- •1. Сутність демократизації як процесу переходу до демократії. Концепції. Теорії.
- •2. Предмет дослідження транзитології.
- •3. Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •4. Зміст, критерії та фактори політичного транзиту.
- •5. Трансформація партійної системи на пострадянському просторі.
- •6. Методологічні засади політичного транзиту.
- •7. Взаємозв’язок між політичними інститутами і політичними цінностями в посткомуністичних суспільствах.
- •8. Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку.
- •9. Особливості політичного транзиту в Європі та на пострадянському просторі.
- •10. Транзитологія про демократичну консолідацію суспільства.
- •11. Диференціація та спеціалізація політичних інститутів як категорії політичного транзиту.
- •12. Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •13. Роль мас та еліт в процесі демократичних транзитів.
- •14. Легітимність та політична стабільність як фактори політичного транзиту.
- •15. Міжнародні фактори (державні, міждержавні та недержавні), що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам.
- •16. Моделі демократії та транзитологія (Пшеворський).
- •17. Роль політичних символів для демократичної консолідації суспільства.
- •18. Структурний та процедурний підходи: порівняння та можливість синтезу.
- •19. Національні версії політичного транзиту в країнах снд.
- •20. Основні методологічні напрямки політичного транзиту.
- •21. Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів «третьої хвилі».
- •22. Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •23. Особливості інститутів українського президентства та парламентаризму.
- •24. Особливості політичного транзиту постсоціалістичних країн.
- •25. Особливості процедурного підходу в процесі демократизації.
- •26. Перспективи консолідації нових демократій.
- •27. Політична трансформація в Латинській Америці.
- •28. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південній Європі.
- •29. Політична трансформація в Центральній та Східній Європі.
- •30. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південно-Східній Азії.
- •31. Політичні зміни та політичний розвиток.
- •32. Участь груп інтересів у демократичному транзиті в Україні.
- •33. Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •34. Досвід політичного транзиту Латинської Америки для України.
- •35. Проблеми транзиту політичних систем сучасності.
- •36. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд.
- •37. Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст..
- •38 Роль зовнішніх факторів у переході авторитарних режимів до демократії.
- •39Роль еліти як „авангарда" політичного транзиту в Україні.
- •40Роль менталітету, традицій в політичному транзиті.
- •41Специфіка дослідження політичного транзиту в країнах Східної Європи та рф.
- •42 Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів.
- •Суб'єктивні фактори транзиту.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •50 Теорія політичного транзиту (а. Пшеворський, п. Штомпка).
- •Типологія режимів за критерієм політичного транзиту (г. О'Доннел та ф. Шміттер).
- •Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •Транзит та економічне зростання
- •55 Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів
- •56 Транзит в програмах українських політичних партій
- •57 Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги
- •58 Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •59 Українська національна ідея та політичний транзит
- •60 Умови та основні етапи політичного транзиту
- •62 Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації» у світі.
- •63 Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.
- •Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах
- •Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів
- •66 Національна ідентичність в процесі транзиту.
- •67 Культурно-ціннісні передумови демократизації.
- •68 Інституціоналізація демократії в ході транзиту
- •69 Особливості взаємодії основних політичних акторів в ході посткомуністичних трансформацій
- •70 Варіанти посткомуністичних трансформацій суспільства.
- •Напрями у вивченні передумов демократизації суспільства
- •72 Шляхи та структурні фази демократизації.
- •Модель зміни режиму другої спроби
- •74. Демократична консолідація в моделі о’Доннелла і Шміттера
16. Моделі демократії та транзитологія (Пшеворський).
Пшеворський у праці «Демократія та ринок. Політичні та економічні перетворення у Східній Європі і Латиській Америці» визначає перехід як процес, що протікає від ancien regime до Нової Республіки. Відправним пунктом перехідного процесу, отже, є попередній авторитарний status quo, ancien regime та соціальні умови, які сприяли його виникненню, а для позначення його кінцевої точки Пшеворський використовує бразильський термін «Нова Республіка.
Сам процес переходу вчений розділяє на два великі етапи: лібералізацію та демократизацію, у межах якої він виділяє два аспекти – вивільнення з-під авторитарного режиму та конституювання демократичного правління.
Ознакою початку лібералізації, свідченням утворення тріщин у монолітному блоці авторитарної влади, на думку дослідника, є той момент, коли в якийсь період група, що належить до авторитарного істеблішменту, виявляє терпимість до незалежних організацій, даючи знати громадянському суспільству, що принаймні деякі форми цих організацій не будуть придушуватись. Лібералізація, за словами Пшеворського, або завершуються, приводячи до похмурих періодів, які лицемірно називають нормалізацією, або продовжується та переходить в демократизацію.
Останню формують два паралельні процеси, які деколи, за словами політолога, на якийсь час зливаються воєдино: вивільнення з-під авторитарного режиму та конституювання демократичного правління. Причому їхня суть визначається природою конфліктів, які виникають в період переходу до демократії.
Для пояснення першого аспекту демократизації Пшеворський, звертаючись до методологічного підходу, запропонованого О’Доннеллом та Шміттером, розрізняє чотири політичні сили: прибічників твердої лінії та реформаторів (які можуть бути, а можуть і не бути лібералізаторами) всередині авторитарного блоку, та поміркованих і радикалів, які перебувають в опозиції. Вивільнення з-під авторитаризму, за його словами, може відбутися лише тоді, коли реформатори порозуміються з поміркованими. Це можливо за таких умов: 1)реформатори та помірковані досягають угоди щодо інститутів, за яких соціальні сили, які вони представляють, мали б помітний політичний вплив в демократичній системі; 2)реформатори можуть досягти згоди прибічників твердої лінії або нейтралізувати їх; 3)помірковані здатні контролювати радикалів. Причому реалізація останніх двох умов має передувати першій.
Суть другого аспекту демократизації пов’язана з конфліктом навколо майбутньої інституціональної структури. Особливість цього аспекту, на наш погляд, у тому, що конфлікт тут розгортається, з одного боку, між представниками старої авторитарної еліти, які спочатку стали лібералізаторами, а згодом і демократизаторами, та демократичною опозицією, а з іншого – між різними політичними силами, що входять (або входили) до складу цієї об’єднаної опозиції. Подібна ситуація, за словами Пшеворського, виникає внаслідок того, що кожна політична сила обирає саме ту інституціональну структуру, яка сприяє просуненню її цінностей, проектів або інтересів. Тому, як зауважує вчений, в залежності від співвідношення сил, включаючи здатність деяких діячів нав’язувати недемократичні рішення, відбувається ось що: або впроваджується певна демократична інституціональна структура, або починається боротьба за диктатуру.
Демократія ж встановлюється лише тоді, коли політичні сили, які конфліктують між собою, домовляються про інституціональну структуру, яка допускає відкрите, нехай і обмежене, суперництво, і якщо ця структура породжує тривалу згоду.
Отже, у концепції А. Пшеворського увага зосереджена на аналізі сутності конфліктів, що виникають під час перехідного процесу, а також різноманітним конфігураціям основних політичних сил, які (конфігурації) виникають під час цих конфліктів та в процесі їх розв’язання. Саме цілі та ресурси цих політичних сил, їхня стратегія й тактика під час двох етапів транзиту – лібералізації та демократизації – визначають динаміку розвитку цього процесу, інституціональну структуру майбутнього устрою та, зрештою, саму можливість встановлення демократичного режиму.