Припущення і спростування

Знання — і передусім знання наукові — прогресують завдяки необґрунтованим (і таким, які й не можуть бути обґрунтовані) спо­діванням; вони відгадують, вони шукають розв'язань, вони формують припущення. Останні контролюються засобами критики, тобто спробами спростування, які включають у себе тести високої критичної спроможності. Вони можуть витримати ці тести, але не будуть обґрунтовані в позитивному плані: неможливо з певністю визначити, що вони істинні чи бодай що вони "ймовірні" (в тому значенні, якого надає цьому терміну теорія ймовірностей). Критика наших припущень є визначальною: виводячи на світло наші помилки, вона допомагає нам зрозуміти труднощі, які постають на шляху розв'язання нашої проблеми. Саме в такий спосіб ми краще усвідомлюємо суть своєї проблеми і дістаємо змогу запропо­нувати більш узгоджені рішення: спростування теорії — тобто тієї чи тієї серйозної спроби розв'язати поставлену проблему — завжди є прогресом, який наближає нас до істини. І саме в цьому розумінні наші помилки можуть бути повчальними.

Мірою того, як ми навчаємося на своїх помилках, наші знання розвиваються, навіть у тому випадку, якщо ми так ніколи й не будемо знати того, що прагнемо взнати, тобто ніколи не знатимемо напевне. Оскільки наші знання мають тенденцію зростати, ми не маємо жодних підстав зневірюватися в силі раціонального розуму. А що ми ніколи не матимемо цілковитої впевненості, то й не маємо жодного права виставляти себе авторитетами в цьому питанні, претендувати на виключну роль у його розв'язанні й робити його предметом пихи.

Ті з наших теорій, які чинять найбільший опір критиці і які, з нашого погляду, пропонують у даний момент найпереконливіші докази істинності, порівняно з іншими доступними нам теоріями, можуть, на підставі протокольної інформації своїх тестів, бути визначені як "наука" даної конкретної епохи. А що жодна з них ніколи не здобуде позитивного обґрунтування, то саме їхній критичний характер і прогрес, який вони дозволяють — той факт, що ми можемо обговорювати їхні претензії на краще розв'язання наявних проблем, ніж на те спроможні інші теорії,— і становлять раціональну основу науки".