Проблемне завдання

1. У чому згідно з Гуссерлем полягає криза сучасних наук?

2. Що таке інтенціональність і яку роль вона відіграє у феноменологічному принципі «повернення назад до самих речей»?

Едмунд Гуссерль

Картезіанські роздуми

(Фрагмент)

Стан розколу, в якому перебуває нині філософія, невпорядкована сукупність її зусиль примушують замислитися. З погляду єдності науки, західна філософія від середини XIX сторіччя перебуває в стані очевидного занепаду супроти минулих віків. Єдність зникла повсюди: як у визначенні мети, так і в постановці проблем та методу. На початку нової ери релігійна віра все більше трансформувалася в суто зовнішню умовність, нова віра опанувала і піднесла помисли інтелектуального людства — віра в незалежну філософію і незалежну науку. Відтоді вся людська культура вимушено стала розглядатися й оцінюватися у світлі науки і з тих самих причин реформуватися і трансформуватися в нову й незалежну культуру.

З плином часу ця нова віра зубожіла й перестала бути справжньою вірою. І небезпідставно. І справді, що ми тепер маємо замість живої і єдиної філософії? Маємо виробництво філософської продукції, Що зростає до нескінченності, але якому бракує внутрішньої зв'язності. Замість серйозної боротьби між різними теоріями, сам антагонізм яких достатньо свідчить про внутрішню єдність, про спільність основ і про непохитну віру їхніх авторів у істинну філософію, ми маємо лише видимість теорій та критики, видимість справжнього співробітництва та взаємодопомоги у філософській праці. Взаємні зусилля, усвідомлення відповідальностей, дух серйозної співпраці з перспективою одержання об'єктивно цінних результатів, тобто результатів, очищених взаємною критикою і здатних протистояти всякій пізнішій критиці,— нічого цього більше не існує. А чи можливі тепер справжні наукові дослідження і справжнє співро­бітництво? Чи не існує нині не менше різних філософій, аніж різних філософів⁷ Щоправда, ще збираються так звані Філософські конгреси; філософи там зустрічаються, але не філософії. Останнім тепер бракує спільної духовної "точки", якою вони могли б торкатися і взаємно збагачуватися. Можливо, єдність ліпше зберігається всередині певних «шкіл» і «тенденцій», але вже сам цей партикуляризм свідчить про слушність нашої характеристики загального стану філософії, принаймні в цих істотних пунктах.

[Husserl, Edmund. Mеditations cartеsiennes. [Text] / E. Husserl. - Vrin, 1929-1947. - P. 4.]

Едмунд Гуссерль

Філософія як строга наука

(Фрагмент)

Однією з визначальних характеристик усіх форм крайнього і радикального натуралізму ... є те, що вони, з одного боку, зводять на рівень природного явища свідомість і всі її дані, іманентні інтенціональності, а з другого, що вони зводять на рівень природних явищ ідеї, а отже, й усі норми та всі абсолютні ідеали.

Натуралізуючи ідеї, ця філософія анулює саму себе, не усвідомлюючи цього. <...> Чари стихійного натуралізму полягають <...> у тому, що він дуже ускладнює для всіх нас бачення «сутностей» та «ідей» або, радше, — оскільки, зрештою, ми, так би мовити, бачимо їх постійно, — ускладнює бачення їх у всій їхній специфічності, призводячи до того, що ми впадаємо в ту глибоку суперечність зі здоровим глуздом, яка спонукає ставитися до них як до природних явищ Споглядання сутностей більше не таїть у собі ані принципових труднощів, ані «містичного» езотеризму і здійснюється органами чуття Коли через інтуїцію колір досягає для нас досконалої ясності, стає чистим елементом сприйняття, цей елемент сприйняття є «сутністю» і коли, так само, — тоді, як наш погляд ковзає від перцепції до перцепції, — ми утворюємо в осередді чистої візії (тієї самої, яка є власне перцепцією, перцепцією в точному розумінні — тобто тією, котра тотожна всім швидкоплинним перцептичним особливостям) елемент сприйняття, ми сприймаємо поглядом сутність перцепції. Інтуїція, тобто свідомість, розбуджена поглядом, спрямованим на якусь певну річ, віднаходить спроможність утворювати асоціацію відповідних ідей (про що я не раз писав у своїх «Логічних розвідках») або формувати «візію сутності». Під інтуїцією тут розуміється чиста інтуїція, яка не містить у собі жодного одночасного наміру, що накладався б на основний, тією самою мірою, як і побачена сутність є адекватним змістом видіння, абсолютним елементом сприйняття Таким чином, сфера компетенції чистої інтуїції охоплює собою також усю сферу, яку привласнює собі психолог, бо для нього вона є сферою «психічних явищ» тією мірою, якою він сприймає їх у їхній винятковості, в цілковитій іманентності Для кожного, хто не підвладний забобонам, само собою зрозуміло, що «сутності», сприйняті візуально, можуть бути визначені за допомогою стабільних понять, принаймні в дуже значній пропорції, і що таким чином виникає можливість формулювати стабільні висловлювання, дійсні об’єктивно й абсолютно, на свій зразок Найтонші відмінності в кольорі, малопомітні відтінки й нюанси можуть, звісно, розхитати будь-яке визначення, проте різниця між «кольором» і «звуком» є не менш надійною, ніж можливою. Сутності такого виду піддаються абсолютній диференціації, а, отже, й точному визначенню, вони не обмежуються тільки «змістами» та відчутними проявами («видимі речі», ілюзії тощо), а й охоплюють усю сферу психічного в точному значенні цього терміну, тобто всі «акти» і всі стани «я», що вкладаються у відомі рубрики: перцепції, уяви, спогадів, судження, волі й усіх їхніх незліченних особливих комбінацій.

[Edmund HUSSERL, La Philosophie comme science rigoureuse, Epiméthée-PUF, 1911—1989]

Моріс Мерло-Понті