Розділ 2. Правове регулювання господарського планування

Загальні засади правового регулювання господарського планування

Правове регулювання державного прогнозування і планування господарської діяльності

Правове регулювання господарського планування на рівні суб’єктів господарювання

1. Загальні засади правового регулювання господарського планування

Господарське планування є формою регулювання економіки, формою реалізації відповідних організаційно-господарських повноважень суб’єктами, які здійснюють таке регулювання. В умовах ринкової економіки регулювання господарської діяльності, у тому числі її планування, здійснюється як централізовано, з боку держави в особі її відповідних уповноважених органів, так і децентралізовано – з боку самих суб’єктів господарювання, а також їхніх власників, об’єднань, корпоративних утворень, центрів недержавних економічних систем тощо.

В умовах попередньої системи планування, яка існувала в Радянському Союзі, у тому числі і в Українській РСР (командно-адміністративної системи), планування було державним і носило директивний характер. Основними недоліками його була надмірна централізованість та деталізованість. В умовах ринкової економіки державне планування характеризується в цілому як індикативне, має характер рекомендацій.

Проблема формування нової системи планування гостро постала у 90-тих роках минулого століття. Результатом низки дискусій з цього приводу стало закріплення в Конституції України положень про обов’язки Верховної Ради, Кабінету Міністрів, регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування України здійснювати планування у формі розроблення загальнодержавних і регіональних програм соціального та економічного розвитку (п. 6 статті 85; пп. 4, 5 статті 116; п. 3 статті 119; стаття 143 Конституції України). Адже без планування, без розроблення загальнодержавних і регіональних програм соціально-економічного розвитку неможливо забезпечити соціальну орієнтацію економіки. Не маючи перспективних прогнозів, планів і програм розвитку неможливо розробити обґрунтовані бюджети на державному та місцевому рівнях. Це підтверджено багатолітньою практикою.

Положення Конституції отримали подальший розвиток в Господарському кодексі України, в законах України „Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України ” від 23 березня 2000 р., „Про поставки продукції для державних потреб” від 22 грудня 1995 р., „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22 лютого 2000 р. та деяких інших.

Державне господарське планування в Україні здійснюється відповідно до Господарського кодексу України та Закону України від 23 березня 2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економiчного i соцiального розвитку України». Здійснюється воно у формі державного прогнозування та програмування економiчного i соцiального розвитку і є однією з найважливіших форм реалізації державою економічної політики. Згідно статті 9 Господарського кодексу правове закріплення економічної політики держави здійснюється у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, а також у програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, відповідних законодавчих актах. Правовий характер надає вказаним документам формальну визначеність, встановлює їх обов‘язковість і таким чином забезпечує проведення їх у життя.

Планування господарської діяльності суб’єктів господарювання здійснюється, як зазначалося, самими цими суб’єктами, їх власниками, у тому числі органами державної влади щодо державного та органами місцевого самоврядування щодо комунального секторів економіки, а також іншими суб’єктами, які мають щодо суб’єктів господарювання організаційно-господарські повноваження. Планування господарської діяльності суб’єктів господарювання здійснюється відповідно до положень Господарського кодексу України, інших нормативних актів, у тому числі актів локального характеру, які затверджуються самими суб’єктами господарювання або центрами господарських систем і діють у межах відповідних суб’єктів або систем. При чому згідно статті 11 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку відповідно до створених державою економічних, організаційних та правових умов господарювання. Суб’єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.

Таким чином, господарське планування здійснюється у правовій формі і регулюється Господарським кодексом України, іншими законодавчими та підзаконними нормативними актами. Законодавство закріплює повноваження учасників господарських відносин у сфері планування, визначає форми і види актів планування (плани, прогнози, програми або інші), їх юридичний характер (обов’язкові чи індикативні), порядок і строки приймання планових актів, засоби забезпечення їх виконання, встановлює наслідки невиконання планових завдань тощо.

Господарське планування здійснюється:

на загальнодержавному рівні як загальнодержавне і стосовно галузей економіки (галузеве);

на рівні регіонів (районів, областей) і територій (міст, сіл, селищ);

на рівні суб’єктів господарювання.