- •1. Сутність демократизації як процесу переходу до демократії. Концепції. Теорії.
- •2. Предмет дослідження транзитології.
- •3. Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •4. Зміст, критерії та фактори політичного транзиту.
- •5. Трансформація партійної системи на пострадянському просторі.
- •6. Методологічні засади політичного транзиту.
- •7. Взаємозв’язок між політичними інститутами і політичними цінностями в посткомуністичних суспільствах.
- •8. Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку.
- •9. Особливості політичного транзиту в Європі та на пострадянському просторі.
- •10. Транзитологія про демократичну консолідацію суспільства.
- •11. Диференціація та спеціалізація політичних інститутів як категорії політичного транзиту.
- •12. Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •13. Роль мас та еліт в процесі демократичних транзитів.
- •14. Легітимність та політична стабільність як фактори політичного транзиту.
- •15. Міжнародні фактори (державні, міждержавні та недержавні), що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам.
- •16. Моделі демократії та транзитологія (Пшеворський).
- •17. Роль політичних символів для демократичної консолідації суспільства.
- •18. Структурний та процедурний підходи: порівняння та можливість синтезу.
- •19. Національні версії політичного транзиту в країнах снд.
- •20. Основні методологічні напрямки політичного транзиту.
- •21. Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів «третьої хвилі».
- •22. Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •23. Особливості інститутів українського президентства та парламентаризму.
- •24. Особливості політичного транзиту постсоціалістичних країн.
- •25. Особливості процедурного підходу в процесі демократизації.
- •26. Перспективи консолідації нових демократій.
- •27. Політична трансформація в Латинській Америці.
- •28. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південній Європі.
- •29. Політична трансформація в Центральній та Східній Європі.
- •30. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південно-Східній Азії.
- •31. Політичні зміни та політичний розвиток.
- •32. Участь груп інтересів у демократичному транзиті в Україні.
- •33. Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •34. Досвід політичного транзиту Латинської Америки для України.
- •35. Проблеми транзиту політичних систем сучасності.
- •36. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд.
- •37. Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст..
- •38 Роль зовнішніх факторів у переході авторитарних режимів до демократії.
- •39Роль еліти як „авангарда" політичного транзиту в Україні.
- •40Роль менталітету, традицій в політичному транзиті.
- •41Специфіка дослідження політичного транзиту в країнах Східної Європи та рф.
- •42 Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів.
- •Суб'єктивні фактори транзиту.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •50 Теорія політичного транзиту (а. Пшеворський, п. Штомпка).
- •Типологія режимів за критерієм політичного транзиту (г. О'Доннел та ф. Шміттер).
- •Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •Транзит та економічне зростання
- •55 Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів
- •56 Транзит в програмах українських політичних партій
- •57 Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги
- •58 Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •59 Українська національна ідея та політичний транзит
- •60 Умови та основні етапи політичного транзиту
- •62 Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації» у світі.
- •63 Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.
- •Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах
- •Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів
- •66 Національна ідентичність в процесі транзиту.
- •67 Культурно-ціннісні передумови демократизації.
- •68 Інституціоналізація демократії в ході транзиту
- •69 Особливості взаємодії основних політичних акторів в ході посткомуністичних трансформацій
- •70 Варіанти посткомуністичних трансформацій суспільства.
- •Напрями у вивченні передумов демократизації суспільства
- •72 Шляхи та структурні фази демократизації.
- •Модель зміни режиму другої спроби
- •74. Демократична консолідація в моделі о’Доннелла і Шміттера
72 Шляхи та структурні фази демократизації.
За Д. Растоу, демократичний перехід складається із трьох фаз:
«підготовча стадія», на якій сам динамічний процес демократизації визначений затяжною й непевною політичною боротьбою. Ця боротьба є наслідком формування нової еліти, яка спонукає пригноблену й перед тим позбавлену проводирів групу до цілеспрямованих зусиль; відмінною рисою цієї фази є не плюралізм, а поляризація політичнихих інтересів;
«стадія вирішування», на якій політичними лідерами приймається пакт або пакти, що включають вироблення та свідоме сприйняття демократичних правил - визнати існування розмаїття в єдності й задля цієї мети інституціоналізувати деякі вирішальні аспекти демократичної процедури;
«стадія призвичаєння», коли відбувається закріплення цінностей демократії, а також політичних процедур та процесів.
Важливим моментом у здійсненні процесу демократизації, на думку Д. Растоу, є досягнення компромісу. Послідовність етапів при переході до демократії, на думку вченого, така: «від національної єдності як основи через боротьбу, компроміс і призвичаєння до демократії».
Іншу модель запропонували Г. О’Доннел і Ф. Шміттер, які виокремили три основні стадії переходу до демократії:
«лібералізація», яка передбачає процес інституціоналізації громадянських свобод без зміни владного апарату; результатом цього стає побудова «опікунською демократії» (тобто здійснюється опіка частіше за все військового апарату над демократичними інститутами);
«демократизація» – період інституалізації демократичних норм і правил, успіх якого залежить від виконання двох умов: демонтажу попереднього авторитарного режиму та свідомого вибору політичними силами демократичних інститутів і процедур; в процесі демократизації відбувається зміна всієї структури політичної влади і підготовка вільних змагальних виборів, які формують основу демократичної політичної системи;
«ресоціалізація» громадян, яка передбачає засвоєння ними нових демократичних норм і цінностей.
Необхідно зазначити, що Ф. Шміттер, дискутуючи зі своїм колегою, наголошує на важливості виокремлення фази демократичної консолідації, якою власне закінчується демократизація. Проте фактично консолідація починається ще до завершення фази власне демократизації. Обидві фази перетинаються, і в реальній дійсності не завжди можна відокремити їх одна від іншої. Фаза демократичної консолідації ще далеко не означає остаточний прорив до зрілого громадянського суспільства, яке знаходить своє цілковите виявлення в демократичній правовій державі. Емпіричні результати процесів трансформації «третьої хвилі демократизації» підтверджують це незалежно від регіонів і культур.
Модель іншого дослідника А. Пшеворського складається з двох періодів: 1) лібералізації і 2) демократизації, що включає дві стадії – вивільнення з-під авторитарного режиму і конституювання демократичного правління. Лібералізація характеризується нестабільністю і різною спрямованістю (знизу або зверху). Її результатом стає або посилення існуючого раніше авторитарного режиму, або перехід до першої стадії демократизації. Вивільнення з-під авторитарного режиму відбувається менш хворобливо при укладанні компромісу між реформаторами (всередині авторитарного блоку) і поміркованими (всередині опозиції). Таке взаєморозуміння між реформаторами і поміркованими можливо, якщо:
Реформатори і помірковані досягають згоди про інститути, при яких соціальні сили, що вони представляють, мали би помітний політичний вплив у демократичній системі.
Реформатори в змозі домогтися згоди прибічників твердої лінії або нейтралізувати їх;
Помірковані спроможні контролювати радикалів.
Завершальна частина процесу демократизації реалізується шляхом переговорів.
С. Хантінгтон створює декілька варіантів переходу від недемократичних режимів до демократії на основі аналізу емпіричного матеріалу демократизації країн третьої хвилі. Це трансформація (трансдія), заміна (розпад) и трансрозстановка (вивільнення). При трансформації головна роль відводиться уряду, який має бути сильнішим за опозицію. Цей процес складається з п’яти основних фаз: поява реформаторів; їхній прихід до влади; лібералізація, зворотна легітимність (заміна реформаторів консерваторами); власне демократизація, що передбачає обов’язкові переговори з опозицією. На думку С. Хантінгтона, після проходження четвертої стадії демократизацію можна вважати незворотною. Варіант заміни передбачає наявність уряду, який складається з консерваторів і (або) особисту диктатуру вождя. В процесі переходу виокремлюються три стадії: боротьба опозиції; розпад режиму; боротьба після розпаду. Трансрозстановка виникає як результат взаємодії уряду і опозиції стосовно прийняття компромісного рішення про зміну режиму.
З.Бжезинський виокремив три основні стадії посткомуністичного переходу.
На першій стадії, що охоплює від одного до 5 років, відбувається трансформація політичної системи и стабілізація економічної. Це етап встановлення основних демократичних інститутів — звільнення преси від партійного контролю, припинення дій системи поліцейської держави, виникнення коаліції, що виступає за демократичні зміни.
На другому етапі (3—10 років) трансформації зазнає економічна система, у той час як політично висувається завдання стабілізації, прийняття нової конституції і закону про вибори, проведення демократичних виборів, здійснення децентралізації системи державного управління і передачі більшої влади регіонам, зміцнення стабільності сформованої раніше демократичної коаліції.
На третьому етапі (5—15 років) політична система переслідує цілі консолідації, а економіка нарешті починає розвиватися на стійкій основі зростання, що самопідтримується без будь-якого втручання з боку держави. Це час здійснення «великої» приватизації, формування потужного прокапіталістичного лоббі і підприємницької культури.
Спробою побудови синтетичної моделі переходу від авторитаризму до демократії є модель О. Харитонової, яка включає 4 основні стадії:
лібералізація політичного життя, що припускає інституціоналізацію громадянських свобод, контрольовані «прикриття» режиму;
демонтаж найбільш нежиттєздатних інститутів колишньої політичної системи;
демократизація, що означає встановлення норм, процедур та інститутів нового демократичного режиму, основним критерієм якої прийнято вважати вільні вибори і консолідацію демократичної політичної системи;
ресоціалізація громадян у нову систему.
