4. Тенденція до ліризації предмету зображення (“Чайка”, “Лісова новела”, “Осінній ескіз”)

Багато працює С.Васильченко над творами з життя минулого. Показовим є цикл “Осінні новели”, присвячений подіям революції 1905 р. Деякі з них письменник написав ще у раніший період (так, “Осінній ескіз” навіть був опубліко­ваний 1912 р.), проте інтенсивна робота над створенням усього циклу (“Осінній ескіз”, “Вітер”, “Чайка”, “Фіалка”, “Лісова новела”, “На калиновім мості”) тривала вподовж майже десяти років, починаючи з 1923 р. письменник мав на меті видати їх окремою збіркою, але хвороба й перед­часна смерть 1932 р. перешкодили здійсненню цього задуму. У передмові до “Осінніх новел” у 1931 р. С.Васильченко, передаючи основну ідею циклу, підкреслював, зокрема: “В кого буйно загориться любов до ясного життя, той знайде зброю, щоб люто боронити його од чорних хижаків, од того чор­ного смертельного суму, що віють на вас вони своїми хижими крилами. Знайде зброю, знайде й шлях!”

Новела “Осінній ескіз” – це лірична розповідь про Мотрю, в недалекому минулому просту селянську дівчину, яка віддає своє життя заради суспільної справедливості. Ні жорстокі переслідування, ні заслання не можуть зломити її волі, при­мусити відмовитись від своїх переконань. У новелі дві головні дійові особи – Мотря і ліричний герой, який фактично представляє автора і крізь призму світосприйняття.

Новела відзначається чітким ретроспективно-аналітичним поглядом на зображуване, що визначає, по суті, її сюжетно-композиційну побудову, основ­ні засоби відтворення дійсності. У чотирьох із шести фрагментах твору автор, проникаючи у психологію й логіку дій своїх героїв, поступово роз­криває у надзвичайно складному й гармонійному переплетенні важливі етапи у становленні й розвитку їхніх характерів, їхні настрої, емоції, найінтимніші взаємини.

Однією з художньо найдовершеніших новел циклу є “Чайка”. Стара Ковалиха виростила трьох синів, яких за участь у виступах кинуто до в'язниці. Дізнавшись про це, мати, немов та чайка, летить до своїх дітей. Та Петра вже встигли заслати в Нарим, Андрій, не витримавши знущань, помер у лікарні; не пустили її і до Максима.

Звертаючись до засобів народнопісенної поетики, символіки (образ чайки), до форми спогадів, вдало знайденої художньої деталі (портрет Шевченка), С.Васильченко майстерно розкриває не тільки страждан­ня, поневіряння матері, а й її мужність, стійкість, людяність. Цьому сприяє значною мірою і введення в новелу образу ліричного героя – авторського “Я”, від імені якого ведеться розповідь і який активно втручається в роз­виток подій, в роздуми і переживання героїні.

В інших новелах з цього циклу С.Васильченко також виводить образи волелюбних людей, які намагаються боротися з насильством. Таким виступають сільський учитель Марко та його дружина Тася (“На калиновім мості”), дочка вчителя-засланця Маруся (“Фіалки”); у “Лісовій новелі” йдеться про боротьбу селянства, про його прагнення до світлого майбутнього.

5. Особливості розкриття психології бідних селянських дітей у творах “Свекор”, “Басурмен”, “Дощ”. Важкі умови праці вчителів у сільській школі (“з самого початку”, “Вечеря”, “Вона”, “Над Россю”)

