55)Законодавчий процес та його стадії

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу: 1) підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради України - законодавча ініціатива; 2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України; 3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верхов­ної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково); 4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону1. Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії - обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд). Підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України. Згідно з Регламентом Верховної Ради України роз­роблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним за­коном, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структур­ної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України. Розроблення законопроекту про державний бюджет є обов'яз­ком Кабінету Міністрів України, передбаченим Конституцією України (п. 6 ст. 116), і здійснюється ним за правом. В ініціативному порядку законопроекти мають право розроб­ляти громадяни і юридичні особи. Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законо­давчої пропозиції. Законопроект та законодавча пропозиція- дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього зако­ну. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка. Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що до­повнює, змінює чи виключає частину основної пропозиції. Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної Ради України, реєструються в Апараті Верховної Ради. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України. До них на­лежать: - Президент України; - народні депутати України; - Кабінет Міністрів України; - Національний банк України. Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерп­ним. Це означає, що будь-яка інша особа чи орган можуть в ініціа­тивному порядку розробляти законопроекти або законодавчі про­позиції, але вносяться вони до Верховної Ради України лише ви­значеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи. Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада України зобов'язана розглянути внесений ним за­конопроект або законодавчу пропозицію. Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права за­конодавчої ініціативи в разі перегляду Конституції України та вне­сенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України. Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду і підго­тування висновку про доцільність їх прийняття і включення до по­рядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються відповідним комітетам Верховної Ради України з визначенням терміну виконання і одночасно передаються комі­тету, до компетенції якого входять питання конституційності ак­тів. При цьому для підготування висновку визначається головний комітет, якому інші комітети у визначений термін подають свої висновки про наслідки розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту. Головний комітет вивчає законопроект на його прийнятність. Питання про неприйнятність законопроектів може виникнути на таких підставах: 1) їх невідповідності ратифікованим міжнародним договорам і угодам; 2) їх невідповідності Конституції або чинним законам України, іншим актам Верховної Ради України; 3) коли їх прийняття не входить до компетенції Верховної Ради України; 4) коли вони виходять за межі законодавчого регулювання вза­галі або за власні зокрема; 5) коли наслідком їх прийняття буде неузгоджене з Кабінетом Міністрів України скорочення надходжень або виникнення чи збільшення видатків із державного або місцевих бюджетів. Під час попереднього обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України може бути поставлене преюдиціальне або відкладальне питання стосовно законопроекту в цілому чи його структурної частини, з пропозицією не розглядати його взагалі або відкласти його розгляд чи прийняття остаточного рішення щодо нього до настання певних обставин чи здійснення певних дій. Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їхніми висновками передаються на розгляд Верховної Ради України для постановлення рішення що­до внесення їх до порядку денного сесії. Обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Вер­ховної Ради України здійснюється впродовж трьох читань. За першого читання обговорюються основні положення зако­нопроекту. При цьому Верховна Рада України заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтер­нативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету; заслуховує відповіді на запитан­ня, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту й послідовність їх викладення); заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обго­ворення. За наслідками обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про: 1) відхилення законопроекту; 2) передання законопроекту на доопрацювання з установлен­ням терміну доопрацювання і повторне подання його на перше читання; 3) опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і по­вторне подання на перше читання (кількість повторних перших читань необмежена); 4) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацю­ванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законо­проект на друге читання. Друге читання полягає в постатейному обговоренні законопро­екту і внесених депутатами пропозицій, поправок. До другого чи­тання законопроект подається у вигляді таблиці, яка містить: 1) законопроект, прийнятий в першому читанні за основу; 2) всі внесені і не відкликані в установленому порядку пропо­зиції, поправки; 3) висновки головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок, поправок до поправок; 4) законопроект у редакції, запропонованій головним коміте­том для другого читання. Під час другого читання законопроекту Верховна Рада Украї­ни здійснює постатейне голосування. На голосування ставиться окремо кожна стаття законопроекту. Друге читання завершується прийняттям Верховною Радою України рішення про: 1) відхилення законопроекту; 2) повернення законопроекту на доопрацювання з подальшим поданням його на повторне друге читання; 3) опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацю­вання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання; 4) повернення законопроекту на доопрацювання з подальшим поданням його на третє читання (за умови, що обсяг визначених Верховною Радою України для доопрацювання і розгляду на третьому читанні статей є незначним, що вони не мають прею­диціального, першопрохідного чи визначального характеру сто­совно інших статей законопроекту і щодо них теж нема питання про неприйнятність або преюдиціального чи відкладального пи­тання); 5) прийняття законопроекту в другому читанні, підготування його і подання на третє читання (одночасно Верховна Рада України визначає комітети Верховної Ради України та інші орга­ни для розроблення, попереднього розгляду і подання проекту плану організаційних, кадрових, фінансових, матеріально-техніч­них, інформаційних заходів для введення закону в дію в разі його прийняття). Третє читання проводиться з метою внесення редакційних правок, узгодження структурних частин схваленого в другому чи­танні законопроекту між собою, узгодження розглянутого законо­проекту з іншими законами. Під час третього читання також роз­глядаються і приймаються рішення щодо тих статей і поправок, розгляд яких за рішенням Верховної Ради України виносився на третє читання. На третє читання законопроект подається головним коміте­том у вигляді кінцевої його редакції. Внесені на третє читання пропозиції та поправки, відхилені за рішенням відповідного го­ловного комітету, подаються ним у вигляді додатку до законо­проекту. Одночасно з законопроектом визначений для цього головний комітет подає на третє читання план організаційних, кадрових, ма­теріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для вве­дення закону, що розглядається, в дію. Третє читання законопроекту завершується прийняттям Верхов­ною Радою України рішення про: 1) відхилення законопроекту; 2) повернення законопроекту на доопрацювання (зокрема з вине­сенням на народне обговорення) з подальшим їх поданням на по­вторне третє читання; 3) відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень згідно зі схваленням відкладального пи­тання або з огляду на це схвалення; 4) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум (якщо законопроект стосується пи­тання про зміну території України); 5) прийняття закону в цілому. Підписання та оприлюднення закону. Текст прийнятого Верховною Радою закону оформляється Апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний строк підписується Головою Верховної Ради України, після чого закон невідкладно направляється Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульова­ними пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Отож, Конституцією України (ст. 94) передбачено можливість відкладального вето, тобто права Президента України відмовити в затвердженні прийнятого Верховною Радою України закону. Повторний розгляд закону, повернутого Президентом України до Верховної Ради України, є невідкладним. У разі, якщо Президент України протягом установленого стро­ку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіцій­но оприлюднений. Вето Президента може бути подолане кваліфікованою більші­стю Верховної Ради України. Так, якщо під час повторного роз­гляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України (тобто прийнятий у попередній редакції) не менш як двома тре­тинами від її конституційного складу, Президент України зо­бов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. Офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-пра­вових актів, що їх приймає Верховна Рада України, здійснюється в порядку, визначеному Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. Згідно з цим Указом зако­ни України, інші акти Верховної Ради України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття в установленому порядку і під­писання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіцій­них друкованих виданнях. При цьому офіційними друкованими виданнями цим Указом визначені: «Офіційний вісник України»; «Відомості Верховної Ради України»; газета «Президентський вісник»; газета «Урядовий кур'єр». Якщо закон опубліковано в газеті «Президентський вісник» або газеті «Урядовий кур'єр» до його опублікування в «Офіційному віснику України», «Відомостях Верховної Ради України», він на­бирає чинності після опублікування в тій із зазначених газет, де його було опубліковано раніше в порядку, встановленому Консти­туцією України чи відповідним законом. 56)Акти Верховної Ради України.

Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти. Закон - це, зазвичай, нормативно-правовий акт1, що приймає­ться органом законодавчої влади (Верховною Радою України) чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (стосовно до всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини переважно за­гального характеру. В юридичній літературі2 виділяють такі формальні ознаки за­кону: 1) рівень прийняття (загальнодержавний); 2) орган прийняття (приймається Верховною Радою України або народом України на референдумі); 3) особливий порядок прийняття (прийняття закону включає обов'язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конститу­цією Верховної Ради України та Регламентом Верховної Ради України); 4) непідконтрольність із боку будь-якого органу державної влади (закони можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою України. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині, внаслідок чого він або його окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність, але це не означає скасування або зміни самого закону). Закон має певну структуру, основними елементами якої є: ре­квізити закону (його назва; найменування органу, який прийняв закон; дата прийняття; підпис особи, уповноваженої підписувати закони); преамбула; статті й рубрики (глави, розділи тощо) за­кону. В юридичній літературі використовуються також і різні способи класифікації законів Постанова - ненормативний акт, за допомогою якого Верхов­на Рада України оформлює свої дії щодо самоорганізації (обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їхніх голів), обрання, призначення, затвердження відповід­них посадових осіб тощо.