Якщо а, то в. Отже, Якщо не в, то не а, або інакше:

А-> В -> В -> А.

Конверсією називається обернення умовних виділяючих і одиничних умовних суджень. Конверсія умовних суджень полягає в тому, що наслідок вихідного судження робиться основою, а основа — наслідком вивідного судження.

Схема обернення таких суджень:

Якщо А, то В. Отже, Якщо В, то А, або А~ В —» В ~ А.

Протиставленням предикати називається висновок такого нового судження,

суб'єктом котрого є поняття, щ₀ суперечить предикату вихідного судження,

а предикатом - суб'єкт вихідного судження. Схема протиставлення пре­дикату

така:

SєР

Отже, не р не є s.

Протиставлення — це складніша» ніж перетворення і обернення, форма

безпосереднього умовиводу. Протиставлен­ня є синтез перетворення і

обернення, необхідно вихідне су­дження спочатку перетворити, а потім

перетворене суджен­ня обернути.

Загальноствердне судження за допомогою протиставлення предикату

перетворюється в судження загальнозаперечне:

Всі S є Р .

Жодне не Р не є S.

Наприклад: судження "Будь-яке правове відношення є відношення ідеологічне" перетворюється в судження "Жод­не ідеологічне відношення не є правовим".

Загальнозаперечне судження перетворюється в частково-ствердне судження:

Жодне S не є Р—>Деякі не Р є 8.

Наприклад, судження "Жоден свідок не може бути суд­дею" за допомогою протиставлення предикату переходять у судження "Деякі не судді є свідками".

Частковоствердне судження під час протиставлення пре­дикату перетворюється в судження частковоствердне:

Деякі S не є Р—»Деякі не Р є S.

Наприклад: "Деякі студенти не є відмінниками; отже, деякі невідмінники — студенти".

Частковоствердне судження шляхом протиставлення пре­дикату не перетворюється, оскільки при протиставленні пре­дикату судження ми маємо перетворити в судження 0, потім обернути його, але судження О не підлягає оберненню.

2. Дедуктивні умовиводи

Дедуктивним (від латинського слова deductio — виведен­ня) називається умовивід, у якому висновок про окремий пред­мет класу робиться на підставі класу в цілому. Наприклад:

Усі студенти є представниками молоді України.

Яковенко є студентом.

Отже, Яковенко є представником молоді України.

у дедуктивному умовиводі думка рухається від загально­го до окремого, одиничного, тому дедукцію визначають зви­чайно як умовивід від загального до часткового.

Дедукція є логічним засобом пізнання конкретного, оди­ничного на основі знання загального. Вона збагачує наше знання одиничного, дає змогу розглядати окреме з точки зору загальної закономірності, пояснити конкретне, керуючись загальним правилом. Механізм дедуктивного умовиводу полягає в поширенні загального положення на окремий випадок, у підведенні част­кового випадку під загальне правило. Поширюючи загальне положення на окремий конкретний предмет або явище, ми здобуваємо нове знання про цей предмет, знання про те, що даний предмет має ознаку, наявну для всього класу, про який ідеться у загальному положенні.

Щоб дійти дедуктивного висновку, необхідно мати по двійне знання, засновки:

1) засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок, і

2) засновок, у якому ідеться про той окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення.

Судження про одиничні предмети, навпаки, висловлюються здебільше унаслідок безпосереднього дослідження їх тими хто розмірковує про них. Так, для того щоб підвести частко­вий випадок (наприклад, конкретна злочинна подія) під відпо­відну статтю закону (норму права), безпосередньо дослідити цей випадок чи факт, виявити його істотні ознаки; тільки після цього буде можливість поширити на нього загальне положення. Таким чином, дедуктивний умовивід не є суто умоглядна логічна побудова, він пов'язаний із безпосереднім вивченням конкретних фактів. Дедукція дає висновки достовірні. У цьому одна з її пере­ваг над іншими видами умовиводів. Якщо засновки дедук­тивного умовиводу істинні і правильно пов'язані, то висно­вок буде неодмінно істинним.