27.Визначення рівня виробництва за яким конкурентна фірма отримує максимальний прибуток (принцип співставлення tr та tc. Принцип співставлення mr та mc).

Виробництво – це процес використання праці й капіталу разом з природними ресурсами і матеріалами задля створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу та підприємницької діяльності називають факторами виробництва.

Орієнтуючись при виборі рішення на мінімально можливий рівень витрат, фірма, як правило, розглядає це завдання не як самоціль, а як засіб вирішення більш загальної задачі - максимізація прибутку. Ця мета є головною для будь-якої фірми, навіть якщо вона не формулюється у вигляді провідного мотиву її діяльності.

У ряді випадків фірми можуть ставити за мету не максимізацію прибутку, а які - які інші завдання, наприклад, збільшення обсягу продажів, досягнення суспільного визнання, і для їх вирішення пожертвувати якоюсь частиною прибутку, задовольнившись її більш скромним рівнем. Така мотивація поведінки фірм носи назва задовільного поведінки. Однак і в цьому випадку не обійтися без прагнення до максимізації прибутку, принаймні, у довгостроковому періоді, так як тільки прагнення до прибутку дозволить раціонально розподілити ресурси, забезпечити високу ефективність, а отже, отримати можливість успішно реалізувати обрані цілі.

Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів отримання найбільшої економічної прибутку, тобто різниці між загальним доходом і загальними витратами.

P m = TR - TC

P m - Загальна або чиста економічний прибуток;

TR - загальний дохід, який визначається як добуток кількості проданої продукції на її ціну;

TC - загальні витрати, які включають і прямі, і непрямі.

Якщо випуск і реалізація будуть збільшуватися, то при незмінній ціні і загальний дохід, загальні витрати будуть зростати: дохід - з огляду на зростання продаваного кількості, витрати - в силу дії закону спадної віддачі. Прибуток буде мати місце до тих пір, поки зростання доходу буде перевищувати зростання витрат, а її розміри будуть залежати від співвідношення цих величин. Тому для вирішення проблеми максимізації прибутку важливо враховувати не загальні, а граничні значення аналізованих показників.

Кількість, яке додається до загального доходу кожною додатковою одиницею випуску, буде представляти собою граничний дохід, а та доза, на яку зростають загальні витрати при випуску кожної наступної одиниці продукції, - граничні витрати.

Поки граничний дохід перевищує граничні витрати, фірма отримує прибуток і, отже, має сенс збільшувати випуск продукції. Але коли приріст доходу від останньої одиниці випуску зрівняється з приростом витрат на випуск цієї одиниці, зростання виробництва слід призупинити, бо прибавка до прибутку стане дорівнює нулю.

Можна сформулювати загальне правило максимізації прибутку:

Фірма збільшуватиме випуск до того моменту, поки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу. Це називається правилом MC = MR. Різниця між MC і MR буде представляти собою граничну прибуток (PM)., Тобто прибуток, одержувану фірмою від реалізації кожної додаткової одиниці випуску. Якщо MR> MC, показник PM буде приймати позитивні значення, що свідчать про те, що кожна додаткова одиниця випуску додає певну дозу до загального прибутку. Коли MR і MC зрівняються, це буде означати, що PM = 0, а загальний прибуток в цій точці досягне свого максимуму. Подальше нарощування випуску призведе до перевищення MC над MR і PM приймає негативні значення. У цьому випадку, коли гранична прибуток стає негативною, фірма може збільшити свою загальну прибуток, скорочуючи рівень випуску продукції.

Приймаючи рішення про вкладення капіталу і про обсяг випуску, фірма може орієнтуватися також на показник середнього прибутку, що виражає кількість прибутку, що припадає на одиницю продукції (P m) / Q .

Слід, однак, мати на увазі, що максимум середнього прибутку і максимум загального прибутку не збігаються.