- •Курс лекцій з земельного права
- •1. Поняття права власності на землю
- •2. Право державної власності на землю
- •3. Право комунальної власності на землю
- •4. Розмежування земель права державної і комунальної власності
- •5. Право приватної власності на землю
- •1. Право постійного і тимчасового користування землею
- •2. Порядок надання земельних ділянок у постійне користування юридичним особам
- •3. Правові засади оренди землі
- •4. Договір оренди землі
- •5. Орендодавці та орендарі, їх права та обов'язки
- •6. Зміна, припинення і поновлення договору оренди землі
- •1. Тенденції розвитку земельного обігу
- •2. Розвиток ринку землі
- •3. Правові засади формування ринку земель сільськогосподарського призначення
- •4. Основні напрями розвитку ринку земель житлової та громадської забудови, інших земель несільськогосподарського призначення
- •4.1. Стан розвитку ринку землі несільськогосподарського призначення
- •4.2. Завдання щодо реалізації Основних напрямів ринку землі
- •4.3. Організаційно-правові засади регулювання ринку землі
- •5. Правові засади купівлі-продажу земельних ділянок
- •6. Продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення
- •7. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян
- •8. Право дарування, успадкування, обміну та застави земельних ділянок
- •9. Придбання права власності на земельні ділянки, зайняті об'єктами незавершеного будівництва та автозаправними станціями
- •1. Завдання, зміст і порядок охорони земель
- •2. Стимулювання охорони земель
- •3. Правове забезпечення захисту грунтів
- •4. Проблеми охорони агроландшафтів України
- •1. Система управління земельними ресурсами
- •2. Управління як засіб реалізації земельного законодавства
- •3. Організаційно-правові форми управління щодо використання та охорони земель
- •4. Поняття і завдання землеустрою
- •5. Роль землеустрою в регулюванні земельних відносин
- •6. Поняття та зміст державного земельного кадастру
- •7. Порядок ведення державного земельного кадастру
- •8. Облік кількості і якості земель у складі державного земельного кадастру
- •9. Поняття і функції кадастрового номера земельної ділянки
- •1. Організація державного контролю
- •2. Державний комітет України по земельних ресурсах як головний орган державного контролю
- •3. Інші спеціально уповноважені державні органи, що здійснюють земельний контроль
- •4. Громадський земельний контроль
- •5. Виробничий земельний контроль
- •6. Правові форми земельного контролю
- •7. Моніторинг земель
- •8. Стимулювання працівників спеціально уповноважених органів у галузі контролю за охороною природи і раціональним використанням земельних ресурсів
- •9. Захист прав та вирішення земельних спорів
- •10. Порядок розгляду земельних спорів судами
- •11. Розгляд земельних спорів третейським судом
- •1. Поняття і види юридичної відповідальності
- •2. Склад земельних правопорушень Підстави та умови відповідальності
- •3. Дисциплінарна відповідальність за порушення земельного законодавства
- •4. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
- •4.1. Види правопорушень, за які наступає відповідальність
- •4.2.Оформлення документів під час виявлення порушень земельного законодавства.
- •4.3. Розгляд справ про порушення земельного законодавства
- •4.4. Права і обов'язки осіб, які беруть
- •4.5. Постанова по справі про адміністративне правопорушення
- •4.6. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень
- •5. Цивільна відповідальність за порушення земельного законодавства
- •6. Кримінальна відповідальність за земельні правопорушення
- •1. Поняття земель сільськогосподарського призначення
- •2. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
- •3. Права і обов'язки власників і користувачів земель сільськогосподарського призначення
- •4. Суб'єкти прав на землі сільськогосподарського призначення
- •1, Земельна реформа - шлях до удосконалення земельних правовідносин
- •2. Основні ознаки приватизації земель
- •3. Паювання земель колективної власності
- •3.1. Мета і зміст паювання земель
- •3.2. Порядок складання схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)
- •3.3. Порядок передачі земельної частки (паю) в натурі
- •4. Паювання земель колективної власності за спрощеною процедурою
- •5. Виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв)
- •6. Визначення вартості землевпорядних робіт під час паювання земель за спрощеною процедурою
- •7. Приватизація земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва
- •1. Правовий режим земель фізичних осіб
- •2. Правовий режим земель юридичних осіб
- •2.1. Правові форми використання земель юридичними особами
- •2.2. Земельні правовідносини в селянському (фермерському) господарстві
4. Проблеми охорони агроландшафтів України
Сучасні агроландшафти - це складна система, створена з різних елементів агроекосистем (рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження тощо) і розташованих між ними незначних ареалів лісів, чагарників, природних лук, боліт, торфовищ. Вони являють собою екологічну різноманітність і структуру агроландшафту, що тісно пов'язані як з його стабільністю, так і з продуктивністю. Нині природних ландшафтів, не порушених господарською діяльністю, майже не залишилося. В 60-80-х р. відбулася їх значна трансформація за рахунок надмірної розораності схилових земель, освоєння значних площ лісів і чагарників у сільськогосподарські угіддя, промислового та меліоративного будівництва.
Техногенне навантаження на природні ландшафти окремих територій України від часу становлення в певних випадках природокористування майже катастрофічне. Проведений аналіз структури сільськогосподарських угідь на ключових річкових і балкових водозборах сільськогосподарських підприємств свідчить про те, що склад і співвідношення сучасного агроландшафту різко погіршилися порівняно з минулими роками. Збільшилася розораність схилових земель і як наслідок - зменшилися площі кормових угідь, чагарникових та лісових масивів, заповідних охоронних територій тощо. В той же час значно зросли урбанізовані та індустріальні території.
У цілому антропогенне навантаження на перетворення агроландшафтів збільшилося в 1,5-2 рази. Екосистеми агроландшафтів значно спрощені, їхній видовий склад, екологічна розмаїтість угідь і зв'язки між компонентами ландшафту порушені, деградується ґрунтовий покрив, а на деяких територіях активізувались ерозійні та інші негативні процеси.
За останні ЗО років площі еродованих земель зросли у 2,5 раза, в тому числі еродованої ріллі - у три рази. Внаслідок ерозійних процесів щорічний змив грунту з розораних схилових земель досягає 460 млн т У ньому міститься 11 млн т гумусу, 0,5 - азоту, 0,4 - фосфору і 7 млн. т. калію. Найбільший змив фунту зафіксовано в Чернівецькій (27,8 т/га), Харківській (24), Тернопільській (24,5), Закарпатській (23,3 т/га) областях. Недобір сільськогосподарської продукції на еродованих землях щорічно становить 8-9 млн т у зерновому обчисленні.
Поряд з ерозійними процесами спостерігається інтенсивна деградація схилових земель унаслідок зсувів, обвалів, опливів. Ці явища дуже поширені в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Миколаївській, Харківській та Чернівецькій областях.
Великі площі земель у Волинській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській областях порушені ерозійно-провальними карстовими явищами, де лесовидні суглинки підстилаються вапняками. Карстова напруженість тут становить 1,4 - 2,1 млн га.
У зоні Полісся інтенсивно збільшуються площі заболочених земель. У загальній площі сільськогосподарських угідь перезволожених грунтів 27, а заболочених 11 відсотків. Широкомасштабне проведення в 60 - 80-х р. меліоративних робіт по осушенню перезволожених і заболочених земель, випрямленню та поглибленню русел річок, стариць призвело до значного зниження рівня ґрунтових вод. Унаслідок цього знизилась інтенсивність змочування ґрунтового профілю, особливо піщаних і торфових грунтів, спричинивши розширення дії ерозії у Волинській, Львівській та Рівненській областях. Тут за останні 15 -20 років кількість дефльованих земель збільшилася в шість разів. Під впливом прогресуючої вітрової ерозії та через неадекватне використання землі значно погіршилися. Виникла потреба у створенні на окремих масивах полезахисних лісосмуг і зміні структури посівних площ основних сільськогосподарських культур.
Виявлено тенденцію до збільшення площі земель із кислими грунтами. Зокрема, за 1985 - 1995 р. їхня кількість у Кіровоградській області зросла до 88,9 відсотків, Закарпатській -86,5, Івано-Франківській - 77,9, Вінницькій - 64,3 та Львівській - до 50,22 відсотків.
