Розділ 2. Механізм митно-тарифного регулювання зовнішньоторгівельної діяльності

2.1. Міжнародні договори з питань митно-тарифного регулювання зовнішньої торгівлі та їх роль у регулюванні зовнішньої торгівлі України

Правове співробітництво держав з питань митно-тарифного регулювання відбувається або у формі виключно договірних відносин, або у формі широкого міжнародного співробітництва, яке здійснюється на постійній основі в рамках відповідних міжнародних організацій.

У сфері зовнішньоторгівельної діяльності України діяльності міжнародні договори створюють окрему правову систему, в якій можна виділити багатосторонні й двосторонні угоди, договори, що містять загальні та специфічні норми щодо зовнішньоторгівельної діяльності¹.

Укладання міжнародних договорів є однією з основних міжнародно-правових форм узгодження позицій держав, вироблення загальних правил міжнародного співробітництва та регулювання відносин в окремих галузях економіки, а також у вирішенні питань систематизації, уніфікації та кодифікації норм та принципів митного права.

Найбільш важливими загальними міжнародними договорами, в яких фіксуються положення відносно митно-тарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, є:

• Конвенція про створення Міжнародного союзу для публікації митних тарифів (Брюссель, 5 липня 1890 р.) і Протокол про зміни 1949 р.;

• Конвенція про номенклатуру для класифікації товарів в митних тарифах (Брюссель, 15 грудня 1950 р.);

• Протокол до Конвенції про номенклатуру для класифікації товарів в митних тарифах (Брюссель, 1 липня 1955 р.);

• Митна конвенція про міжнародний транзит товарів (Відень, 7 липня 1971 р.);

• Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур (Конвенція Кіото, 18 травня 1973 р.);

• Угода про застосування ст. VІІ ГАТТ (Женевський кодекс, 12 квітня 1979 р.);

• Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів (Брюссель, 14 червня 1983 р.);

• Конвенція про тимчасовий ввіз (Стамбул, 1990 р.);

• Заключний акт Уругвайського раунду ГАТТ (Марракеш, 15 квітня 1994 р.), до складу якого входять зокрема Угода про створення Світової Організації Торгівлі (СОТ), угода про митні тарифи та інші.

Міжнародні угоди, правила та процедури, що регулюють торгівлю, розроблялися протягом останніх 50-ти років, починаючи з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. ГАТТ є одним з головних багатосторонніх договорів, який безпосередньо пов’язаний з митно-тарифним регулюванням зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної діяльності¹.

В основу ГАТТ покладений принцип найбільшого сприяння, визначення якого подано у ст.1 ГАТТ: “Держави–члени у їх взаємній торгівлі повинні застосовувати один щодо одного митний режим найбільшого сприяння, а саме: усі митні пільги, переваги, привілеї або вилучення, якими користуються у торгівлі з цими країнами будь-які треті держави, автоматично поширюються на всі держави–члени Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, окрім випадків наявності довгострокових митних преференцій і митних союзів”².

Майже всі основні принципи ГАТТ наповнені змістом митного характеру:

• принцип найбільшого сприяння у торгових відносинах;

• захист внутрішніх ринків держав-учасниць виключно за рахунок митних тарифів, рівень яких має бути поступово зменшуватись;

• проведення переговорів в рамках Угоди з урахуванням взаємного зниження мита та усунення інших перешкод в галузі торгівлі; полегшення митних формальностей і таке ін.

Після завершення Уругвайського раунду ГАТТ (1986–1993 рр.) в марокканському місті Марракеш, представниками понад 140 країн було підписано Договір про створення Світової Організації Торгівлі (СОТ), який набрав чинності з 1 січня 1995 року.

Особливе місце серед договорів у міжнародному митному праві займає Міжнародна конвенція про спрощення та гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 року, яку разом з усіма її додатками можна вважати своєрідним кодексом поведінки держав в їх митних відносинах¹.

Конвенція розроблена під егідою Ради Митного Співробітництва та складається з 19 статей основного тексту та 31 додатку, які є невід’ємною частиною даного договору, до того ж деякі з додатків можуть бути прирівняні за своїм змістом та значенням до окремого самостійного договору.

