- •Екзаменаційні питання
- •Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •3.Філософія Стародавнього Китаю.
- •4. Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
- •1. Передумови виникнення давньогрецької філософії (методичка)
- •Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •6.Елейська школа(Ксенофан, Парменід, Зенон).
- •7.Основні риси філософії піфагорійців.
- •8.Натуралізм і стихійна діалектика Геракліта.
- •9.Атомістика Демокріта та його послідовників (Епікур, Лукрецій Кар).
- •9.Антропоцентризм філософії Сократа.
- •(Вікіпєдія) Філософські погляди
- •Політичні погляди
- •10. Філософія Сократа
- •(Вікі) Основні філософські погляди
- •12.Енциклопедична філософія Аристотеля.
- •2.2.5. Арістотель
- •(Методичка) 5. Енциклопедична філософія Аристотеля
- •Метафізика
- •Категорії
- •13.Загальна характеристика середньовічної філософії: апологетика, патристика, схоластика; реалізм і номіналізм.
- •14.Загальна характеристика філософії Відродження. Гуманізм і реформація.
- •Гуманістичний напрям(хіv - хv ст.)
- •Реформаційний напрям(хvі-хvіі ст.)
- •15.Раціоналізм у філософії Нового часу. Філософія р.Декарта, б.Спінози, г.Ляйбніца (методичка) 1. Особливості філософської парадигми Нового часу
- •16.Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія ф.Бекона, Дж.Локка, т.Гоббса.
- •17.Докритичний період творчості Канта: космогонія, матерія, космогонічна гіпотеза.
- •Докритичний період
- •18.Кантіанський переворот у гносеології. Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •19.Морально-етичне вчення Канта.
- •20.Панлогізм і діалектика Гегеля.
- •Гегелева діалектика
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
- •Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера.
- •Філософія а. Шопенгауэра
- •Філософсько-антропологічне вчення ф.Ніцше, проблема людини як Надлюдини.
- •Особистість як об'єкт філософського вивчення Ніцше: за матеріалами ранніх робіт
- •(Методичка) 2. Філософія Фрідріха Ніцше
- •Значення слів Ніцше “Бог помер”, проблема нігілізму.(з попереднього пит.)
- •Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології. Особливості українського романтизму.
- •3. Романтизм і німецька класична філософія
- •Неоромантизм у філософії культури о.Шпенглера. Неоромантизм в філософії культури о.Шпенглера
- •Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом з.Фройда й аналітичною психологією к.Г.Юнга.
- •Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.
- •Основні категорії психоаналізу з.Фройда та поняття “сублімації”.
- •Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.
- •Основні засади аналітичної психології к.Г. Юнга.
- •Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології к.Г.Юнга.
- •Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу к.Г.Юнга.
- •Неофройдизм е.Фромма.
- •Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням е.Фромма.
- •Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •Загальна характеристика філософії екзистенціалізму. І . Екзистенціалізм як провідний філософський напрям хх ст.
- •Філософія екзистенціалізму
- •2.3. Экзистенциализм
- •Причини “бездомності” людського існування.
- •Проблема відновлення справжнього буття людини.
- •Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.
- •3. Людина як свобода. Екзистенційна ситуація
- •5. Буття людини між життям і смертю
- •Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів. ( у Сартра в праці)
Причини “бездомності” людського існування.
“Бездомність людини”. Сенс буття
Бубер у праці “Проблема людини” зазначає, що в історії людського духу є епохи облаштованості та бездомності. В епоху облаштованості людина живе у Всесвіті як дома, а в епоху бездомності – як у дикому полі. В першу епоху антропологічне питання виявляється лише частиною космології, а в другу – набуває особливої глибини та самостійності. Людське буття особлива проблема для Платона, Августина, Паскаля, але не для Аристотеля, Томаса Аквінського. У Новий час людина остаточно втрачає свою домівку. Виявляється, що Земля не в центрі Всесвіту, і до того ж світ нескінченний. Людині, зрештою, доводиться погодитися на свою бездомність і загубленість у Всесвіті, але там ще є Бог. На запитання Паскаля: “Що є людина в нескінченності?” Можна було відповісти: “Істота, в якій Бог любить самого себе”.Людина ХХ століття втрачає Бога, живе у світі, де відбувається знелюднення людини. Техніка і технізоване суспільство розчиняє в собі людину. Вона губить свою особистість, кожен уподібнюється кожному, панує безособовий das Man. Людина втрачає зв’язок із буттям, втрачає смисл буття. Через жах, як зазначає Гайдеггер, розкривається НІЩО, грізна порожнеча небуття, світ виявляє себе як бездомний. І тоді людину охоплює глибока туга. Щоб наблизитися до буттєвого смислу світу, потрібно подолати предметно-технічну настанову свідомості.
За словами Гайдеггера, у наших повсякденних турботах ми прив’язані до конкретного сущого, загублені в ньому. Але іноді це суще в цілому раптом захоплює нас – зокрема, це відбувається при справжній нудьзі. Людину бере глибока туга, вона бродить у безоднях буття, цією тугою відкривається суще в цілому. Гайдеггер зауважує, що у стародавні часи суще розуміли як те, що виникає та саморозкривається, що своєю присутністю захоплює людину як присутню при ньому, тобто таку, котра сама відкривається присутності, вислуховуючи її. Суще стає сущим не через те, що людина спостерігає його – радше суще дивиться на людину, розкриваючи себе і забираючи її для перебування в собі. Бути під поглядом сущого, захопленим ним і поглинутим його відкритістю, а отже, залежати від нього, бути у вихорі його суперечностей і носити на собі печатку його розколу – таке єство людини у великий грецький час. У середньовіччі бути сущим означало бути належним до певної ієрархічної сходинки створеного буття і в такому підпорядкуванні відповідати творчій першопричині. Починаючи з Нового часу, із Декарта, уявити що-небудь, яку-небудь сферу сущого означало помістити перед собою наявне як щось таке, що протистоїть, співвіднести із собою і змусити увійти в це відношення до себе, як у визначальну сферу. Людина дедалі радикальніше розпоряджається підкореним світом. Людина більше не живе у природі, не намагається її зрозуміти, а використовує її. Людина вже прагне не пізнавати, а підкоряти. Домінування предметно-технічної настанови призводить до того, що людина стає дедалі більш відчуженою від буттєвого змісту світу, – це віддзеркалюється у кризі основ природознавства, теоріях про кінець історії, занепад цивілізації і т.ін. Гайдеггер приходить до висновку, що людина повинна стати “пастухом” буття, “охоронцем буття”, і вона покликана охороняти домівку буття, тобто мову. У світі треба вміти жити, а не підкоряти його. Гайдеггер говорить про те, що домівка буття – це мова, поетична мова, лише через поетичну мову розкривається смисл буття, лише поетичне життя – це справді людське життя.