На значних площах орних земель у Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській, Рівненській, Харківській і Чернівецькій областях кількість гумусу зменшилася на 0,3 - 0,4 відсотки. У цілому його вміст в орному шарі більшості грунтів нижчий від критичного рівня, що негативно позначається на їхній родючості. Щорічний винос гумусу в цих областях зростає на 1,8 - 2,4, а на деяких полях - на 24,5 - 52,5 т/га
Водночас з ерозійними та іншими негативними процесами значні площі земель у районах розробки корисних копалин (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Львівська, Луганська, Чернівецька та інші області) забруднюються важкими металами, нафтопродуктами, газопиловими викидами, скидами стічних вод). Ці процеси охоплюють вже не окремі масиви, а цілі системи агроландшафтів. Якщо їх не зупинити, то екологічні наслідки можуть бути катастрофічними не тільки для України, а й для всієї Центральної Європи.
Таким чином, можна говорити про "екологічну експансію" суспільства на навколишнє середовище, що вимагає негайного вирішення питання оптимізації агроландшафтів. Формування просторової структури агроландшафту - один із важливих шляхів її оптимізації. Необхідна така територіальна організація агроландшафту, яка могла б суттєво змінити його саморегуляцію, підвищити стійкість проти деструктивних процесів.
Отже, назріла потреба створити організовану мозаїку екологічно сталих і несталих елементів агроландшафту, які мали б високий ступінь саморегуляції з мінімальними витратами енергії та ресурсів.
До екологічно стійких факторів належать:
* локальний водний режим, регулювання поверхневого стоку і його раціональне використання;
* захист грунтів від водної ерозії та дефляції, підвищення їхньої родючості;
* життєвий простір для дикої флори і фауни;
* генофонд запилювачів та ентомофагів;
* функціонуючі трофічні ланцюги. До екологічно нестійких належать:
* висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, в тому числі водозборів малих річок;
* ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;
* розораність присітьових схилів, які прилягають до гідрографічної мережі;
* забрудненість ґрунтових і поверхневих вод залишками пестицидів;
* від'ємний баланс гумусу та поживних речовин в агрофітоценозах тощо.
У сучасних умовах, коли надто дорогі енергія і ресурси, особливо мінеральні добрива, підтримувати високу продуктивність екологічно несталих агроекосистем економічно недоцільно. Наприклад, щоб на сильноеродованих землях одержати врожайність зернових 35 - 40 ц/га, необхідно витратити велику кількість пального, органічних і мінеральних добрив, пестицидів, здійснити протиерозійні заходи. Здебільшого ці витрати не окупаються, тобто вирощування сільськогосподарських культур на вказаних землях економічно невигідне.
У такому разі доцільніше вивести згадані землі з ріллі на оздоровлення (консервацію), де від них матимуть максимальну віддачу. В результаті буде досягнутий максимально можливий економічний ефект, поліпшиться структура агроландшафту, що у багатьох випадках сприятиме саморегуляції процесів в агроекосистемах, відновленню флори і фауни, одним словом, створенню екологічної рівноваги в агроландшафтах.
Для виконання вищезгаданих робіт потрібний насамперед, ландшафтно-екологічний аналіз території, тобто дослідження інтенсивності ерозійних процесів та стану водних ресурсів. Лише на основі цих матеріалів можна встановити оптимальне співвідношення окремих ланок агроландшафту. При цьому слід виходити з такого загального положення: зв'язок "лісистість -коефіцієнт стоку" дасть змогу встановити для різних ландшафтних умов лісистість, яка забезпечила б неперевищення заданого рівня або зниження стоку. За такого підходу доцільно всебічно обгрунтувати допустимі в екологічному відношенні значення коефіцієнта стоку і рівня змиву грунту.
Необхідну частку штучних біоценозів у складі сільськогосподарських угідь визначають, виходячи з площі орної землі, необхідної людині, - 0,15 і 0,40 га всіх інших угідь. Звідси середня мінімальна питома вага орних земель у складі сільськогосподарських угідь становить близько 40 відсотків.
З біоекологічного погляду мінімальна площа ділянки з природною рослинністю повинна забезпечувати ефективне самовідтворення дикої флори та фауни. З агроекологічного погляду природний біоценоз, який вкраплений у структуру сільськогосподарських угідь, повинен оптимізувати стан агроценозів за рахунок саморегуляції, зокрема трофічних ланцюгів.
Основним критерієм розміщення сільськогосподарських угідь в агроландшафтах і визначення оптимального їх співвідношення має бути висока продуктивність при мінімально можливих витратах ресурсів, у тому числі енергетичних, допустимому рівні ерозії, виносу біогенних елементів, запобіганні забрудненню ґрунтових і поверхневих вод пестицидами.
