72 Шляхи та структурні фази демократизації.

За Д. Растоу, демократичний перехід складається із трьох фаз:

«підготовча стадія», на якій сам динамічний процес демократизації визначений затяжною й непевною політичною боротьбою. Ця боротьба є наслідком формування нової еліти, яка спонукає пригноблену й перед тим позбавлену проводирів групу до цілеспрямованих зусиль; відмінною рисою цієї фази є не плюралізм, а поляризація політичнихих інтересів;

«стадія вирішування», на якій політичними лідерами при­ймається пакт або пакти, що включають вироблення та свідоме сприйняття демократичних правил - визнати існування розма­їття в єдності й задля цієї мети інституціоналізувати деякі вирішальні аспекти демократичної процедури;

«стадія призвичаєння», коли відбувається закріплення цінностей демократії, а також політичних процедур та процесів.

Важливим моментом у здійсненні процесу демократизації, на думку Д. Растоу, є досягнення компромісу. Послідовність етапів при переході до демократії, на думку вченого, така: «від національної єдності як основи через боротьбу, компроміс і призвичаєння до демократії».

Іншу модель запропонували Г. О’Доннел і Ф. Шміттер, які виокремили три основні стадії переходу до демократії:

«лібералізація», яка передбачає процес інституціоналізації громадянських свобод без зміни владного апарату; результатом цього стає побудова «опікунською демократії» (тобто здійснюється опіка частіше за все військового апарату над демократичними інститутами);

«демократизація» – період інституалізації демократичних норм і правил, успіх якого залежить від виконання двох умов: демонтажу попереднього авторитарного режиму та свідомого вибору політичними силами демократичних інститутів і проце­дур; в процесі демократизації відбувається зміна всієї структури політичної влади і підготовка вільних змагальних виборів, які формують основу демократичної політичної системи;

«ресоціалізація» громадян, яка передбачає засвоєння ними нових демократичних норм і цінностей.

Необхідно зазначити, що Ф. Шміттер, дискутуючи зі своїм колегою, наголошує на важливості виокремлення фази демократичної консолідації, якою власне закінчується демократизація. Проте фактично консолідація починається ще до завершення фази власне демократизації. Обидві фази перетинаються, і в реальній дійсності не завжди можна відокремити їх одна від іншої. Фаза демократичної консолідації ще далеко не означає остаточ­ний прорив до зрілого громадянського суспільства, яке знаходить своє цілковите виявлення в демократичній правовій державі. Емпі­ричні результати процесів трансформації «третьої хвилі демокра­тизації» підтверджують це незалежно від регіонів і культур.

Модель іншого дослідника А. Пшеворського складається з двох періодів: 1) лібералізації і 2) демократизації, що включає дві стадії – вивільнення з-під авторитарного режиму і конституювання демократичного правління. Лібералізація характеризується нестабільністю і різною спрямованістю (знизу або зверху). Її результатом стає або посилення існуючого раніше авторитарного режиму, або перехід до першої стадії демократизації. Вивільнення з-під авторитарного режиму відбувається менш хворобливо при укладанні компромісу між реформаторами (всередині авторитарного блоку) і поміркованими (всередині опозиції). Таке взаєморозуміння між реформаторами і поміркованими можливо, якщо:

Реформатори і помірковані досягають згоди про інститути, при яких соціальні сили, що вони представляють, мали би помітний політичний вплив у демократичній системі.

Реформатори в змозі домогтися згоди прибічників твердої лінії або нейтралізувати їх;

Помірковані спроможні контролювати радикалів.

Завершальна частина процесу демократизації реалізується шляхом переговорів.

С. Хантінгтон створює декілька варіантів переходу від недемократичних режимів до демократії на основі аналізу емпіричного матеріалу демократизації країн третьої хвилі. Це трансформація (трансдія), заміна (розпад) и трансрозстановка (вивільнення). При трансформації головна роль відводиться уряду, який має бути сильнішим за опозицію. Цей процес складається з п’яти основних фаз: поява реформаторів; їхній прихід до влади; лібералізація, зворотна легітимність (заміна реформаторів консерваторами); власне демократизація, що передбачає обов’язкові переговори з опозицією. На думку С. Хантінгтона, після проходження четвертої стадії демократизацію можна вважати незворотною. Варіант заміни передбачає наявність уряду, який складається з консерваторів і (або) особисту диктатуру вождя. В процесі переходу виокремлюються три стадії: боротьба опозиції; розпад режиму; боротьба після розпаду. Трансрозстановка виникає як результат взаємодії уряду і опозиції стосовно прийняття компромісного рішення про зміну режиму.

З.Бжезинський виокремив три основні стадії посткомуністичного переходу.

На першій стадії, що охоплює від одного до 5 років, відбувається трансформація політичної системи и стабілізація економічної. Це етап встановлення основних демократичних інститутів — звільнення преси від партійного контролю, припинення дій системи поліцейської держави, виникнення коаліції, що виступає за демократичні зміни.

На другому етапі (3—10 років) трансформації зазнає економічна система, у той час як політично висувається завдання стабілізації, прийняття нової конституції і закону про вибори, проведення демократичних виборів, здійснення децентралізації системи державного управління і передачі більшої влади регіонам, зміцнення стабільності сформованої раніше демократичної коаліції.

На третьому етапі (5—15 років) політична система переслідує цілі консолідації, а економіка нарешті починає розвиватися на стійкій основі зростання, що самопідтримується без будь-якого втручання з боку держави. Це час здійснення «великої» приватизації, формування потужного прокапіталістичного лоббі і підприємницької культури.

Спробою побудови синтетичної моделі переходу від авторитаризму до демократії є модель О. Харитонової, яка включає 4 основні стадії:

лібералізація політичного життя, що припускає інституціоналізацію громадянських свобод, контрольовані «прикриття» режиму;

демонтаж найбільш нежиттєздатних інститутів колишньої політичної системи;

демократизація, що означає встановлення норм, процедур та інститутів нового демократичного режиму, основним критерієм якої прийнято вважати вільні вибори і консолідацію демократичної полі­тичної системи;

ресоціалізація громадян у нову систему.