25.Феномен козацького бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві.

Архітектурні традиції української культури ІІ пол. 17 – кін. 18 ст. характеризуються поєднанням стилю європейського бароко з українськими народними традиціями. Стиль барокопозначений динамічністю, пишністю, багатим оздобленням. Для нього характерна парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій.

В українській культурі зустрічається поняття «козацьке бароко» або «мазепинське бароко». Цей стиль зовсім не нагадує класичне європейське бароко, основу його складають українські національні архітектурні традиції, котрі втілюються у козацьких соборах. Так, великим меценатом українського барокового мистецтва був гетьман Іван Мазепа, за часів гетьманства якого в архітектурі остаточно оформилось українське бароко, обновлювались старі церкви, будувались нові, розвивалось світське будівництво тощо.

В розвитку барокового стилю в Україні можна окреслити три етапи:

1). ранній характерними для якого була складна композиція об'ємів архітектурних споруд. Пам’ятки: козацьке бароко – церква Різдва Богородиці у Києво-Печерській лаврі, Троїцький храм у Чернігові, храм Воздвиженського монастиря у Полтаві

2). зрілий характерний посиленням експресії, мальовничості, широко застосовувалися розписи, ліпнина, насичена колористика, великі настінні розписи тощо. Одним з найхарактерніших творів цього періоду стала брама Заборовського в огорожі Софійського собору в Києві; відновлена після пожежі дзвіниця Софійського собору, Лаврська дзвіниця. Урочистістю і патетичністю приваблює церква Преображення у с.Великі Сорочинці на Полтавщині. Визначна барокова пам'ятка сакральної архітектури – Колегіальний костел Святої Трійці у смт. Оликана Волині.

3). завершальний для якого притаманна рафінована архітектурна композиція, щедре використання монументально-декоративної скульптури — статуй, ваз. Спостерігається великий вплив видатних майстрів європейської школи: в Західній Україні — німець Бернард Меретин (Собор св.Юра у Львові, автор проекту барокової ратуші в Бучачі на Тернопіллі, костел Непорочного зачаття у м.Городенка); в Східній Україні — італійєцьВартоломей Растреллі (Андріївська церква в Києві, Михайлівська церква в с.Вороніж на Сумщині, Троїцький собор в с.Новомосковському на Дніпропетровщині). Велике значення мала творчість українця Івана Григоровича-Барського (ворота і церква Кирилівського монастиря (втрачені), міський водогін із фонтаном Феліціан у Києві, церква Св.Покрови, церква Миколи Набережного).

На Київщині жив і творив видатний будівничий Степан Ковнір. За його участю споруджені барокові дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, церкваАнтонія та Феодосія у Василькові, Троїцька церква у Китаївській пустелі біля Києва. На Лівобережжі, Слобожанщині та Запоріжжі поширювалися дерев'яні хрещаті п'ятизрубні, багатоверхі храми, які споруджував майстер Панас Шелудько.

У цей період барокова традиція дещо доповнилася стилем рококо – витончений, галантний стиль, що характеризується химерними, декоративними оздобленнями та репрезентується, головно, мистецтвом малих форм (скульптура, порцеляна, ювелірні вироби).Стиль рококо використовувався у внутрішньому оформленні храмів, палаців, житлових приміщень. Неперевершені рококові скульптори, зокрема, у Львові — Іоан ГеоргПінзель, якого називають «українським Мікеланджело» (його скульптурами оздоблений храм Св.Юра у Львові); СебастьянФесінгер(вівтар каплиці Кампіанів, царські врата та дияконські двері собору Св. Юра), а також Михайло Філевич (дерев’яні скульптури собору Св.Юра).

Цікавим явищем українського малярського бароко стала діяльність Жовківського малярського осередку наприкінці XVII —XVIII ст. Церковній малярській традиції жовківських митців притаманні героїзація й ідеалізація людини,ефектна видовищність композиції(Іван Руткович,Йов Кондзелевич,МартинАльтомонте).На західноукраїнських землях у галузі ікономалювання працювали також Ілля Бродлакович, Яцько з Вишні, Іван Маляр та Стефан Вишенський. У цей період набув розвитку український портретний живопис, особливо популярний у середовищі шляхти і козацької старшини. Відомими портретистами того часу були Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський і Антін Лосенко.