- •1. Сутність демократизації як процесу переходу до демократії. Концепції. Теорії.
- •2. Предмет дослідження транзитології.
- •3. Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •4. Зміст, критерії та фактори політичного транзиту.
- •5. Трансформація партійної системи на пострадянському просторі.
- •6. Методологічні засади політичного транзиту.
- •7. Взаємозв’язок між політичними інститутами і політичними цінностями в посткомуністичних суспільствах.
- •8. Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку.
- •9. Особливості політичного транзиту в Європі та на пострадянському просторі.
- •10. Транзитологія про демократичну консолідацію суспільства.
- •11. Диференціація та спеціалізація політичних інститутів як категорії політичного транзиту.
- •12. Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •13. Роль мас та еліт в процесі демократичних транзитів.
- •14. Легітимність та політична стабільність як фактори політичного транзиту.
- •15. Міжнародні фактори (державні, міждержавні та недержавні), що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам.
- •16. Моделі демократії та транзитологія (Пшеворський).
- •17. Роль політичних символів для демократичної консолідації суспільства.
- •18. Структурний та процедурний підходи: порівняння та можливість синтезу.
- •19. Національні версії політичного транзиту в країнах снд.
- •20. Основні методологічні напрямки політичного транзиту.
- •21. Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів «третьої хвилі».
- •22. Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •23. Особливості інститутів українського президентства та парламентаризму.
- •24. Особливості політичного транзиту постсоціалістичних країн.
- •25. Особливості процедурного підходу в процесі демократизації.
- •26. Перспективи консолідації нових демократій.
- •27. Політична трансформація в Латинській Америці.
- •28. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південній Європі.
- •29. Політична трансформація в Центральній та Східній Європі.
- •30. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південно-Східній Азії.
- •31. Політичні зміни та політичний розвиток.
- •32. Участь груп інтересів у демократичному транзиті в Україні.
- •33. Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •34. Досвід політичного транзиту Латинської Америки для України.
- •35. Проблеми транзиту політичних систем сучасності.
- •36. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд.
- •37. Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст..
- •38 Роль зовнішніх факторів у переході авторитарних режимів до демократії.
- •39Роль еліти як „авангарда" політичного транзиту в Україні.
- •40Роль менталітету, традицій в політичному транзиті.
- •41Специфіка дослідження політичного транзиту в країнах Східної Європи та рф.
- •42 Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів.
- •Суб'єктивні фактори транзиту.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •50 Теорія політичного транзиту (а. Пшеворський, п. Штомпка).
- •Типологія режимів за критерієм політичного транзиту (г. О'Доннел та ф. Шміттер).
- •Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •Транзит та економічне зростання
- •55 Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів
- •56 Транзит в програмах українських політичних партій
- •57 Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги
- •58 Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •59 Українська національна ідея та політичний транзит
- •60 Умови та основні етапи політичного транзиту
- •62 Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації» у світі.
- •63 Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.
- •Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах
- •Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів
- •66 Національна ідентичність в процесі транзиту.
- •67 Культурно-ціннісні передумови демократизації.
- •68 Інституціоналізація демократії в ході транзиту
- •69 Особливості взаємодії основних політичних акторів в ході посткомуністичних трансформацій
- •70 Варіанти посткомуністичних трансформацій суспільства.
- •Напрями у вивченні передумов демократизації суспільства
- •72 Шляхи та структурні фази демократизації.
- •Модель зміни режиму другої спроби
- •74. Демократична консолідація в моделі о’Доннелла і Шміттера
1. Сутність демократизації як процесу переходу до демократії. Концепції. Теорії.
Демократиза́ція — політична реформація, система заходів та законів, направленних на впровадження елементів демократії (народовладдя) в країні, суспільстві. Як правило мається на увазі суспільства, що не мають демократичного устрою, а саме: пост-тоталітарні, пост-авторитарні, єрархічні суспільства.
Демократизація характеризується частковим перерозподілом політичної влади, делегуванням владних повноважень іншим субєктам права — громадянам та громадським інститутам і організаціям; закріпленням в законах прав і свобод людини; скасуванням антидемократичних законів та інститутів влади.
Загальною
тенденцією політичного розвитку всіх
елементів світового співтовариства
можна вважати їх демократизацію
[8
Перехід від тоталітарних і авторитарних режимів до демократії пов’язаний з великими труднощами, перш за все з економічними. Цей перехід суттєво полегшується у випадках, коли економіка перебуває на піднесенні, і ускладнюється в умовах її кризи. Тому стан економіки – це перша проблема, з якою стикається країна під час переходу до демократії.
