23. Соціально - економічні проблеми формування ринку земельних ресурсів в у-ні. Проблема розробки та прийняття Закону у-ни «Про ринок земель»

Серед чинників, які стримують розвиток вітчизняного ринку сільськогосподарських земель, слід відзначити:

1.      Відсутність дієвих методик оцінки вартості сільськогосподарських земель.

2.      Недостатність досвіду функціонування ринку землі.

3.      Неефективність системи реєстрації прав власності на землю та інше нерухоме майно та досвіду її ведення.

4.      Переважання на ринку оренди землі правонаступників колективних підприємств.

5.      Неефективна структура власників земельних паїв.

24. Земельні правовики; поняття, особливості, форма, умови дійсності,

25. Особливості правового регулювання ринку земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення. Порядок продажу земельних ділянок-несільсь-когосподарського призначення.

Землями населених пунктів є всі землі в межах міської, селищної смуги та смуги сільських населених пунктів. Населені пункти діляться на міські (міста, селища місько­го типу) і сільські. Землі населених пунктів за своїм цільовим призначенням не однорідні. В їх складі виділяються: землі міської, селищної та сільської забудови; землі загального користування; змлі сільськогосподарського призначення та інші угіддя; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційногота історико-культурного призначення; землі, зайняті міськими лісами; землі промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення.

Нормативно-правове підґрунтя правового режиму земель насе­лених пунктів складають:

а) норми ЗК України (ст.ст. 63—67);

б) норми Закону України від 16 листопада 1992 р. «Про основи містобудування», зі змінами від 8 лютого 2001 р.' (ст.ст. 1, 2, 9—14, 20—24 та ін.);

в) Закон України від 20 квітня 2000 р. «Про планування і забу­дову територій»2;

г) інші акти законодавства України.

Значну групу земель складають землі несільськогосподарського призначення, тобто земельні ділянки, призначені для використан­ня переважно для несільськогосподарських потреб.

наліз чинного законодавства дозволяє констатувати:

а) це земельні ділянки для різноманітного цільового викорис­тання;

б) таке цільове використання переважно не пов'язане з сільськогосподарським виробництвом, хоча у їх складі можуть бу­ти земельні ділянки для обмеженого сільськогосподарського вико­ристання (ведення підсобних господарств, городництва, організації пасовищ, тепличного господарства тощо);

в) вказані земельні ділянки зазвичай виступають операційно-те­риторіальною основою для провадження різних видів соціальної, демографічної, економічної, природоохоронної, рекреаційної, оз­доровчо-лікувальної, пізнавальної, туристичної, спортивної, науко­во-дослідної, лісогосподарської, заготівельної діяльності, ведення мисливського господарства, водогосподарської та інших видів діяльності;

г) окремі земельні ділянки, зокрема лісового фонду, є в той же час і важливим засобом виробництва в процесі ведення лісового господарства, заготівлі деревини; живиці, другорядних лісових ма­теріалів, плодів, ягід, грибів тощо;

д) правові режими кожної з категорій земель визначені у Зе­мельному кодексі (ЗК) України і деталізуються в спеціальних законодавчих та підзаконних актах з урахуванням особливостей відповідної діяльності та цільового використання земель на праві власності або праві землекористування, в тому числі оренди;

е) правовідносини, які складаються з приводу використання зе­мель несільськогосподарського призначення, характеризуються різносуб'єктним складом, їх спеціальною правосуб'єктністю, підставами виникнення, зміни та припинення;

є) правові режими більшості з наведених земель поки що не ма­ють завершеності в правовій регламентації, а відтак, потребують свого вдосконалення з урахуванням власної історико-правничої спадщини, досвіду світового земельно-правового регулювання та потреб існуючої практики застосування земельного законодавства, вирішення спорів у цій сфері, що обумовлює, в свою чергу, не­обхідність юридичної легалізації судового