У світі все більшого визнання набуває точка зору відносно перспективності розробки й використання таких систем землеробства, які б, з одного боку, широко впроваджували засоби інтенсифікації, а з іншого - їх безпечне застосування і створення умов для повнішого використання природних та біологічних факторів. Усім цим умовам відповідає розроблена контурно-меліоративна ґрунтозахисна система землеробства (КМСЗ), яка за своєю суттю є екологоадаптивно-інтенсив-ною, тобто фактори інтенсифікації застосовуються лише на тій частині території агроландшафту, де найменший ризик для навколишнього середовища і де вони забезпечать максимальну окупність усіх витрат. Таким чином, здійснюється перехід від концепції антропогенного навантаження на земельні ресурси до концепції її науково обгрунтованої локалізації в агроландшафтах, а також введення ряду обмежень, зокрема на використання сильно-еродованих земель.
Такий підхід реалізується розподілом усіх земельних ресурсів на еколого-технологічні групи (ЕТГ). До першої ЕТГ входять орні землі, розташовані на плато і схилах стрімкістю до 3 градусів із повнопрофільними та слабо-еродованими грунтами, якісний стан яких дає можливість вирощувати всі сільськогосподарські культури. Друга ЕТГ включає орні землі, розміщені на схилах стрімкістю від 3 до 7 градусів, з переважно середньо-еродованими грунтами. Землі третьої ЕТГ - це схили стрімкістю понад 7 градусів із сильно-еродованими грунтами, що підлягають залуженню. В сучасних соціально-економічних умовах вести землеробство на них неефективно. Вилучення з ріллі доцільне не лише як захід екологічної охорони грунтів, тобто збереження їх в ужитковому стані в майбутньому, айв економічному відношенні. Нині при дефіциті енергоресурсів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин економічно невигідно обробляти малопродуктивні землі, оскільки віддача їх не еквівалентна витратам. З метою поліпшення структури агроландшафтів, особливо при високій розораності території, ці землі необхідно вивести з ріллі з подальшим малоінтенсивним використанням або залишити на оздоровлення природним шляхом.
Для розробки нормативів оптимізації агроландшафтів найближчим часом слід здійснити такі заходи:
* провести обстеження і дати оцінку кожного поля, ділянки, визначити родючість, розробити систему охорони грунту від ерозії й при наданні їх в оренду або приватну власність вимагати збереження родючості на рівні, який був на час одержання ріллі;
* здійснити інвентаризацію меліорованих земель, меліоративних систем, протиерозійних споруд, контролювати їх експлуатацію;
* у проектах протиерозійних заходів передбачити комплексну систему охорони грунтів і поліпшення екологічного середовища, посилити технічний нагляд за виконанням робіт по проектуванню, будівництву та експлуатації протиерозійно-меліоративних споруд;
* вивести з ріллі схилові еродовані (змиті) землі стрімкістю понад 7 градусів на консервацію терміном 10-15 років, тобто засіяти їх багаторічними травами, створити сіножаті (природні кормові угіддя);
* намітити заходи щодо відтворення родючості деградованих земель, створити оазиси, національні парки, розробити нормативи оптимізації структури і розміщення сільськогосподарських культур (агроландшафтів);
* доручити науково-дослідним інститутам у найближчий час розробити й передати обласним, районним інспекторам по охороні навколишнього середовища інструктивні матеріали щодо обліку змиву та розмиву грунтів, правила експлуатації протиерозійних гідротехнічних споруд і меліорованих земель, збереження балансу гумусу, виявлення та виведення деградованих земель із ріллі на оздоровлення;
* розширити науково-дослідні роботи по охороні земель і підвищенню їхньої родючості при контурно-меліоративній організації території (введення екологічнозбалансованих динамічних спеціалізованих сівозмін, конфігурації та розмірів поля, робочих ділянок тощо);
* вести строгий контроль за виконанням ґрунтозахисних, меліоративних заходів із збереженням родючості грунтів у системі агроекологічного моніторингу;
* комплексні науково-виробничі дослідження по охороні грунтів і відтворенню їхньої родючості між І туково-дослідними інститутами та закладами освіти, обласними агрохімстанціями, іншими зацікавленими організаціями.
Лекція 5 Правові форми управління земельними ресурсами