- •Екзаменаційні питання
- •Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •3.Філософія Стародавнього Китаю.
- •4. Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
- •1. Передумови виникнення давньогрецької філософії (методичка)
- •Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •6.Елейська школа(Ксенофан, Парменід, Зенон).
- •7.Основні риси філософії піфагорійців.
- •8.Натуралізм і стихійна діалектика Геракліта.
- •9.Атомістика Демокріта та його послідовників (Епікур, Лукрецій Кар).
- •9.Антропоцентризм філософії Сократа.
- •(Вікіпєдія) Філософські погляди
- •Політичні погляди
- •10. Філософія Сократа
- •(Вікі) Основні філософські погляди
- •12.Енциклопедична філософія Аристотеля.
- •2.2.5. Арістотель
- •(Методичка) 5. Енциклопедична філософія Аристотеля
- •Метафізика
- •Категорії
- •13.Загальна характеристика середньовічної філософії: апологетика, патристика, схоластика; реалізм і номіналізм.
- •14.Загальна характеристика філософії Відродження. Гуманізм і реформація.
- •Гуманістичний напрям(хіv - хv ст.)
- •Реформаційний напрям(хvі-хvіі ст.)
- •15.Раціоналізм у філософії Нового часу. Філософія р.Декарта, б.Спінози, г.Ляйбніца (методичка) 1. Особливості філософської парадигми Нового часу
- •16.Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія ф.Бекона, Дж.Локка, т.Гоббса.
- •17.Докритичний період творчості Канта: космогонія, матерія, космогонічна гіпотеза.
- •Докритичний період
- •18.Кантіанський переворот у гносеології. Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •19.Морально-етичне вчення Канта.
- •20.Панлогізм і діалектика Гегеля.
- •Гегелева діалектика
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
- •Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера.
- •Філософія а. Шопенгауэра
- •Філософсько-антропологічне вчення ф.Ніцше, проблема людини як Надлюдини.
- •Особистість як об'єкт філософського вивчення Ніцше: за матеріалами ранніх робіт
- •(Методичка) 2. Філософія Фрідріха Ніцше
- •Значення слів Ніцше “Бог помер”, проблема нігілізму.(з попереднього пит.)
- •Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології. Особливості українського романтизму.
- •3. Романтизм і німецька класична філософія
- •Неоромантизм у філософії культури о.Шпенглера. Неоромантизм в філософії культури о.Шпенглера
- •Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом з.Фройда й аналітичною психологією к.Г.Юнга.
- •Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.
- •Основні категорії психоаналізу з.Фройда та поняття “сублімації”.
- •Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.
- •Основні засади аналітичної психології к.Г. Юнга.
- •Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології к.Г.Юнга.
- •Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу к.Г.Юнга.
- •Неофройдизм е.Фромма.
- •Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням е.Фромма.
- •Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •Загальна характеристика філософії екзистенціалізму. І . Екзистенціалізм як провідний філософський напрям хх ст.
- •Філософія екзистенціалізму
- •2.3. Экзистенциализм
- •Причини “бездомності” людського існування.
- •Проблема відновлення справжнього буття людини.
- •Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.
- •3. Людина як свобода. Екзистенційна ситуація
- •5. Буття людини між життям і смертю
- •Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів. ( у Сартра в праці)
Метафізика
Аристотель обговорює загальні філософські проблеми уривками, в різних трактатах. Ці обговорення отримали назву «мета та фізика» або «метафізика», оскільки вони не потрапили в Аристотелеву «Фізику», а залишилися поза нею (грецькою мовою мета означає поза). Згодом слово метафізика стало вживатися як синонім слова філософія. В новітні часи термін метафізика набув зневажливого забарвлення, як неконкретні, догматичні розмірковування, зокрема марксизм, слідом за Гегелем, протиставляє метафізику діалектиці.
У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, Аристотель прагнув узагальнити досягнення античної думки. Він ще менше, ніж Платон закінчив «систему філософії» (як не зробила цього більшість визначних філософів). Тому характер його філософічних поглядів можливо з'ясувати лише на окремих прикладах. Як Платон розрізняє матеріальний, смисловий світ та правдиве ідеальне буття, так Аристотель протиставляє матерію та форму (грецькою мовою «морфе» — від цього кореня походить слово «морфологія»). Він протиставляє також матерію та мету («телос» — від цього кореня походить слово «теологія») в кожній речі.
Свою філософію Аристотель поділяв на вчення про буття, вчення про моменти буття, вчення про становлення. Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії. Тут Аристотель дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі є лише «тінями» ідей. Аристотель вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, Аристотель вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за їхнє відображення. Аристотель вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, що матерія існує вічно. Пізнання природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття. Без відчуттів немає справжнього знання. Аристотель також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить.
У вченні про «моменти буття» Аристотель розглядає матерію, форму, рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. Матерія у Аристотеля визначається як чиста можливість буття, а не саме буття. За Аристотелем, існують два види матерії — перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами Аристотель не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці Аристотелем матеріалізмуЕмпедокла, Левкіппа, Демокріта. Форма виступає в Аристотеля як активний елемент, навіть як сутність. За Аристотелем, існує дві форми. Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявом ідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, як Бог.
Розмірковуючи про «становлення», Аристотель викладає вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:
причину матеріальну,
причину формальну,
причину дійову,
причину кінцеву, або цільову («кауза фіналіс»).
Аристотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.
Аристотель вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також мета, або первинна ентелехія, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над матеріальним світом і спрямовує його розвиток. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидністю ідеалізму.
У вченні про природу Аристотель уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху. Він розрізняв шість видів руху: 1) виникнення, 2) знищення, 3) рух як зміна якісна, 4) збільшення, 5) зменшення, 6) переміщення. Важливе визнання Аристотелем руху як якісної зміни. Ніхто з його попередників не дав такого глибокого аналізу руху. Поняттю руху Аристотель надавав великого значення, оскільки, на його думку, рух служить справі поєднання форми і матерії при утворенні речей. Аристотель говорить: