3. Найпоширеніші форми добровільних об’єднань під-

приємств в Україні.

Асоціація — найпростіша форма договірного об’єднання підпри-

ємств з метою постійної координації підприємницької діяльності. Як

правило, асоціація є юридичною особою, що не має права втруча-

тись у виробничу й комерційну діяльність її учасників.

Корпорація — акціонерна форма власності, що передбачає колек-

тивне володіння власністю, концентрацію функцій управління під-

приємствами в руках професійних менеджерів, тобто об’єднання на

основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних

інтересів з делегуванням окремих повноважень у централізований

орган управління.

Консорціум — тимчасове статутне об’єднання промислового та

банківського капіталу для реалізації певної спільної мети — підпри-

ємницької ідеї, інвестиційного проекту тощо.

Концерн — форма статутних об’єднань підприємств, для якої ха-

рактерна єдність власності й контролю, найчастіше з використанням

принципу диверсифікації виробництва, коли концерн інтегрує під-

приємства різних галузей народного господарства. Після такого

об’єднання підприємства втрачають господарську самостійність.

Холдинг — організаційна форма об’єднання капіталів, товарист-

во, яке безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а вико-

ристовує власні кошти для придбання контрольних пакетів акцій

інших підприємств. Об’єднані в холдинг суб’єкти мають юридичну і

господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирі-

шує холдингова фірма.

Фінансова група — об’єднання юридично та економічно самостій-

них підприємств різних галузей народного господарства. Фінансову

групу очолює один або кілька банків, які розпоряджаються капіта-

лом підприємств, що входять у неї, і координує всі сфери діяльності

цих підприємств.

Кожна з наведених форм об’єднань має певні переваги і недоліки

й може утворюватись або зникати залежно від умов внутрішнього та

зовнішнього середовища

4.Принципи здійснення, форми, типи і моделі підприємницької діяльності

У сучасних умовах господарювання ринкову економіку визначають коротко як економіку вільного підприємництва. Проте підприємництво здійснюється за певними принципами, має власні форми, типи і моделі функціонування.

Основні принципи підприємництва:

• вільний вибір діяльності;

• залучення на добровільних засадах для здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програми виробничої та інших видів діяльності; вибір постачальників ресурсів і споживачів виготовлюваної продукції; встановлення цін на товари і послуги відповідно до чинного законодавства України;

• вільний найом працівників для здійснення бізнесової діяльності;

• залучення і використання природних, трудових, матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, якщо це не заборонено або не обмежено чинним законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів до відповідних бюджетів згідно з законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу на власний розсуд.

Визначальним принципом сучасного зарубіжного підприємництва є такий: виробник, проводячи маркетингові дослідження, спочатку знаходить покупця (споживача) продукції чи послуг, пропонованих для ринку, і лише після цього приступає до її (їх) продукування. Саме у цьому вияв-ляється пріоритет споживача як провідної ланки ринкового господарства.

Підприємництво як форма ініціативної діяльності може бути представлена певними видами:

• будь-якими видами виробничої діяльності;

• різноманітними видами торговельної діяльності;

• діяльністю з надання послуг;

• комерційним посередництвом тощо.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, гак і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов’язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. Друга — колективна — передбачає межі та процедури, які окреслені більш строго з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі та в межах тих завдань і повноважень, котрі відбиті у засновницьких документах й статутах підприємств (організацій) різних форм власності.

Зазначені вище форми підприємницької діяльності тісно корелюють з можливими її типами. Основні з них такі:

• малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді;

• спільне підприємництво або партнерство, засноване на колективній власності;

• корпоративне підприємництво, засноване на акціонерній власності.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів. Схема дій за цієї моделі підприємницької діяльності така: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

Для започаткування і тривалого здійснення підприємництва необхідні самі підприємці. Останніх не-безпідставно вважають центральними особами у бізнесі. Підприємця інколи порівнюють з полководцем, здатним з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого противника. Держава буде багатою, якщо принаймні 5-7 % її активного населення матиме нахил до підприємництва.