10. Люблінська унія

Люблінська унія 1569 р. Велике князівство Литовське поступово занепадало. Унаслідок Лівонської війни з Московією (1558—1583 pp.) воно опинилося на межі воєнної катастрофи й змушене було піти на поступки Польщі, яка прагнула приєднання Литви. Злиття Польщі й Литви в одну державу відбулося на об'єднаному засіданні сейму в Любліні, що тривав з 10 січня до 12 серпня 1569 р. 1 липня 1569 р. посли Великого князівства Литовського підписали акт про унію. Польща і Литва об'єдналися в одну державу, яка дістала назву Річ Посполита (республіка). Основні умови Люблінської унії · Об'єднання Польщі й Литви у федеративну державу, очолювану виборним монархом, який одночасно є польським королем і великим князем литовським. Він мав обиратися на спільному польсько-литовському сеймі й коронуватися в Кракові. · Створення єдиного сейму, грошової системи і ведення спільної зовнішньої політики. Збереження Польщею і Литвою свого державного статусу: окреме законодавство, судова система, центральний і територіальний уряди, військо і фінанси. Проте в Литві власний сейм ліквідувався. · Перехід до складу Польщі українських земель — Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини. Литовське князівство отримало статус автономії. Українські землі, що раніше належали Литві, переходили під владу безпосередньо Польщі й поділялися на шість воєводств: Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське, Подільське, Руське.

11. Берестейська церковна унія: передумови, укладання, наслідки

Берестейська церковна унія 1596 р.

В об'єднанні православної й католицької церков були зацікавлені польський король — для остаточного ополячення українців і білорусів, Папа Римський — для збільшення своїх володінь і доходів, православні ієрархи — для зрівняння в правах з католицькими. У 1596 р. в Бересті була проголошена церковна унія — об'єднання православної церкви з католицькою, унаслідок чого утворилася нова — уніатська церква (греко-католицька). Основні умови Берестейської унії · Прийняття католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина. · Визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви. Збереження православної візантійської обрядовості та юліанського календаря. · Проведення богослужінь церковнослов'янською мовою. · Виборне право на заміщення митрополичної та єпископської кафедр із наступним затвердженням обраних духовних осіб світською владою. · Збереження за нижчим духовенством права одружуватися, на відміну від обов'язкової безшлюбності латинського духовенства. · Підтвердження східних принципів організації чернечого життя. · Зрівняння у правах руського духовенства з латинським у Речі Посполитій: звільнення від сплати податків, право займати державні посади, надання єпископам прав сенаторів. · Навчання у школах і семінаріях на україно-білоруських землях повинно проводитися грецькою та слов'янською мовами. · Підпорядкування братств єпископам. Діяльність православної церкви в Речі Посполитій було заборонено, закривалися православні храми та парафіяльні школи, що діяли при них, православні монастирі та церкви передавалися католикам або уніатам (греко-католикам), ченці та священики зазнавали переслідувань з боку польської шляхти. Фактично відбулося не рівноправне об'єднання церков, а підкорення православ'я католицизму. Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527—1608 pp.), братства (громадські організації міщан, створені для захисту православної пастви). Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити легальне існування православної церкви. Отже, релігійна ситуація в Україні наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. була складною і драматичною. Як у Західній Європі в XVI ст. від католицизму відокремився протестантизм, так в Україні й Білорусії від православної церкви відокремилася греко-католицька.