2.2. Національне законодавство України у галузі тарифного регулювання

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності становить певну систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюються відповідними державними органами з метою забезпечення захисту та стабільного розвитку національної економіки, стимулювання позитивних змін у структурі імпорту та експорту і заохочення притоку іноземних капіталів.

З метою надання адекватної оцінки ефективності державної політики в галузі зовнішньоторговельної діяльності необхідно визначити сутність, основні напрями, форми та методи митно-тарифного регулювання, а також ступінь втручання держави до цієї сфери. Державна політика у сфері регулювання зовнішньоторговельної діяльності, як правило, залежить від характеру та актуальності проблем, що постають перед нею у зв’язку з економічними перетвореннями, що відбуваються як у всьому світі, так і всередині певної країни.

Відповідно до статті 8 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”¹ Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. До системи органів, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічною діяльністю, зазначений Закон зараховує Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Державну митну службу України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України та інші міністерства, відомства та органи місцевого самоврядування, які діють на основі єдиної законодавчої бази відповідно до єдиних принципів та цілей.

Важливою складовою регулювання зовнішньоторгівельної діяльності є система державного контролю. Відповідно до статті 1 діючого Митного кодексу України під митним контролем мається на увазі сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції, з метою забезпечення додержання норм кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, а також міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку. Товари та інші предмети переміщуються через митний кордон України під митним контролем, який здійснюється з метою забезпечення дотримання державними органами, підприємствами та громадянами порядку переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.

Одним з основних елементів системи державного управління зовнішньоторгівельною діяльністю є митна структура країни в цілому та її митно-тарифний механізм зокрема.

Механізм митно-тарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності є дуже складним і включає багато чинників економічного характеру. З огляду на те, що регулюючий вплив здійснюється опосередковано, перед органами державного управління постають складні завдання щодо планування та прогнозування такого впливу. З метою координації процесів митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні у 1994 році було створено Митно-тарифну раду (яка діє при Кабінеті Міністрів України як колегіальний орган).

На Митно-тарифну раду покладаються функції з розробки пропозицій стосовно основних напрямів митно-тарифної політики України, підготовки та розгляду проектів законодавчих актів України та міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання, а також розробки заходів, спрямованих на захист внутрішнього ринку країни при ввезенні товарів на митну територію України та при їх вивезенні за межі такої території.

У процесі розробки пропозицій щодо внесення змін або скасуванні тих чи інших засобів митно-тарифної політики України Митно-тарифна рада керується рядом принципів, серед яких слід особливо відзначити принцип проведення єдиної митно-тарифної політики на основі врахування інтересів країни та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, принцип захисту внутрішнього ринку, принцип обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції під час здійснення імпортних та експортних операцій.

Головним завданням та функцією Митно-тарифної ради є підготовка та розробка нормативних актів, що встановлюють засади митно-тарифного регулювання в Україні (розробка пропозицій щодо основних напрямів та засобів реалізації митно-тарифної політики держави, розробка проектів нормативних актів та міжнародних договорів у сфері митно-тарифного регулювання, надання пропозицій щодо встановлення, зміни або скасування ставок ввізного та вивізного мита, пропозицій щодо внесення змін до Єдиного митного тарифу України та правил визначення митної вартості тощо).

Митно-тарифне регулювання має пріоритетне значення у практичній діяльності митної служби, базується на постійному аналізі зовнішньоекономічної діяльності України та спрямоване на сприяння розвитку торговельних стосунків з іншими країнами, на захист вітчизняного товаровиробника та захист внутрішнього товарного ринку.

Правовою основою механізму застосування мита в Україні є закони України “Про Єдиний митний тариф” та “Про митний тариф України”¹. На відміну від попереднього Митного кодексу України, новий кодекс України не містіть положень щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності митно-тарифними методами, хоча, враховуючи те, що тарифне регулювання становить основу фінансової діяльності митних органів, він мав би висвітлювати основні аспекти митно-тарифних відносин (класифікацію ставок мита, надання тарифних преференцій тощо).

Основні правові положення, що стосуються визначення митних ставок, подані у статті 3 Закону України “Про Єдиний митний тариф”, прийняття якого створило нормативну базу регулювання питань обкладання спеціальним податком – митом товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України².

Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з неї³. Митний тариф складається з двох основних елементів: товарної номенклатури та ставок мита. На думку автора, подібна структура митного тарифу якнайкраще забезпечує ефективність та оперативність митно-тарифного регулювання як по країнах, так і по колу товарів, що імпортуються. Характерною ознакою такої товарної номенклатури є систематизація ставок мита відповідно до диференційованого переліку товарів та надання унікального коду для кожного товару. В Україні діє Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності, що, як і товарна номенклатура більшості країн світу, побудована на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів, прийнятої в рамках Міжнародної конвенції про гармонізовану систему опису та кодування товарів, розроблену та прийняту Радою Митного Співробітництва у 1983 році.

Прийняття Товарної номенклатури, розробленої на базі Гармонізованої системи опису та кодування товарів, є значним досягненням на шляху уніфікації тарифного регулювання зовнішньої торгівлі України, спрощення митних процедур, що ускладнило використання різних митних класифікацій як нетарифних бар’єрів.

Розділ ІІ Закону „Мито та його види” визначає поняття мита, його види, порядок застосування деяких видів мит, порядок їх нарахування та сплати, поняття митної вартості та порядок визначення країни походження товарів. У розділі ІІІ Закону „Звільнення від сплати мита, тарифні пільги та преференції” містяться норми, що регулюють питання з надання пільг фізичним та юридичним особам стосовно обкладання митом товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон, умовно-безмитного ввезення та вивезення товарів з митної території України, повернення надміру стягненого мита та стягнення недобраного мита. У розділі IV „Заключні положення” встановлюється пріоритетність обов’язкових для України міжнародних норм щодо митних тарифів перед нормами національного законодавства.

На сьогодні, в умовах частково сформованої економіки, митний тариф не є застиглою та непорушною структурою. Ставки та види мита постійно змінюються, вводяться додаткові та особливі види мита. На перехідному етапі розвитку економіки подібні зміни мита є виправданими.

Прийнятий у 2001 році Закон України “Про митний тариф України”¹ об’єднав усі ставки ввізного мита, які були раніше визначені законодавчими актами. Відповідно до цього Закону граничні ставки мита застосовуються щодо товарів, котрі ввозяться з країн, з якими Україна уклала договори про впровадження режиму найбільшого сприяння. Режим найбільшого сприяння визначається як правовий принцип, що встановлюється в договірному порядку в торгових відносинах між двома країнами. Граничні ставки мита для товарів, що надходять з країн, щодо яких встановлено національний режим, визначаються безпосередньо митним тарифом. Стосовно товарів, що надходять з країн, з якими такий режим не встановлено, або якщо не встановлено країну походження товарів, ставки імпортного мита збільшуються, а якщо у торгово-політичних відносинах між країнами передбачено застосування торгових пільг (преференцій), то мито зменшується порівняно із базовою ставкою².

Цікавим та прогресивним можна також вважати введення експортного мита на ряд товарів. Відповідно до національного законодавства України експортне мито нараховується на товари у разі їх вивезення за межі території України. Як засіб регулювання експорту такий вид мита застосовується до обмеженої кількості товарних позицій згідно з Товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності. Застосування експортного мита в першу чергу передбачає можливість обмеження вивозу певних товарів за межі країни через підвищення вартості самого товару.

Перелічені вище нормативні документи регламентують конкретну реалізацію на практиці основних правових норм у сфері митно-тарифних відносин відповідно до національного законодавства.

Новий Митний кодекс України та Закон „Про митний тариф України” хоча і становлять правову базу митної діяльності держави, однак є дещо різними за своїм правовим характером документами. Новий Митний кодекс являє собою сталий, виключно внутрішньодержавний акт адміністративно-організаційного характеру, дія якого переважно не пов’язана з предметом міжнародних переговорів (крім питань щодо гармонізації та спрощення митних процедур)¹. У свою чергу, митний тариф по суті є нормативним актом фінансово-правового характеру і, як правило, виступає об’єктом міжнародних переговорів, міжнародно-правових правил та стандартів щодо товарної номенклатури, до якої застосовуються тарифи, структура, рівень, ставки мит та порядок їх стягнення². Слід відзначити, що для митної практики України безпосередня дія міжнародно-правових актів не є характерною, оскільки в більшості випадків міжнародно-правові акти після їх підписання та ратифікації стають основою для прийняття національних нормативних актів.

З огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективності митно-тарифного правового регулювання зовнішньої торгівлі та завершення формування відповідних механізмів, на наш погляд, є необхідним застосування комплексного підходу до правового будівництва в митній сфері, розуміння та дотримання в цьому процесі принципів на напрямів митної політики (як складової державної політики), чітке визначення та окреслення кола правових норм, які стосуються митно-тарифного регулювання.