Друга проблема – радикалізація опозиції. Це істотно дестабілізує економічне і політичне життя. Сучасна Україна в цьому плані являється яскравим прикладом. Поки не було демократії, опозиція ставила вимоги до влади, які досягалися порівняно легко (право вільно висловлювати, звільнення політв’язнів, право на свободу пересувань). Але з початком процесу демократизації радикальна опозиція висуває до влади все більш важко вирішуванні та дестабілізуючі вимоги, аж до відправлення у відставку уряду та президента. Такі обставини здатні перервати демократичні перетворення і повернути до авторитаризму.
Третя велика проблема на шляху до демократії пов’язана з багатонаціональним характером багатьох держав. Тому не дивно, що проблема демократизації істотно ускладнюється боротьбою національних осередків за суверенітет і державну самостійність.
Четверта проблема, яка несе у собі загрозу для процесу демократизації полягає у тому, що в кожній державі є люди, які знаходяться в опозиції як і до тоталітаризму так і до демократії, бо вони є прихильниками авторитаризму. Таким чином трансформація тоталітарних і авторитарних режимів у сучасні демократії процес складний і суперечливий, але можливий.
Концепції та теорії. Хантінгтон та його моделі переходу до демократії.
Кооперативна модель має наявний потенціал демократизму. Вона передбачає: а.) поступову і послідовну лібералізацію політичного режиму; б.) обережний і послідовний демонтаж старих інститутів влади попередньої системи несумісних з новою, розумне збереження і пристосування старих інститутів влади, які корисні і констиціонування нових демократичних інститутів; в.) ресоціалізація населення.
Конкурентна модель передбачає: а.) загальну лібералізацію всіх сторін життя; б.) демонтаж старої системи; в.) впровадження нових демократичних інститутів за будь яку ціну, часто супроти опору як знизу, так і згори. Ця модель трансформації відрізняється прискореною та поверхневою лібералізацією відносин, швидким проведенням демократичних виборів, у результаті яких стара еліта усувається від влади.
В’ятр виділяє три форми найбільш вірогідної мирної трансформації недемократичних режимів в демократичні. Перша форма – реформа зверху. Таку трапляється коли правителі самі, добровільно наважуються втілити у життя програму демократичних перетворень. Друга форма трансформації тоталітарних і авторитарних режимів пов’язана з швидкою їхньою загибеллю і відмовою від влади на користь демократії. Третя форма є поступове проведення реформ, яке спирається на узгоджені дії сил, які стоять при владі і опозиції. Взагалі ж, перехід від авторитаризму до демократії здійснюється у кілька етапів: криза авторитаризму; його лібералізація; встановлення демократії.
Растоу виділяє наступні стадії демократизації: А) Попередня умова; Б) Підготовча фаза; В) Фаза прийняття рішень; Г) Фаза звикання. Необхідно відзначити, що як попередню умову автор даної класифікації виділяє національну єдність. Це поняття, на думку Растоу, «означає лише те, що значна більшість громадян потенційної демократії не повинне мати сумнівів чи робити уявних застережень щодо того, до якого співтовариства вони належать. Підготовча фаза зв´язана з початком боротьби за демократичне відновлення суспільного ладу. Для даної стадії характерна поляризація суспільства. Важливою рисою підготовчої фази є формування демократично орієнтованої політичної еліти, здатної очолити маси рядових членів суспільства, незадоволених існуючим положенням справ. Як показує історичний досвід минулого і сьогодення, саме ця фаза найчастіше є вирішальної для наступного процесу демократизації. Фаза прийняття рішень, що в остаточному підсумку є результат попередньої боротьби за демократизацію, зв´язана зі зміною політичних інститутів і політико-правових норм суспільства убік поліархічної демократії. Вона може протікати у формі досягнення домовленості між представниками політичних еліт, результатом чого може стати прийняття відповідних законів, а також у формі референдумів і перших альтернативних виборів на багатопартійній основі. В тимчасовому плані тривалість даної фази також варіюється від країни до країни. Заключна стадія – фаза звикання є вирішальною для закріплення демократичних завоювань. Саме в рамках даного етапу демократичні норми, що установилися на попередній стадії прийняття рішень, приймають необоротний (чи навпаки, оборотний) характер.