32. Спроби реалізації ідей колективного землеробства (артілі м.Левицького).

М. Левитський виступив одним із найактивніших пропаганди­стів та організаторів кооперації в Україні. Його заслуга полягає також в тому, що він розробив знаменитий «Артільний договір», який містив як виклад організаційних засад артілі, так і теорети­чне обґрунтування ідеї артільного виробництва в сільському гос­подарстві.

«Артільним договором» передбачалось, що вся земля, як наді­льна так і орендована й купча, рухоме й нерухоме майно об'єднуються в одне ціле і перебувають в неподільному спільно­му володінні й користуванні. Всі податки і різні повинності, котрі лежать на наділах, а також страховку артільного майна своєчасно виплачує артіль.

Договором регламентується організація праці. «Ні­хто, — пише автор, — не має права якимось чином заважати ар­тільній роботі або відмовлятись від неї». Всі мають у мирі і злагоді дружно працювати. Левитський наголошує також, що кожний артільник не повинен чекати нагадувань, а сам вклю­чатися в роботу. Очевидно, у випадках, коли робота важка або неприваблива, договором передбачалось, що самі артільники можуть встановлювати чергу для її виконання, «а якщо потрібно, то й за наказом старшого»

Допускались і сторонні заробітки кожним окремо і всією ар­тіллю. Як правило, всі сторонні заробітки йдуть на користь арті­лі. У договорі наголошувалось також на необхідності якісного виконання робіт як в самій артілі, так і у випадках праці на сто­роні. Зібраний врожай має зберігатись в одному, обраному для цього дворі.

Вирішення роблеми розподілу. Із зібраного врожаю виділяється посівний, страховий фонди, податкові виплати та деякі інші відрахування, а решта врожаю: «розподіляється між всіма дійсними учасниками в артільній роботі, по числу робо­чих душ, без різниці статі, порівну між всіма».

Передбача­ється різна оплата особам чоловічої і жіночої статі, так званим напівробітникам, тобто неповнолітнім.

Ті з членів артілі, вклад яких у спільну артільну власність чи то землею, чи майном, був менший ніж при­падало в середньому на одного артільника, повинні були відшко­дувати в тій чи іншій формі різницю або відробітками, або грішми.

Положеннями договору артілі дозволялось займатись у вільний час ремеслом і різними промислами. Наголошувалось на необхідності дотримуватись агротехнічних заходів щодо обро­бітку землі, дотримання сівозмін та ін. Передбачалось вирішення деяких соціальних проблем. Керівницт­во артіллю покладалось на виборного артільного старосту, який не лише керує, а й працює нарівні з іншими. Всі питання в артілі ви­рішуються демократичним шляхом, більшістю голосів..

Дійсність спростувала сподівання Левитського. Комісія «Віль­ного економічного товариства» 1896 р. здійснила перевірку стану землеробських артілей Херсонської губернії. Всього в губернії на­лічувалось 85 артілей, Комісія перевірила 72. На час перевірки жо­дної артілі, що були організовані 1894 р., не залишилося. Основною метою об'єднання було одержання кредитів, яких на­гально потребувало малоземельне селянство. Після одержання кре­дитів частина членів артілі виходила з неї. Отже мета, яку ставив Левитський, організовуючи артілі, а саме —- виробниче кооперу­вання, не була досягнута. Артілі існували лише формально. Комісія, що, обстежувала артілі, зробила висновок про «чітку наявність праг­нення артільників до самостійного ведення господарства»

Отже, Левитського цікавила ідея кооперації, її поширення се­ред народу, а не сама кооперація, її господарська діяльність, хоч і останню він не відкидав.