Серед творів С.Васильченка на селянську тематику слід відзначити новели, присвячені дітям (“Дощ”, “Басурмен”, “Петруня” та ін.). Показані маленькі герої з середовища, яким рано довелося зіткнутися з суворою дійсністю. Психологічні етюди письменника “Дощ” і “Дома”, в центрі яких – знедолені діти. Поклавши в основу новели “Дощ” епізод з повсякденно­сті дітей сільської бідноти – нетерпляче очікування голодними малюками вечора, коли їхня мати, що прибирає на хуторі панські горниці, принесе чогось поїсти. Новела “Дощ” відзначається надзвичайним лаконізмом викладу, концентрацією художньої думки. Письменник не захоплюється докладним зображенням подій, образів маленьких героїв, відсутній тут й чіткий сюжет (натомість – фрагментарність окремих сцен, об'єднаних авторським задумом), але характери малюків, завдяки вдало знайденим штрихам, деталям, набувають індивідуальності, художньої достовірності. Страждання дітей показані на фоні чарівної персоніфікованої природи. Пейзаж відзначається світлими, м'якими тонами, підсилюючи за контрастом трагізм становища обездолених дітей. Життєдайний грозовий дощ вгамував спраглу землю, лани, гаї, які запишалися під ласкавим промінням сонця. “Все зеленіло, цвіло... Тільки трійко дітей під землянкою тьмарили красу зеленого куточка, як три прив'ялі квітки, що забули ви­ставити на дощ” – таким своєрідним ліричним акордом завершується новела “Дощ”.

Щирим уболіванням автора за долю селянських дітей пройнята й но­вела “Дома” (1912). Із своєрідного діалогу між хлопчаками-сиротами дізнаємось про їхнє тяжке життя, про знущання мачухи. І вони кличуть свою рідну маму, яка в їхній уяві з'являється на небі серед зірок “панною з відрами”. Інші твори С.Васильченка (“Петруня”, “Віконце”) також показували гірку долю, безрадісне життя дітей без жодних прикрас, сентиментальності, без будь-якої ідеалізації. Вони відзначаються глибокою об'єктивністю розповіді, м'яким ліризмом, гуманістичним па­фосом.

Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення С.Василь­ченка до художнього висвітлення життя школярів. Глибоке розуміння психології дитини дало змогу письменникові показати у своїх творах (“Волошки”, “Оксана”, “Роман”, “Циганка” та ін.) Її цікавий поетичний духовний світ. Тонко розкриваючи психологію школярів, С.Васильченко постійно наголошував на чистоті їхніх помислів.

Глибокою реалістичністю, ліричною проникливістю вражає читача одна з кращих новел С.Васильченка “Волошки” (1911), побудована за принципом гострого психологічного контрасту – протиставлення мрії і дійсності, чистих поривань, гуманності й жорстокості. Дівчина Устина на­рвала букет волошок для свого вчителя, який в її уяві був ідеалом, втілен­ням всього світлого, доброго. Випадково дізнавшись про його моральне падіння, Устина боляче переживає крах своїх ілюзій.

Його маленькі герої не позбавлені світлих романтичних поривань, відчуття краси природи тощо. З цього по­гляду становлять інтерес оповідання “Роман”, “Увечері”, “Свекор”, “Басурмен” та ін., в яких у гумористичному тоні постають буденні, але типові епізоди з життя сільської бідноти. М'який ліричний гумор у поєднанні з оптимістичним началом пронизує оповідан­ня С.Васильченка. Він стає одним із художніх засобів характеристики персонажів у цих творах. Події, зображені в них, подаються через сприй­няття їх маленькими героями, через їхню психологію. У них свій внутрішній світ (часто вимріяний, казковий), який або поєднується з реальним (“Басурмен”), або вступає в суперечність з дійсністю (“Роман”). Мрії Романа стикаються з існуючою несправедливістю і лишаються нездійсненними; хлопець не має навіть власних чобіт (вистрибує на льоду в дідових рукавицях) і змушений йти не до школи, а в найми.

Повість “Циганка”. За жанро­вими ознаками це повість чи, за визначенням самого автора, “новелістична повість”, йому вдалося зобразити ширшу картину з життя школярів-старшокласників. Незважаючи на важкі умови життя, школярі – веселі, бадьорі, допитливі й кмітливі. І кожен з них – індивідуальність, життєвий образ.

Досконале володіння майстерністю психологічного аналізу дало змогу письменнику показати складний внутрішній світ своїх юних героїв, поступово їхні дитячі забави, школярські витівки змінюються іншими інтересами. Після закінчення школи вони починають замислюватися над своїм майбутнім, над людською долею. В цьому її особлива актуальність, її глибока реалістичність поєднана з романтичним пафосом.

С.Васильченко торкнувся вчительської теми – згубного впливу оточуючих обставин на молодого сільського вчителя (“Вечеря”, “З самого початку”, “Божественна Галя”, “Над Россю”, “Гріх” та ін.). Художньо узагальнюючи життєві факти, С.Васильченко з більшою переконливістю починає не тільки показувати поневіряння сільських учителів, а й виступати проти існуючої несправедливості.

Бачив С.Васильченко й інший тип учителя – чесного й розумного вчителя, який прагнув усі свої знання школярам, вихованню молоді у складних умовах тогочасного суспільства. Значним досягненням С.Васильченка-реаліста у цьому плані є новела “Над Россю” (1911), яка своєю загальною гуманістичною тональністю. Перед читачем постає Райко, який все своє життя присвятив учительській праці, зазнали чимало образ і зневаги з боку начальства. Нещаслива доля старого Райка, образ якого виписаний С.Васильченком з винятковою зворушливістю. Важкий його життєвий шлях. Близько сорока років віддав Райко школі. Постійні злидні, напівголодне існування, переслідування й доноси.

Вдаючись до таких традиційних художніх засобів, як “розповідь у роз­повіді” (спогади героїв), монолог-самохарактеристика персонажів, яскраві портретні штрихи, С.Васильченко розкриває психологію, внутрішній світ Райка, сільського інтелігента, людини цілісної натури, яка, незважаючи на трагізм життєвих обставин, зуміла зберегти високі моральні принципи вчителя. Вдало користуючись засобом контрасту, С.Васильченко зображує у новелі учителя Воблого, хитрого й практичного, підлабузника й кар'єриста.

Створена на основі власних життєвих спостережень новела “Над Россю” свідчила про глибоке знання С.Васильченком тогочасної дійсності, про вміння його як талановитого митця відбирати типові явища, художньо осмислювати їх; вона – помітне досягнення реалістичного методу С.Васильченка. Новела “Над Россю” написана переважно в традиційній оповідній манері XIX ст., проте в ній уже виразно окреслюються особливості й ознаки, що стануть визначальними для кращої частини творчого доробку С.Васильченка. Зокрема елементи описовості, наявні в деяких попередніх його оповіданнях, починають поступатися глибшому розкриттю психології, душевного стану, настроїв персонажів-характерів, проникливій ліричній схвильованості. Мотив шукання щастя, закладений в основу новели “Над Россю”, “виразно відтінюється згадкою про молоді голоси семінаристів, які піснею кликали до себе невло­виму долю”.

Крайнє убозтво сільських, учителів змалював С.Васильченко у новелі “Вечеря” – двоє молодих учителів Недбай і Нечай потрапляють у трагікомічну ситуацію: на святвечір не мають навіть крихти хліба; самотні й голодні, вони змушені збирати попід партами сухарі – учнівські недоїдки. Новела написана у формі гуморески, розповідь ведеться в добродушно-насмішкуватій манері. Але сміх набуває тут соціального забарвлення – він виразно спрямований проти тогочасної дійсності, що несла народним учителям матеріальні нестатки й злигодні. Уже в цій лаконічній новелі виявляється одна з характерних ознак Васильченкової творчості – чергування і поєд­нання уявлюваного й дійсного, протиставлення казкової чарівності і мрій­ливості – прозі реального життя.

