2. Оповідання “На хуторі”, “у панів”, “Талант”. Зображення трагіч­ної долі талановитої сільської молоді. Художня довершеність об­разів, ліризм

Помітне місце в художньому доробку С.Васильченка належить творам, в яких світові нужденного існування простого народу, світові злиднів протистав­ляється світ вимріяний, бажаний. Ця одна з характерних особливостей С.Васильченка-новеліста зумовлена творчим засвоєнням ним традицій фольклору. У новелах “На хуторі”, “У панів”, “На розкоші” та ін. письменник показав обдаровані натури з низів, трагічну долю народних талантів у тогочасному су­спільстві. Заглиблюючись у душу “маленької людини”, задавленої тяжкими умовами існування, С.Васильченко відкривав у ній поривання до світло­го й радісного, моральну чистоту, природну обдарованість. Уже в одній з ранніх новел – ліричному ескізі “На хуторі” письменник зумів перекон­ливо передати трагічну долю юної сироти-наймички, яка своє горе й жалі, свою тугу за красою виливає літньої ночі народною піснею. Цілу гаму слухових і зорових образів добирає письменник, щоб створити уявлення про могутню силу і красу го­лосу селянської співачки, змалювати привабливу картину чарівної літньої ночі, лагідної і спокійної, що контрастує тут з тяжкою долею обдарованої простої людини.

Реалістичний образ артистично обдарованої сироти-наймички має в но­велі важливу ідейно-естетичну функцію. Наділена талантом, вона виступає живим втіленням кращих рис народу, носієм його естетичних смаків. Героїня тонко відчуває, розуміє пісню і вміє донести її до слухача.

Журливий спів наймички наштовхує хуторян на спогади про “давніх своїх співаків і всіх незвичайних людей, що колись жили між ними”, на роздуми про їхню незавидну долю, як і талановитої сироти-співачки. Новела завершується характерним ліричним акордом, сповненим глибокого смислу: “І були вони, всі ті таланти рідного люду, ті найулюблені діти свого смутного краю, як і цеє вбоге й забите дівча, – люди з найбідніших бідні, з найтемніших темні, були наймитами у чужих людей і пасинками в долі”. С.Васильченко ставить питання про трагедію народних талантів, розкриває причини цієї трагедії, зумовлені самою суттю ладу.

У новелі “На хуторі” виразно відбилася одна з найхарактерніших прик­мет художньої манери С.Васильченка – використання народної пісні, яка органічно вплітається в ідейно-художню тканину твору, і є, по суті, одним із провідних його мотивів. Народнопісенна поетика виразно позначилася на образній системі творчості С.Васильченка, її ліричній тональності, ритмомелодиці. Майстерне використання письменником української пісні по­глиблювало реалістичне зображення сучасної йому дійсності, характерів персонажів, їх психологічного стану, загальний національний колорит його творів.

Питання, порушені С.Васильченком у новелі “На хуторі”, стоять у центрі й інших творів, зокрема у новелі “У панів” та в повісті “Талант”. Для віртуозного скрипаля Ларька з новели “У панів” музика була сенсом усього його життя. Але він не має елементарних умов не тільки для розвитку свого таланту, а й для свого існування. Завжди голодний і холод­ний, цькований панами, Ларько – п'яничка й злодій. Такими їх зробила тогочасна дійсність. Своє підневільне життя Ларько скра­шує музикою-мрією, пориваннями за межі буденного, до світу вимріяного. Важливо підкреслити, що, звертаючись до своєрідного композиційного при­йому (сон героя, його п'яні візії), С.Васильченко показує прозріння Ларька, пробудження у нього соціальної свідомості, небажання миритися з несправедливо влаштованим життям.

Протестом проти тогочасних суспільних умов, що безжалісно душать на­родні таланти, красу людини з трудового середовища, пройнята одна з кращих повістей С.Васильченка “Талант”. У центрі твору – сумна доля вдовиної дочки, молодої сільської вчительки Тетяни. Обдарована від природи неабиякими артистичними здібностями, чарівної краси голосом, вона поривається до творчого простору, до знань, до освіти. Тетяна спо­внена жаги прекрасного, життєрадісних надій, прагне до корисної діяльності на благо свого народу. В образі Тетяни художньо переконливо розкриваються кращі риси народного характеру. Тетяна – роботяща (про це свідчать навіть окремі штрихи її зовнішнього портрета – руки в неї “стернею подряпані”, шия “степовим сонцем запалена”), чесна, доброї душі і веселої вдачі дівчина, “охоча до жартів, до вигадок”, скромна і сором'язлива. Вона сповнена почуття власної гідності, наполегливо й рішуче бореться за свою незалежність, за своє щастя. Але її заповітним мріям, благородним пориванням не судилося здійснитися. Доведена до відчаю панами, священиком вона вирішує піти з життя. Смерть Тетяни – не просто акт відчаю, а своєрідний вияв протесту.

Продовжуючи традиції Т.Шевченка, Марка Вовчка, І.Франка, С.Ва­сильченко майстерно поетизує справжню зовнішню і внутрішню красу жінки – людини праці, наголошує на перевазі її високої моралі над пан­ською. В цьому соціальна значущість, справжній гуманістичний пафос повісті “Талант” і крок в освоєнні проблеми суспільного значення мистецтва, його могутнього впливу на людину.

3. Сатиричне оповідання “Мужицька арихметика”. Відображення настроїв селян під час революції 1905 року. Образи селян та панка-монопольщика як соціальних та психологічних ан­тагоністів. Характер конфлікту, композиція, діалог, мовна типіза­ція персонажів

Велику пізнавальну і естетичну цінність мають твори С.Васильченка, в яких відбилися нові, соціально-політичні зрушення на селі, викликані революційними подіями 1905 р. Настрої села відбив С.Васильченко у новелі “Мужицька арихметика” (1910), що належить до найвищих здобутків письменника-реаліста. Основний конфлікт твору – зіткнення інтересів селян і міс­цевого панка-монопольщика, під владою якого перебуває все село. Незначно­му на перший погляд факту – читання селянами шкільного підручника з арифметики, позиченого у пана-монопольщика, письменник зумів надати глибокого соціального наповнення. Умови задач асоціюються у селян з конкретними фактами з їхнього життя, наводять їх на роздуми про соціальну несправедливість, про необхідність поділу поміщицької землі. Селяни вірять у перемогу правди над панським правом.

“Мужицька арихметика” написана у формі дотепної гуморески, прой­нятої емоційним народним гумором. Засобами саме цього гумору С.Ва­сильченко майстерно користується як при зображенні сцени читання і “роз­в'язання” задач селянами, так і при створенні характеристики монопольщика і представників народу. Образ Василя Івановича показаний письменником в оригінальній еволюції. Спочатку автор у добродушно-гумо­ристичному світлі подає лише його зовнішній портрет, використовуючи змен­шувальні форми: “Панок середнього віку, червоненький, з круглим животи­ком”. З розгортанням сюжету, через взаємини монопольщика з селянами, через його вчинки й поведінку, в комедійно загострених діалогах між ним і селянами, добродушний гумор тепер набуває характеру іронії.