3. Правове регулювання господарського планування на рівні суб’єктів господарювання

Правове регулювання планування господарської діяльності на рівні суб’єктів господарювання грунтується на загальних принципах господарювання та принципах підприємницької діяльності, закріплених у статтях 6, 44 Господарського кодексу України. Насамперед маються на увазі принципи свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, принципи вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування ним програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом та інші.

Тобто, суб‘єкти господарювання, як це було прямо встановлено Законом України “Про підприємства в Україні”, що втратив чинність з прийняттям Господарського кодексу України, самостійно планують свою діяльність і визначають перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення власного виробничого та соціального розвитку, підвищення доходів. Основу планів становлять договори, що укладаються суб‘єктами господарювання, та державні замовлення, що їм видаються.

Договори, що становлять основу планів, укладаються, з одного боку, із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг суб‘єкта господарювання і, з другого, з постачальниками матеріально-технічних ресурсів. При чому суб‘єкти господарювання згідно статті 67 Господарського кодексу України вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству. Вони мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Що стосується державних замовлень, державних завдань, то вони також видаються і виконуються на договірній (контрактній) основі відповідно до статей 13, 183 та інших Господарського кодексу, Закону України від 22 лютого 2000 р. “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, іншого законодавства. Державні замовлення, державні завдання становлять основу планів суб‘єктів господарювання.

Крім того суб‘єкти господарювання повинні подавати на розгляд і узгодження до виконавчих органів сільських, селищних, міських рад на відповідній території свої плани, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки. Вказані органи згідно із статтею 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. мають право підготовки висновків щодо планів і внесення пропозицій до відповідних органів, а також подання необхідних показників та внесення пропозицій до планів суб‘єктів господарювання незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, з питань, пов'язаних із соціально-економічним та культурним розвитком території, задоволенням потреб населення.

Сказане щодо планування господарської діяльності на рівні суб’єктів господарювання стосується таких суб‘єктів усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання. Разом з тим є окремі особливості щодо підприємств та інших суб’єктів господарювання, що належать до державної та комунальної форм власності.

Згідно статті 22 Господарського кодексу України держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики і реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Державне комерційне підприємство згідно статті 75 Господарського кодексу України зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.

Державне комерційне підприємство зобов’язане складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. Фінансовий план підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому:

щодо підприємств, що є суб'єктами природних монополій, та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, - Кабінетом Міністрів України;

щодо інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони входять.

Органи, до сфери управління яких входять державні комерційні підприємства, надають Мінекономіки до 1 серпня року, що передує планованому, зведені показники фінансових планів та фінансові плани у розрізі окремих державних комерційних підприємств. Форма та методичні рекомендації по розробці фінансового плану затверджуються Мінекономіки.

Державні комерційні підприємства планують і утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов’язаних з їх діяльністю (амортизаційний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд споживання, резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства). Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану. Відповідно до цього плану з урахуванням вимог Господарського кодексу та інших законів здійснюється і розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств.

У фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України. Органи, до сфери управління яких відносяться державні комерційні підприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабінету Міністрів України інформацію про обсяги перерахування прибутку державних комерційних підприємств для їх врахування при формуванні державного бюджету.

Казенне підприємство згідно статті 77 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить. Відповідно до цих завдань воно й формує свою виробничу програму. Вказаний орган, зокрема, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл. Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) відповідно до виробничої програми і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються у встановленому порядку.

Фінансовий план казенного підприємства затверджується відповідно до порядку, встановленому статтею 75 Господарського кодексу для державних комерційних підприємств. Фінансовим планом, зокрема, визначається і порядок розподілу та використання прибутку (доходу) казенного підприємства.

Згідно статті 24 Господарського кодексу України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки, у тому числі її планування, здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб’єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Щодо підприємств, які перебувають у комунальній власності (комунальних унітарних підприємств), то їх відносини з відповідними органами місцевого самоврядування будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності вказаним органам відповідно до статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад розглядають проекти планів підприємств і організацій, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, вносять до них зауваження і пропозиції, здійснюють контроль за виконанням цих планів (стаття 27 вказаного Закону). Сільські, селищні, міські ради на пленарних засіданнях вирішують питання встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету (стаття 26 вказаного Закону).