За незалежність учителя від священиків, урядовців, інспекторів, проти “обшарпаної учительської долі” С.Васильченко пише в таких творах, як “Божественна Галя”, “Гріх” та ін. Задушливу атмосферу, що калічить природні людські почуття народного вчителя, реалістично показано в новелі “Гріх”. Із співчуттям і водночас, з іронічним осудом зображує письменник молоду вчительку Настю Гри­горівну. Тривожний стан Насті напередодні екзамену пояснюється насамперед приїздом інспектора Люципоренка, якого вона не лише ненавидить всією душею, а й боїться, бо від нього залежить її доля. У новелі відбилася одна з харак­терних ознак творчої манери С.Васильченка – переплетення реального і фантастичного, де останнє є формою реалістичного вмотивування душевних переживань персонажа. Майстерно застосовуючи комедійні прийоми, вдаючись до яскравих гумористичних засобів і барв, С.Васильченко тонко передає психологію Насті, яка навіть у сонних мареннях жахається появи грізного інспектора. Фантастичні явища, їх перетворення, вмонтовуючись у сон-марення героїні, підсилюють почуття її страху.

Кращі твори С.Васильченка з учительського циклу є органічною частиною українського письменства, в якому вчительська тема посідала помітне місце і висвітлювалась у реалістичному плані, з позиції народності.

Серед творів на селянську тематику своєю ідейно-художньою довершеністю вирізняється новела “На чужину” (1910). Глибоко проникаючи у внутрішній світ своїх героїв, письменник-реаліст подає не тільки типові образи представників народу, а й намагається простежити причини невдач. С.Васильченко показав, як селяни, доведені до повного зубожіння, змушені залишати рідні місця. Композиційно новела побудована з трьох епізодів-сцен, з яких кожна сама по собі, а особливо в органічній єдності, зображує страшну трагедію селян, що через безземелля вирушають шукати примарного щастя в інших краях, покладають надії на невідому “чужину”. У кожній з трьох частин зображено душевний стан селян, їх роздуми, трагедію людських доль. У перших двох сценах С.Васильченко передає прощання старого Жука з рідною оселею і парубка з дівчиною. Невимовним сумом, глибокою журливістю оповиті переживання Жука, пов'я­зані з наступним від'їздом до далекої “чужини”. Трагізм його життєвої долі, внутріш­ніх переживань письменник емоційно підсилює введенням до твору симво­лічного образу “старого, могучого ясена”, з яким прощається Жук.

У новелі «На чужину» С.Васильченко прямо не говорить про причини переселення селянства, проте цілком очевидним є те, що наслідком цього є постійні злидні, наймитування, безземелля. В умовах тогочасної дійсності селяни не мають щастя в рідному краї, не знайдуть вони його й на чужині.

Невеликий цикл у художньому доробку С.Васильченка складають твори, написані під безпосередніми враженнями від першої світової війни, в якій письменник брав участь з 1914 р. аж до 1917 р. В “Окопному щоденнику”, оповіданнях “На золотому лоні”, “Під святий гомін”, “Отруйна квітка”, “Чорні маки” та ін. С.Васильченко правдиво зо­бражує жахи війни, сумні будні людей у сірих солдатських шинелях, які перебувають під постійною загрозою смерті і не знають, за що змушені віддавати своє життя. Об'єктивно ці твори письменника засуджували війну.

Працював С.Васильченко і на ниві кінодраматургії. На основі своїх творів він написав сценарії “Олив'яний перстень”, “Петруня”, “Недоросток”. Кіносценарії “Бондарівна”, “Ой, не ходи, Грицю” та ін. створені за сю­жетами популярних українських пісень.

З ім'ям С.Васильченка в українській літературі пов'язаний розвиток жанру соціально-психологічної новели з виразним ліричним звучанням. Вагома проблемність, глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу людини, романтичне, оптимістичне начало, тонкий гумор, лаконізм викладу, динамічний діалог, народна пісенність, її ритмомелодика, образна народна мова – невід'ємні якості й ознаки творчості письменника.

На особливу увагу заслуговує задум С.Васильченка створити широке біографічне полотно – роман-епопею про життєвий і творчий шлях Т.Шев­ченка. С.Васильченко, зауважує Н.Шумило, “перейнявся бажанням напи­сати великий художній твір про Шевченка не лише тому, що глибоко розумів його роль у розвитку революційно-визвольних прагнень народу, зна­чення в літературі та культурі в цілому, а й тому, що сам він як письмен­ник значною мірою сформувався під, впливом поета, завдяки йому визначив основні свої творчі завдання”.