9. Особливості політичного транзиту в Європі та на пострадянському просторі.

10. Транзитологія про демократичну консолідацію суспільства.

Проведення важливих перетворень у політичній та економічній сферах створює передумови для переходу до етапу консолідації демократії, на якому відбувається інституціалізація демократичних механізмів державної влади, звикання, адаптація суспільства до нових політичних механізмів і легітимація нового демократичного режиму. Завданнями цієї стадії є:

— забезпечення лояльності тієї частини старої еліти, яка здатна послідовно перейти на сторону демократії, включення її в демократичні процеси;

— поступове реформування державного апарату, армії, органів безпеки і внутрішніх справ з обов´язковим використанням кваліфікованих спеціалістів, їхнього досвіду;

— забезпечення лояльності й цілісності політичної опозиції (як правої, так і лівої);

— легітимація демократичного режиму на рівні всього суспільства, через реалізацію інтересів соціальних груп (обмеженість ресурсів вимагає обов´язкової черговості дій у цьому напрямі).

Особливість останнього етапу, навіть його певна небезпечність полягає у масовому наростанні очікувань. Тому уряд має за будь-яку ціну довести свою ефективність, не чекаючи, поки настане розчарування мас в новому режимі. Легітимація повинна здійснюватися послідовно, на ґрунті реалістичної політики, що дає довготривалий ефект. Зріла демократія встановлюється не відразу, а через одне-два покоління. Проте на етапі демократичної консолідації долається інституційна криза, легітимується влада, відновлюється ефективність політичної системи, зростає політична стабільність.

На цьому етапі формально йде вибір моделі демократичного розвитку: президентської, парламентської чи президентсько-парламентської форми правління, встановлення обсягу повноважень виконавчої влади, ступеня її залежності від законодавчої влади.

Для тривалої стабілізації й легітимації демократичного режиму в суспільстві, яке пережило недемократичний режим, важливе значення має не тільки форма інститутів і структур, а й те, як пройде період консолідації демократії, тобто адаптації суспільства до нового політичного механізму, до принципово нової системи врегулювання конфліктів. Це великою мірою залежить від того, чи зможе демократичний уряд забезпечити лояльність опозиції, чиновників, армії, підприємців тощо, а також легітимність нового режиму на рівні народних мас.

11. Диференціація та спеціалізація політичних інститутів як категорії політичного транзиту.

Структурная дифференциация институтов политической системы отражает процесс усложнения социальных отношений вследствие реализации закона возрастающего многообразия деятельности людей и появления новых групп интересов. Чтобы удовлетворить новые экономические и социальные потребности, политическая система должна быстро реагировать на их появление. Это достигается с помощью структурной дифференциации и высокой специализации функции институтов политической системы. Каждая политическая структура (законодательная, исполнительная, судебная) выполняет четко очерченную функцию. При этом все специализированные структуры тесно взаимосвязаны и составляют внутренне интегрированную систему. Подобного разделения труда между политическими структурами не существует в политически неразвитых обществах. Обычно все властные и управленческие функции в традиционных обществах сосредоточены в руках узкого круга лиц и институтов.

В українській політичній науці політичний інститут трактується Кухтою як “…специфічна форма організації владної діяльності та сталий засіб впорядкованості політичних відносин, що забезпечують стабільне, тривале функціонування політичної організації суспільства як важливішого структурного елементу політичної системи. Політичний інститут за допомогою різних правил, принципів і санкцій покликаний регулювати сфери життєдіяльності”. Російський політолог Гельман під інститутами розуміє створені людиною обмежувальні рамки, які організовують відносини між людьми. Інакше кажучи, інститути виступають своєрідними “правилами гри”, які передбачають універсальні та/або партикулярні (неформальні) норми та санкції, і тим самим задають стимули до певної поведінки.

Отже, загальним у зазначених визначеннях політичного інституту є те, що вони виступають певним структурним утворенням, яке задає параметри для взаємовідносин у суспільстві, регламентуючи політичну діяльність. Виступаючи своєрідними механізмами впорядкування та управління політичними процесами, політичні інститути включають у себе структуру/організацію; систему прийнятих в інституті норм, цінностей, або таких, які сповідує такий інститут; зразки поведінки/взаємовідносин, відповідно функції, які здійснює інститут у суспільстві; засоби та механізми, з допомогою яких інститут функціонує. Власне, політичні інститути забезпечують стабільність політичної системи, і можуть розглядатися елементами цілої системи.

Політичні інститути представляють собою відносно довготривалі та нормативні зразки зв’язків і взаємовідносин, через які відбувається політичне життя. Такі інститути можуть бути одночасно формальними та неформальними. У першому випадку вони створюються відповідно до діючих норм конституції, законів на підставі політичних, адміністративних або судових рішень. Одночасно інститути можуть виникати еволюційно, або ad hoc на підставі взаємодії між індивідуальними або колективними акторами в процесі політичного життя. Внутрішні щодо політичного процесу певної країни або зовнішні політичні та інші виклики будуть зумовлювати формування системи дій, взаємовідносин щодо яких не завжди будуть існувати загальноприйняті нормативні регулятори, в окремих випадках вони будуть утворюватись усупереч існуючим нормам. І ці системи дій/взаємовідносин здатні набувати стійкого характеру, тим самим перетворюючись у політичний інститут, проте неформальний. Із наступним нормативним врегулюванням інститути здатні перетворюватися у формальні або відкидатися. До неформальних інститутів ми можемо віднести – клановість, непотизм, адміністративний ресурс тощо. Формальні та неформальні інститути взаємодіють у політичному житті конкретної країни. І така взаємодія характеризується широким спектром форм, зумовлюючи стабілізацію або дестабілізацію політичного життя. За умов формалізації неформальні інститути будуть перетворюватись у формальні.