57.Міжнародні розрахунки та їх види

Міжнародні розрахунки — це система механізмів реалізації грошових вимог та зобов’язань, що виникають між різними суб’єктами у сфері міжнародних економічних відносин.

На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється за кількома напрямами. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо регламентує, періодично вводячи певні валютні обмеження, створюючи органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнародних організацій.

Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках; вони безпосередньо пов’язані з обміном валют.

Суб’єкти міжнародних розрахунків:

імпортери;

експортери;

банки, кредитні установи;

держава;

міжнародні організації;

фізичні особи.

Існує три основні види організації міжнародних розрахунків:

1)розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками;

2)розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі, їх можна характеризувати як платежі брутто;

3)розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі, нетто.

Види міжнародних розрахунків залежать від:

Специфіки суб’єкта:

між конкретними контрагентами;

між банками;

між банком і контрагентом;

між державою і банком;

між державами.

Взаємодії суб’єктів:

напряму;

через посередників.

Від об’єкта:

торгові операції;

інвестиційні операції;

некомерційні операції.

Умови розрахунків:

готівкові;

з наданням кредиту.

58.Платіжний баланс України

Платіжний баланс країни – систематизований звіт операцій, пов’язаних з отриманням і виплатою грошових коштів між резидентами даної країни і нерезидентами за певний період часу.

До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо..

Платіжний баланс може бути активним і пасивним. За умови коли надходження з-за кордону перевищують платежі, баланс вважається активним. При перевищенні платежів над надходженнями, баланс – пасивний.

Платіжний баланс має дві складові: статті дебету, що відображають операції „імпортного” типу, і статті кредиту, що відображають операції „експортного” типу. Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто її пропозицію, дебет – витрачання іноземної валюти, тобто попит на неї.

Схема платіжного балансу, рекомендована МВФ, містить 112 статей, які об’єднані у три основні групи.

I. Рахунок поточних операцій

II. Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

III. Рахунок офіційних резервів

У платіжному балансі відображаються:

-структурні диспропорції економіки, які визначають різні можливості експорту та потреби імпорту товарів, капіталів і послуг;

-зміни у співвідношенні ринкового та державного регулювання економіки;

-кон’юнктурні фактори (рівень міжнародної конкуренції, інфляції, зміни валютного курсу).