Це безпосередньо випливає із змісту ст. 4 Конвенції Кіото, де фіксується положення про те, що кожний додаток у принципі містить:

• вступ, в якому коротко викладені питання, що розглядаються у Додатку;

• визначення основних термінів, які використовуються у Додатку;

• стандарти (у вигляді положень) загальне застосування яких визнано необхідним з метою досягнення гармонізації та спрощення митних процедур;

• рекомендовану практику, що викладається у вигляді положень, які визнані прогресивними у плані гармонізації та спрощення митних процедур і максимально широке застосування яких є бажаним;

• примітки, які містять певні можливі варіанти дій при застосуванні даного Стандарту або практика, що рекомендується.

Універсальні міжнародні договори з питань митного регулювання в цілому, і митно-тарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності виступають як нормативно-правова база співробітництва держав з підтримки та укріплення міжнародного економічного правопорядку.

Останнім часом все більшої ролі та значення у цьому процесі набуває взаємодія держав у митних питаннях на постійній, колективно організованій основі в міжнародних організаціях відповідного профілю.

Першу міжнародну митну організацію – Міжнародний союз для публікації митних тарифів було створено на виконання резолюції міжнародної конференції, що проходила в Брюсселі у 1890 році, шляхом прийняття Конвенції з такою самою назвою¹.

Однією з основних ланок механізму виконання положень цієї Конвенції є створення, відповідно до ст. 3, Міжнародного бюро з перекладу та видання митних правил і тарифів різних держав, до функцій якого саме входить переклад та публікація цих тарифів, а також законодавства та адміністративних правил, що вносять зміни до вказаних тарифів.

16 грудня 1949 року було прийнято Протокол “Про зміни Конвенції про створення Міжнародного союзу для публікації митних тарифів, яку було підписано у Брюсселі 5 липня 1890 року, та Виконавчого регламенту Міжнародного бюро з перекладу та видання митних правил різних держав”.

Окремі питання міжнародного митного права вирішувалися на міжнародних конференціях, скликаних під егідою Ліги Націй у Женеві в 1923 та 1928 роках². Проведення міжнародних конференцій було присвячене питанням спрощення митних формальностей, зведення до мінімуму заборон та обмежень у зовнішній торгівлі, співробітництва у сфері боротьби з контрабандою тощо.

Сучасна система міжнародних організацій та установ з митних питань також включає як суто митні організації, так і організації, нерозривно пов’язані у своїй діяльності з різноманітними митними аспектами.

Робоча група з митних питань Європейської економічної комісії (ЄЕК), яка працює як допоміжний орган Економічної і Соціальної Ради ООН, була створена з метою організації активного міжнародного апарату, що займається розробкою та втіленням у життя уніфікованих митних систем, розвитком та вдосконаленням митної техніки, митного законодавства держав, спрощенням митних формальностей на кордонах і таке ін.

Робоча група ЄЕК ООН з митних питань сприяла розробці та прийняттю багатьох нормативно-правових актів у галузі митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, серед яких¹:

• Митна конвенція щодо полегшень при ввозі товарних зразків та рекламних матеріалів (Женева, 7 лютого 1952 року);

• Митна конвенція про контейнери (Женева, 18 травня 1956 року);

• Митна конвенція про міжнародні перевезення товарів із застосуванням книжки МДП (Женева, 15 січня 1959 року) тощо.

Робоча група ЄЕК ООН з митних питань розробила ряд резолюцій та рекомендацій з метою спрощення, обмеження та уніфікації митних формальностей і документів, які застосовуються у міжнародній торгівлі. Пізніше це було використано у подальшій роботі у напрямі прогресивного розвитку митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, але вже під егідою Ради Митного Співробітництва (РМС), міжнародної організації, заснованої відповідно до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва (Брюссель, 15 грудня 1950 року)².

За роки свого існування ВМО стала справжнім центром співробітництва держав та міжнародних організацій щодо правотворчої діяльності та застосування правових норм у галузі митної справи. На сьогодні ВМО координує роботу національних митних служб в рамках існуючих багатосторонніх договорів.

