- •Екзаменаційні питання
- •Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •3.Філософія Стародавнього Китаю.
- •4. Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
- •1. Передумови виникнення давньогрецької філософії (методичка)
- •Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •6.Елейська школа(Ксенофан, Парменід, Зенон).
- •7.Основні риси філософії піфагорійців.
- •8.Натуралізм і стихійна діалектика Геракліта.
- •9.Атомістика Демокріта та його послідовників (Епікур, Лукрецій Кар).
- •9.Антропоцентризм філософії Сократа.
- •(Вікіпєдія) Філософські погляди
- •Політичні погляди
- •10. Філософія Сократа
- •(Вікі) Основні філософські погляди
- •12.Енциклопедична філософія Аристотеля.
- •2.2.5. Арістотель
- •(Методичка) 5. Енциклопедична філософія Аристотеля
- •Метафізика
- •Категорії
- •13.Загальна характеристика середньовічної філософії: апологетика, патристика, схоластика; реалізм і номіналізм.
- •14.Загальна характеристика філософії Відродження. Гуманізм і реформація.
- •Гуманістичний напрям(хіv - хv ст.)
- •Реформаційний напрям(хvі-хvіі ст.)
- •15.Раціоналізм у філософії Нового часу. Філософія р.Декарта, б.Спінози, г.Ляйбніца (методичка) 1. Особливості філософської парадигми Нового часу
- •16.Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія ф.Бекона, Дж.Локка, т.Гоббса.
- •17.Докритичний період творчості Канта: космогонія, матерія, космогонічна гіпотеза.
- •Докритичний період
- •18.Кантіанський переворот у гносеології. Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •19.Морально-етичне вчення Канта.
- •20.Панлогізм і діалектика Гегеля.
- •Гегелева діалектика
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
- •Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера.
- •Філософія а. Шопенгауэра
- •Філософсько-антропологічне вчення ф.Ніцше, проблема людини як Надлюдини.
- •Особистість як об'єкт філософського вивчення Ніцше: за матеріалами ранніх робіт
- •(Методичка) 2. Філософія Фрідріха Ніцше
- •Значення слів Ніцше “Бог помер”, проблема нігілізму.(з попереднього пит.)
- •Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології. Особливості українського романтизму.
- •3. Романтизм і німецька класична філософія
- •Неоромантизм у філософії культури о.Шпенглера. Неоромантизм в філософії культури о.Шпенглера
- •Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом з.Фройда й аналітичною психологією к.Г.Юнга.
- •Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.
- •Основні категорії психоаналізу з.Фройда та поняття “сублімації”.
- •Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.
- •Основні засади аналітичної психології к.Г. Юнга.
- •Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології к.Г.Юнга.
- •Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу к.Г.Юнга.
- •Неофройдизм е.Фромма.
- •Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням е.Фромма.
- •Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •Загальна характеристика філософії екзистенціалізму. І . Екзистенціалізм як провідний філософський напрям хх ст.
- •Філософія екзистенціалізму
- •2.3. Экзистенциализм
- •Причини “бездомності” людського існування.
- •Проблема відновлення справжнього буття людини.
- •Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.
- •3. Людина як свобода. Екзистенційна ситуація
- •5. Буття людини між життям і смертю
- •Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів. ( у Сартра в праці)
Гегелева діалектика
До Гегеля логіка, як правило, розглядалась як наука про суб'єктивні форми мислення. Гегель не заперечує існування такої форми дисципліни, її корисності для пізнання, називає її наукою про елементарні форми і закони правильного мислення — формальна логіка. Гегель намагається подолати суб'єктивістське тлумачення логічних форм і дати їх об'єктивне тлумачення як форм живого, реального змісту, форм розвитку всього конкретного змісту світу і його пізнання. Тому він ставить перед логічною наукою універсальне завдання досліджувати усі загальні закономірності розвитку пізнання, мислення як першооснови усього існуючого.
Гегель поділяє свою логіку на об'єктивну, в яку включає вчення про буття і сутність, та на суб'єктивну логіку — вчення про поняття (зовні схожу на традиційну формальну логіку, хоч цей поділ і носить умовний характер). Вся логіка, за його думкою, має об'єктивне значення, збігається з наукою про речі, що осягаються в думках.
Наука про буття, за Гегелем, розглядає дійсність, яка дана людині в її чуттєвому сприйнятті. Синтез чуттєвого сприйняття відбувається у діяннях, які перетворюють фрагменти уявлень про буття в єдину цілісну дію щодо внесення змін у дійсність.
Наука про сутність доводить, що діяння можуть будуватися не тільки під час використання даних органів чуття. Свідомі зміни буття можуть здійснюватись у результаті використання понять про чуттєво не дане — сутність. Кожний предмет складається із двох головних властивостей: бути внутрішньо диференційованим, складовим з різних частин, властивостей і бути цілим, єдиним, неподільним під час взаємодії з іншим предметом. Усвідомлення факту, що предмети внутрішньо диференційовані, а разом з цим — єдині, дає змогу використовувати їх, враховуючи чуттєво не дані властивості для чуттєво даних змін і, навпаки, істина полягає у тому, щоб розуміти предмет як ціле.
