17. Види і основні характеристики навтопу.

Натовп – це конкретне велике зібрання, в якому спілкування людей характеризується більшим вираженням невербальних способів комунікації, аніж вербальних.

Це відносно короткочасне контактне, чисельне сполучення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження та об’єднані безпосередньою просторовою близькістю й загальним об’єктом уваги.

Натовп здійснює сильний психологічний тиск на індивідів. Він характеризується відсутністю загальної для всіх усвідомлювальної мети.

Причини виникнення властивостей натовпу:

• Вплив інкстинтів

• Зараження

• Схильність до навіювання

До загальних характеристик, за теорією Г. Лебона, належать такі:

• Зрівняння всіх у натовпі,тобто зведення людей до одного рівня психічних проявів та поведінки. Наслідком цього є однорідність натовпу, пояснюється ідеєю колективного несвідомого: у натовпі люди керуються лише несвідомими уявленнями, які є однаковими для всіх, а уявлення на рівні свідомості, котрі визначають індивідуальні розбіжності між людьми, пригнічуються та зникають;

• За інтелектом натовп значно нижче ніж індивіди,що виходять до нього (він схильний до швидких переключень уваги, легко та некритично сприймає будь-які фантастичні чутки, легко піддається навіюванню,впливу закликів, гасел, виступів лідерів)

• У натовні людина спроможна здійснити будь-які акти насильства, жорстокості, вандалізму, які за звичайних умов вона ніколи не зробила б;

• Висока емоційність, дратівливість та імпульсивність натовпу ( імпульси, яким підкоряється натовп, дуже сильні й можуть знищити особисті інтереси)

Види натовпу.

• За ступнем активності

Пасивний

Активний

Агресивний

• За характером поведінки

Випадковий

Діючий

Конвеційний ( реальні або уявні правила та норми)

Експресивний( радість, протести, горе)

18.Особливості поведінки натовпу.

Натовп зазвичай відповідає таким соціально-психологічним ознакам та особливостям:

• висока контактність, тобто кожна людина знаходиться на близькій відстані з іншою, що фактично сприяє входженню в персональні просторові зони;

• підвищена групова навіюваність. Знижена ефективність дії механізмів контр навіюваності( опору впливу навіювання)

• емоційна збудливість, підвищення хвилювання людей та емоційне сприймання дійсності;

• подавлене відчуття відповідальності за власні вчинки і дії;

• виникнення відчуття сили та усвідомлення анонімності.

25.Соціальна психологія міжгрупових відносин

•    Міжгрупові відносини — сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб'єктивне відображення зв'язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

•    Одним із перших розпочав експериментальні дослідження міжгрупових відносин Музафер Шериф, який виходив із припущень, що міжгрупові установки і поведінка індивідів відтворюють об'єктивні інтереси їх групи стосовно інших груп.

•    Роботи М. Шерифа започаткували новий підхід у дослідженні міжгрупових відносин. Якщо раніше джерела міжгрупової ворожнечі чи співробітництва дослідники шукали в індивідуальних мотиваційних чинниках, то відтоді зосереджувалися на параметрах міжгрупової взаємодії безвідносно до індивідуальних мотиваційних структур. Саме у міжгруповій взаємодії проявляються міжгрупова ворожнеча, співробітництво, внутрігруповий фаворитизм.

  Внутрігруповий фаворитизм (лат. favor — прихильність) — тенденція сприяти членам своєї групи на противагу інтересам іншої.

   Симптоми внутрігрупового фаворитизму простежуються як у процесах соціального сприймання, так і в зовнішній поведінці індивідів під час соціальної взаємодії.

   Міжгрупова дискримінація (лат. discriminatio — розділення, розрізнення) — відмінності в оціненні своєї і чужої групи на користь своєї.

   Феномени внутрігрупового фаворитизму та міжгрупової дискримінації Г. Теджфел вважав результатом серії когнітивних процесів, пов'язаних із встановленням подібності та відмінностей між представниками різних соціальних груп. Такими процесами є: — соціальна категоризація (упорядкування індивідом свого соціального оточення шляхом розподілу соціальних об'єктів на групи за значущими для нього критеріями); — соціальна ідентифікація (віднесення індивідом себе до конкретних соціальних категорій, суб'єктивне переживання ним своєї групової соціальної належності); — соціальне порівняння (співвіднесення якісних ознак різних соціальних груп, результатом якого є встановлення відмінностей між ними).    В аналізі цих процесів, за Г. Теджфелом, і полягає соціально-психологічний аспект вивчення міжгрупових відносин, адже галузь міжгрупових відносин належить до когнітивної сфери.

   Міжгрупове сприймання — процеси соціальної перцепції, у яких суб'єктом і об'єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

   Міжгрупове сприймання інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп.    Розроблення проблеми міжгрупових відносин у межах діяльнісного підходу не тільки констатує те, що соціальні відносини лише за певних умов можуть сприяти розвитку міжгрупової дискримінації, а визначає засіб подолання цієї дискримінації, вважаючи ним спільну діяльність груп.