За роки свого існування РМС/ВМО було підготовлено та впроваджено в життя 18 міжнародних митних конвенцій з митних питань та близько 70 рекомендаційних документів, які стали своєрідним підґрунтям для регулювання механізму митного співробітництва між країнами-членами організації. Практика показала, що їх застосування дозволяє приблизно на 5–10% знизити витрати учасників зовнішньоекономічної діяльності. Серед найбільш важливих конвенцій, розроблених під егідою РМС/ВМО, що мають безпосередній вплив на зовнішньоторговельні відносини, можна визначити:

• Установчу конвенцію РМС від 15 грудня 1950 року;

• Конвенцію про номенклатуру класифікації товарів в митних тарифах від 15 грудня 1950 року та Протокол виправлень (доповнень) від 1 липня 1955 року;

• Конвенцію щодо оцінки товарів для митних цілей від 15 грудня 1950 року;

• Митну Конвенцію про тимчасове ввезення від 6 жовтня 1960 року (Брюссельська конвенція);

• Митну Конвенцію про тимчасове ввезення професійного обладнання (устаткування) від 8 червня 1961 року (Брюссельська конвенція);

• Митну Конвенцію щодо спрощення імпорту товарів для показу та використання на виставках, ярмарках, семінарах та інших подібних заходах від 8 червня 1961 року (Брюссельська конвенція);

• Митну Конвенцію про використааня АТА карнету для тимчасового допуску (визнання) товарів від 6 грудня 1961 року (АТА Конвенція);

• Митну Конвенцію про тимчасове ввезення наукового обладнання, від 11 червня 1968 року (Брюссельська конвенція);

• Митну Конвенцію про тимчасове ввезення навчальних матеріалів від 8 червня 1970 року (Брюссельська конвенція);

• Митна Конвенція про міжнародний транзит товарів від 7 червня 1971 року (ITI конвенція) – в дію не введена;

• Митну Конвенцію щодо контейнерів від 2 грудня 1972 року (Женевська конвенція);

• Міжнародну Конвенцію про спрощення та гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 року (Кіотська конвенція);

• Міжнародну Конвенцію про взаємодопомогу в галузі запобігання (відвернення), розслідування та боротьби з порушеннями митних правил від 9 червня 1977 року (Найробійська конвенція);

• Угоду про виконання Глави VII Генеральної угоди про тарифи і торгівлю від 12 квітня 1979 року;

• Міжнародну Конвенцію про гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14 червня 1983 року, що набрала чинності в 1988 році;

• Митну Конвенцію про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 року (Стамбульська конвенція).

Складність та різноманітність митних поцедур та вимог щодо переміщення товарів та послуг, транспортних засобів та фізичних осіб через кордони різних країн є однією з причин виникнення проблем, що ускладнюють співробітництво між державами¹.

Зупинимося більш детально на Міжнародній конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, яка, напевно, становить найбільший інтерес серед перелічених вище конвенцій у сфері митно-тарифного регулювання зовнішньої торгівлі.

Необхідність розробки та прийняття Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему писання та кодування товарів пояснювалася стрімким технологічним розвитком та зміною у структурі міжнародної торгівлі, що обумовило необхідність внесення істотних змін до Конвенції про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах від 15 грудня 1950 року, що вже не могла забезпечувати достатній ступінь деталізації товарних груп, який би відповідав вимогам митних органів та вимогам, що висувалися до статистики з боку урядів держав–учасниць світового ринку.

Аналіз зазначеної Конвенції показує, що головною метою створення Гармонізованої системи опису та кодування товарів є сприяння міжнародній торгівлі шляхом спрощення процесу збору, зіставлення та аналізу статистичних даних, що відносяться до міжнародної торгівлі¹.

Приєднання до даної Конвенції означає для України прийняття на себе зобов’язань щодо використання для митних, зовнішньоторговельних та статистичних цілей принципів кодування та найменування товарів, перелічених у Гармонізованій системі опису та кодування товарів.

Незважаючи на те, що участь України у цій Конвенції вимагала приведення стандартів у відповідність до норм Конвенції (з метою забезпечення конкурентоспроможності українських товаровиробників на світовому ринку), участь у ній дає значні переваги у зовнішньоторговельній діяльності (митні, договірні тощо).

Таким чином, можна відзначити, що держави в процесі співробітництва з питань митно-тарифного регулювання зовнішньоторговельної, враховуючи тенденції та перспективи їх розвитку, досить широко використовують договірно-правові й організаційно-правові форми взаємодій у цій сфері.