Вчення Гегеля про поняття поглиблювало арістотелівську теорію про форму, яка формує інші форми. Усе, що існує, перебуває у процесі формування ще неіснуючого. Разом з цим неіснуюче перебуває у формі поняття в існуючому в зародковому стані. Тому володіння поняттям уможливлює розглядати існуюче як вже неіснуюче, недійсне, вмираюче буття. Дійсне буття, те, яке пробиває собі дорогу в існуючому (яке визначає суть того, що є, через те, що буде) межує із випадковістю, тими умовами, обставинами, які ніколи не відтворяться, зникнуть як риштування після побудови храму.
Дійсне буття завжди є інтегруючий результат розмаїття минулого, тому поняття про нього дається у формі конкретної ідеї майбутнього.
Гегель розвиває діалектичну думку про те, що будь-яке начало є нерозвинений результат, а результат є розвиненим началом. Мислення починається з відчуття, походить з емпірії, але це тільки вихідний рівень мислення, початковий етап власної діяльності. Думки, поняття, категорії, що досліджуються Гегелем, утворюють щаблі мислення, що само себе визначає.
Наявні загальні поняття перебувають у безперервному русі, у переходах від одних до інших аж до протиставлення самих собі. У протиставленнях понять відкривається властивість мислення здійснювати переходи від одного до іншого. Розвиток понять відбувається шляхом переходу від однобічностей, абстракцій, бідних змістовно, до понять, багатих різноплановим змістом.
Гегель розглядає загальні поняття, історично сформовані у процесі пізнавального розвитку, такі, як буття, ніщо, становлення, якість, кількість, межа, сутність, тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, необхідність, випадковість, можливість і дійсність тощо. Гегелю вдалося довести, що усі загальні поняття взаємопов'язані між собою, що вони фіксують різні ступені поглиблення людиною розуміння сутності усього існуючого.
Логіка Гегеля є системою, логічна конструкція і зміст її розвиваються шляхом руху від абстрактного (буття) до конкретного (ідея). Цей метод руху логічної науки уявляється Гегелем рухом самої об'єктивності.
Гегелівська ідея розвиває сама себе за правилами діалектичної тріади: теза — антитеза — синтез. Кожна логічна категорія, як і кожний розділ всього курсу логіки, як і кожна частина філософської системи, в цілому розвиваються тріадичним порядком: буття — сутність — поняття, чутливість — розсудок — розум, одиничне-особливе-всезагальне… Тріадичність самодіяльності поняття — це принцип гегелівської філософії, випливає з його діалектичного методу. Діалектичний синтез протилежностей здійснюється або підкоренням протилежних сторін, категорій третьою, вищою (причина — дія — взаємодія), або встановленням субординації (співпорядкування).
Гегель відрізняв два підрівні діалектичної логіки: розсудкову діалектику, яка здатна звести разом і протиставити протилежні начала, але не може їх синтезувати, показати їх взаємопереходи, та розумну діалектику, що вміє це зробити. Розвиток останньої є найбільшим історичним досягненням Гегеля. Узагальненим виразом розумної діалектики стали три основні закони: переходу кількісних змін в якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення.
21.Загальні основи класичного марксизму (К.Маркс, Ф.Енгельс).
6.6. Філософія К.Маркса та Ф.Енгельса
6.6.1. Філософська концепція К.Маркса
6.6.1.1. Карл Маркс
Карл Маркс (1818-1883) — німецький філософ, основоположник діалектичного матеріалізму та матеріалістичного розуміння історії, творець нової теорії політичної економії та вчення про науковий соціалізм. Навчався на юридичному факультеті Боннського та Берлінського університетів. Доктор філософії Боннського університету (дисертація "Відмінність між натурфілософією Де-мокріта та натурфілософією Епікура"). Замолоду перебував під впливом гегелівської філософії, і багатьма дослідниками філософії Маркса цей період його творчості іменується як молодогегельянський. Після знайомства з працями Фейєрбаха переходить на позиції матеріалізму.
Наслідуючи німецьку традицію історико-філософського дослідження творчості Маркса, його філософію слід відносити до останнього етапу розвитку німецької класичної філософії, який репрезентований різними представниками гегельянства, що вирішували поставлені Гегелем теоретичні проблеми.
Вирізняючи філософію Маркса та марксизм, слід вказати, що марксизм є політичною, ідеологічною, політекономічною доктриною, що набула розвитку в працях послідовників Маркса та в практичній діяльності політичних партій і рухів.
Основні праці: "До критики гегелівської філософії права" (1843), "Економічно-філософські рукописи 1844 року", "Німецька ідеологія" (1845-1847, разом з Ф.Енгельсом), "Злиденність філософії" (1847), "Маніфест Комуністичної партії" (1848, разом з Ф.Енгельсом), "Капітал" (1-й том — 1867, 2-й і 3-й томи — видані Ф.Енгельсом відповідно у 1885 і 1894), "Критика Готської програми" (1875) та ін.