Тема 2: Субєкти й обєкти інвестиційної діяльності Лекція

1. Держава як суб’єкт інвестування

2. Індивідуальні та інституціональні інвестори

3. Об’єкти інвестиційної діяльності

Самостійна робота

4. Мотивація інвестиційної діяльності (схема)

5. Теорія інвестиційного портфеля (конспектування)

6. Види портфелів та їх взаємозв’язок (конспектування)

Мета навчальна: надати студентам знання з питань діяльності суб’єктів інвестиційної діяльності.

Мета розвиваюча: формування у студентів навичок аналітичного та логічного мислення.

Література:

1. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991р. (із змінами доповненнями) Розділ 1 ст.4, 5; Розділ 2 ст.7,8,9

2. Положення “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” від 19.02.1994р.

3. Вінник О.М. Інвестиційне право. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000.- с. 170-174

4. Данілов О.Д. та ін. Інвестування: Навчальний посібник. –К.: Видавничий дім “Комп’ютерпрес”, 2001. – с.27-53, 175-197

5. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. - К.: «Издательство Либра» ООО, 1996. – с. 52-75

6. Пересада А.А. та ін. Інвестування: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2001. – с.26-41

1. Держава як суб’єкт інвестування

В залежності від функцій, які виконує суб’єкт господарювання в інвестиційному процесі він може бути: інвестором, учасником або тим і іншим одночасно.

Суб’єкт інвестиційної діяльності – сукупність фізичних і юридичних осіб – безпосередніх інвесторів і учасників інвестиційної діяльності.

Інвестор – суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та здійснює вкладання власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних ресурсів в об’єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасники інвестиційної діяльності – фізичні та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Держава виступає головним суб’єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників.

Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано через свої інституції і органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.

Держава здійснює інвестування тих галузей і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер і які найближчим часом не підлягають приватизації (оборона галузь, магістралі, термінали тощо).

При активізації інвестиційної діяльності держава може інвестувати кошти в розвиток виробництв, доцільність яких обгрунтовується необхідністю прискорення розвитку економіки. Таке інвестування може здійснюватись державою і на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи іноземні. Організаційні форми такої діяльності можуть бути різноманітні: консорціуми, холдинги, корпоратизовані підприємства та акціонерні товариства.

Форми побічного впливу держави на інвестиційну діяльість:

1) державні позики;

2) грошова-кредитна політика;

3) амортизаційна політика;

4) привазація і роздержавлення;

5) податкова політика;

6) державний лізинг;

7) антимонопольна політика і т.п.

Данні інструменти держава також реалізує через свої інституції як учасник інвестиційного процесу.

Держава здійснює захист національного інвестиційного ринку шляхом митної та податкової політики, тим саме заохочує розвиток національного виробництва, експорт товарів, прагне залучити іноземні інвестиції.

Грошова-кредитна політика здійснюєтьс державою через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені грошові ресурси (НБУ залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію (стимулювання економічного розвитку в період економічного спаду) чи кредитну рестрикцію (стримання інвестиційної активності)).

Держава через НБУ проводить операції на фондовому ринку, тобто здійснює емісію, продаж і купівлю державних цінних паперів.

Центральні банки справляють істотний вплив на інвестиційний процес через регулювання норми обов’язкових або мінімальних резервів. Норми обов’язкових резервів встановлюються у вигляді певного % від суми депозитів. Збільшення норм обов’язкових резервів приводить до зменшення кредитних ресурсів і навпаки, при їх зниженні комерційні банки розширюють кредитні операції, збільшують частки довгострокових кредитів.

Суттєвий вплив на розширення інвестиційної діяльності має забезпечити Фонд держмайна України, на який покладено завдання щодо розробки проектів і контролю державних програм приватизації, зміни в процесі приватизації форми власності.

Загальні аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в України викладено в Законі України ‘’Про інвестиційну діяльність’’ ст.11: ‘’Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюються з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики’’.Згідно зі статтею 12 цього Закону:

1) державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності;

2) регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

- застосування системи податків з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування , податкових ставок і пільг;

- проведення кредитної та амортизаціїйної політики, в тому числі завдяки прискоренню амортизації основних фондів;

- надання фінансової допомоги у вигляді дотацій субсидій,субвенцій;

- впровадження державних норм і стандартів;

- вжиття антимонопольних заходів;

- роздержавлення та приватизація власності;

- проведення політики ціноутворення і т.д.