31.Архітектурне мистецтво української культури поч. Хіх ст. Класицизм та ампір.

Архітектурне мистецтво. Домінантним архітектурним стилем вважався класицизм – архітектурний стиль, що характеризується симетричністю композицій, завершеністю форм, прямими лініями, відсутністю пишного декору.

На початку XIX ст. в Україні поширюється новий стильовий напрям — ампір– архітектурний стиль, який зародився у Франції у часи завоювань Наполеона; йому притаманне звернення до строгої величі та помпезності, використовуються елементи військової атрибутики імператорського Риму.

З-поміж видатних українських архітекторів того часу вирізнявся А.Меленський, котрий упродовж 30 років був головним архітектором Києва (корпус духовної академії, Миколаївська церква-ротонда на Аскольдовій могилі). На Харківщині та Херсонщині плідно працював П.Ярославський. За проектом професора Київського університету італійця О.Беретті був споруджений у класичному стилі головний корпус Київського університету. У 20 — 30-х роках XIX ст. у Львові була побудована бібліотека Оссолінських (Стефаника), Львівська ратуша.

Національне церковне будівництво в Україні на початку XIX ст. тимчасово припинилося, оскільки синод Руської православної церкви заборонив будувати церкви українського типу. Останньою церквою, в архітектурі якої простежуються українські традиції, став Троїцький собор Мотронинського монастиря поблизу Чигирина (1801).

Найвідоміший скульптор – І.Мартос, який став професором, а згодом ректором Петербурзької академії мистецтв, він створив чимало талановитих скульптурних робіт у бронзі та мармурі.

32.Особливості народницького періоду національно-культурного відродження.(1873— 1877).

Народницький (1840— 1880 pp.) – знаменний тим, що саме у цей час викристалізовувалася концепція про Україну як "етнічну національність". На противагу дворянському періодові, народницький період національно-культурного відродження висунув гасло: "повернутися лицем до народу".

Навколо Київського університету, відкритого 1834 p., згуртувалася група молодих талановитих романтиків,В середовищі романтиків особлива роль належала професорові університету М.Костомарову, письменнику, історикові й етнографу П.Кулішу, В.Білозерському і М.Гулаку, етнографу П.Марковичу. В грудні 1845 р. під проводом Миколи Гулака і Миколи Костомарова вони заснували політичну таємну організацію "Кирило-Мефодіївське братство", до складу якої належало 12 активних членів та кілька десятків співчуваючих, згодом увійшов Т.Шевченко. Їхні думки про суспільний розвиток і долю України викладені у "Книзі буття українського народу" ("Закон Божий").

Наприкінці 50-х —початку 60-х років в Україні почала формуватися народницька ідеологія, яка стверджувала наявність істинних цінностей тільки у селянському середовищі. Першими будителями національної самосвідомості виступили студенти Київського університету. Наприкінці 50-х років XIX ст. вони створили таємний гурток "хлопоманів". Його учасники (В.Антонович, П.Житецький, П.Чубинський, Б.Познанський, Т.Рильський, А.Свидницький та ін.)

Молода українська інтелігенція створює товариства — так звані громади, головним завданням яких стало поширення освіти. Перша "Українська громада" виникла в Києві, очолена В.Антоновичем. До її складу входили М.Зібер, М.Драгоманов, П.Житецький, П.Чубинський, М.Старицький, Т.Рильський, М.Лисенко та ін. Подібні організації виникли в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Громадівські організації створювали в Україні мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники української мови, збирали та публікували кращі зразки народної творчості.

Велике значення має заснування Південно-західного відділу Російського географічного товариства у Києві. Навколо товариства згуртувалась передова інтелігенція, яка розгорнула широку науково-пошукову роботу. Це дало змогу розгорнути наукові дослідження в галузі української мови, історії, етнографії, фольклору

Видавалися численні наукові та мовознавчі праці, навчальні посібники з історії, граматики української мови, авторами яких були О.Потебня, П.Житецький, А.Кримський, П.Білецький-Носенко, К.Шейковський.

у творчості Т.Г.Шевченка, втілення української національної ідеї в життя він вбачав у побудові Соборної Української держави завдяки піднесенню національної свідомості.

Під впливом Т.Шевченка відбувалася літературна діяльність: Л.Глібов, А.Свидницький, С.Руданський, П.Чубинський, П.Куліш та ін. Демократичний напрям української літератури у прозі представляли: Марко Вовчок, Панас Мирний, М.Коцюбинський, І.Нечуй-Левицький, І.Франко, Леся Українка.

Важливим чинником стала філософія. Найвідомішим з-поміж філософів був С.Гогоцький — професор Київської духовної академії та Київського університету, професор Київської духовної академії П.Юркевич

У Єлисаветграді за участі М.Кропивницького був створений професійний театр, що дотримувався переважно традицій "етнографічної драми". Михайло Старицький театральний діяч. До трупи театру ввійшли: Микола Садовський ,Панас Саксаганський, Марія Заньковецька. Театр з великим успіхом виступав у Києві, Чернігові, Полтаві, Харкові та ін. Талантом співачки сестри Ганна та Соломія Крушельницькі.

Серед архітектурних споруд цього періоду виділяються мистецькою цінністю оперні театри в Одесі, Києві та Львові, будинок Нової біржі в Одесі, Львівський політехнічний інститут. З-поміж пейзажистів плідно працювали: В.Орловський, С.Світославський, П.Левченко. Найвідомішим був художник-пейзажист С.Васильківський.

Великий внесок у розвиток національної музики зробили композитори: П.Сокальський, П.Ніщинський, М.Аркас, О.Нижанківський. Світову славу українській музичній культурі приніс М.Лисенко (опери "Наталка Полтавка", "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Тарас Бульба"). Талановитими продовжувачами М.Лисенка були композитори: К.Стеценко, М.Леонтович,, С.Людкевич.