- •Екзаменаційні питання
- •Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •3.Філософія Стародавнього Китаю.
- •4. Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
- •1. Передумови виникнення давньогрецької філософії (методичка)
- •Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •6.Елейська школа(Ксенофан, Парменід, Зенон).
- •7.Основні риси філософії піфагорійців.
- •8.Натуралізм і стихійна діалектика Геракліта.
- •9.Атомістика Демокріта та його послідовників (Епікур, Лукрецій Кар).
- •9.Антропоцентризм філософії Сократа.
- •(Вікіпєдія) Філософські погляди
- •Політичні погляди
- •10. Філософія Сократа
- •(Вікі) Основні філософські погляди
- •12.Енциклопедична філософія Аристотеля.
- •2.2.5. Арістотель
- •(Методичка) 5. Енциклопедична філософія Аристотеля
- •Метафізика
- •Категорії
- •13.Загальна характеристика середньовічної філософії: апологетика, патристика, схоластика; реалізм і номіналізм.
- •14.Загальна характеристика філософії Відродження. Гуманізм і реформація.
- •Гуманістичний напрям(хіv - хv ст.)
- •Реформаційний напрям(хvі-хvіі ст.)
- •15.Раціоналізм у філософії Нового часу. Філософія р.Декарта, б.Спінози, г.Ляйбніца (методичка) 1. Особливості філософської парадигми Нового часу
- •16.Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія ф.Бекона, Дж.Локка, т.Гоббса.
- •17.Докритичний період творчості Канта: космогонія, матерія, космогонічна гіпотеза.
- •Докритичний період
- •18.Кантіанський переворот у гносеології. Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •19.Морально-етичне вчення Канта.
- •20.Панлогізм і діалектика Гегеля.
- •Гегелева діалектика
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
- •Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера.
- •Філософія а. Шопенгауэра
- •Філософсько-антропологічне вчення ф.Ніцше, проблема людини як Надлюдини.
- •Особистість як об'єкт філософського вивчення Ніцше: за матеріалами ранніх робіт
- •(Методичка) 2. Філософія Фрідріха Ніцше
- •Значення слів Ніцше “Бог помер”, проблема нігілізму.(з попереднього пит.)
- •Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології. Особливості українського романтизму.
- •3. Романтизм і німецька класична філософія
- •Неоромантизм у філософії культури о.Шпенглера. Неоромантизм в філософії культури о.Шпенглера
- •Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом з.Фройда й аналітичною психологією к.Г.Юнга.
- •Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.
- •Основні категорії психоаналізу з.Фройда та поняття “сублімації”.
- •Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.
- •Основні засади аналітичної психології к.Г. Юнга.
- •Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології к.Г.Юнга.
- •Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу к.Г.Юнга.
- •Неофройдизм е.Фромма.
- •Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням е.Фромма.
- •Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •Загальна характеристика філософії екзистенціалізму. І . Екзистенціалізм як провідний філософський напрям хх ст.
- •Філософія екзистенціалізму
- •2.3. Экзистенциализм
- •Причини “бездомності” людського існування.
- •Проблема відновлення справжнього буття людини.
- •Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.
- •3. Людина як свобода. Екзистенційна ситуація
- •5. Буття людини між життям і смертю
- •Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів. ( у Сартра в праці)
7.Основні риси філософії піфагорійців.
Найчастіше називається «піфагореїзм». Така назва походить від імені засновника — Піфагора (VI ст. до н.е.).
Спочатку піфагорейство виникло як релігійний рух, що сформувався у релігійну громаду в місті Кротон (південна Італія — колонія Греції). Основними положеннями релігійного вчення були віра в роце тіло Космосу (вогнене кулевидне тіло — міф про Саламандру), що вбирає в себе безмежну порожнечу і Хаос безмежного простору, перетворюючи цей простір у Космос з його відокремленням усіх речей між собою, підпорядкуванням речей єдиному законові. Ця релігійна громада роце переконана в переселенні душі людини після її фізичної смерті в тіла інших істот.
Надалі (V-IV ст. до н.е.) серед піфагорейців набула поширення філософська тенденція самоусвідомлення. Найбільш відомими піфагорейцями були Філолай, Евріт, Архіт, Алкмеон. Поштовхом до створення власної філософської системи було вирішення проблеми взаємозв'язку Порядку і Хаосу, яке відрізняється від традиції Мілетської школи. Основою вирішення цієї проблеми, як і у мілетців, роце ідея протилежностей, спочатку єдиного та множинного, потім межі та безмежного (або ж оформленої та неоформленої речовини). Внаслідок змішування, поєднання протилежностей — безмежного та межі — утворюються усі речі, які ототожнювалися піфагорейцямн з числами. Це ототожнення було можливим за умов невіддільності чуттєво роцесс і неданого в уявленні. Наділення чуттєво неданого властивостями утворювати закони для чуттєво роцесс фактично призвело до створення вчення про виникнення Космосу із Логосу, а не першоречовини. Чуттєво неданим, але реально існуючим, що підкоряє своїм законам усе чуттєво дане, є число, взаємовідношення чисел. Тому піфагорейці вважали, що тільки математика може дати знання законів Космосу (1 — це точка, 2 — лінія, З — площина, 4 — тіло тощо). Знаходження числових закономірностей світу готувало народження суто ідеалістичної філософії. Таблицю множення, теорему Піфагора і т.ін. піфагорейці розглядали роце як дока,з їхньої теорії світу.
Справедливо стверджувати, що піфагорійці заклали основи теорії чисел і принципи арифметики. Інтерес, з яким Піфагор і його послідовники вивчали характер чисел та відносини між ними, привів їх до певної абсолютизації чисел, містики чисел. Піфагорійці вважали, що числа — це фундамент світу, реальна суть речей, що все існуюче реально є таким в силу певних, у кожному випадку дуже конкретних числових показників. А той чи інший предмет виконує своє призначення лише тому, що кількість у ньому співвіднесена роце так, а не інакше. Якщо змінити числові показники, буде інший предмет. Виходило, що число є першооснова всього сущого. У чому ж тут помилка? Помилка в тому, що піфагорійці однобічно перебільшували, абсолютизували важливий бік роцессу пізнання — вимірність об'єктів за допомогою чисел. Більше того, піфагорійці відривали абстрактні поняття — числа — від людського мислення, вважаючи, що ідеї у формі чисел — справжня суть усіх пізнавальних навколишніх об'єктів.
