1.6.Розлади мислення

Мислення - психiчний процес цiлеспрямованого,опосередкованого та узагальненого пiзнання iстотних зв'язкiвта властивостей предметiв i явищ. Мислення - найвища форма активного вiдображення реальностi. Б.В.Зейгарник (1986), пiдкреслюючи складність класифiкацiї розладiв мислення, пропонує видiляти розлади операцiональної сторони, динамiки та особистiсного компоненту мислення. Традицiйним для психопатології є видiлення розладiв: динамiки, форми та змiсту мислення [11, с. 104].

Розлади динамiки мислення полягають у порушеннях темпу, ритму та довiльного характеру мислення.

Прискорене мислення (тахiфренiя) характеризується полегшеним виникненням асоцiацiй, супроводжується прискоренням мови. При легкому прискореннi мислення, яке виникає при гiпоманiакальних станах, може спостерiгатись підвищення інтелектуальної продуктивностi. Надалi прискорення темпу призводить до зниження якостi розумової дiяльностi, при виникненнi так званої скачки iдей мислення стає некерованим.

Прискорення мислення входить до структури маніакального синдрому, спостерiгається при станах психомоторного збудження рiзного генезу.

Уповiльнене мислення (брадiфренiя) полягає у зменшенні загальної кiлькостi iдей, ускладненим формуванням асоцiацiй. Це виявляється у значних паузах мiж питанням та вiдповiддю, вiдповiдi стають односкладними. Загальмованiсть асоціативного процесу є симптомом депресiї, спостерiгається уповільнення мислення також при органiчних ураженнях мозку.

Iнертнiсть (тугорухомiсть) мислення полягає в ускладненні переходу вiд однієї думки або теми до iншої; це вiдбувається внаслiдок тривалої фiксацiї попереднiх асоцiацiй. Застосовують також термiни торпiднiсть, в'язкiсть мислення, якi є синонiмами. Спостерiгається цей симптом при епiлепсiї, органiчних ураженнях мозку [23, с. 109].

Лабiльнiсть мислення - явище, протилежне його iнертностi, полягає у нестiйкостi способу виконання завдань. У хворих з вiдносно збереженою здатнiстю до узагальнення лабільність мислення може стати причиною значного зниження інтелектуальної продуктивностi. Спостерiгається цей розлад при астенічних станах, при легкому ступенi органiчного ураження мозку [23, с. 136].

Закоркування мислення (шперунг) - блокада розумової дiяльностi, яка виникає епiзодично. Суб'єктивно хворі вiдчувають пустку в головi, перерву у думках. Свiдомiсть при цьому не втрачається, оскiльки зберiгаються спогади про такi стани. Спостерiгаються шперунги при шизофренiї, їх вважають високо специфiчними для цього захворювання.

Ментизм (мантизм) - мимовiльне виникнення нецiлеспрямованого потоку думок, спогадiв, уявлень, змiст яких, як правило, погано запам'ятовується. Астенiчний ментизм може виникати у здорових людей напередоднi iспитiв, у його виникненнi провiдна роль належить втомi та хвилюванню. Поза бажанням студента у його свiдомостi безладно вiдтворюються фрагменти пiдручника та конспектiв. Ментизм може спостерiгатись також при шизофренiї, тодi вiн супроводжується переживанням вiдчуження власних психiчних актiв, маячними iдеями психiчного (гiпнотичного або телепатичного) впливу [23, с. 165].

До цієї ж групи розладiв мислення належать персеверацiї та стереотипiї. Персеверацiї - повторення фрагменту мислення, який має певний сенс. Стереотипiї - вiдтворення позбавлених сенсу фрагментiв мислення. Персеверацiї найчастiше спостерiгаються при органiчних ураженнях мозку рiзного генезу, стереотипії - при вираженому слабоумствi, при станах психомоторного збудження, якi виникають у хворих на шизофренiю.

Розлади форми мислення полягають у порушеннях його зв'язностi, логічності.

Науково-теоретичнедослідження здійснене в нашій роботі, призводить до висновку про те, що процес мислення має свої характерні особливості.

Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.

Мислення- психiчний процес цiлеспрямованого,опосередкованого та узагальненого пiзнання iстотних зв'язкiвта властивостей предметiв i явищ. Мислення - найвища форма активного вiдображення реальностi.

Мислення- це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою.

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень.

Види мислення:за формою існування: конкретно-дійове, наочно-образне та абстрактне; за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне; за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне.

Традицiйним для психопатології є видiлення розладiв: динамiки, форми та змiсту мислення. Розлади динамiки мислення полягають у порушеннях темпу, ритму та довiльного характеру мислення. Мислення – це опосередковане та узагальнене сприйняття людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в іхніх істотних властивостях, зв’язках та відносинах. Мислення починає свій розвиток в процесі взаємодії дитини з усім, що її оточує. Розвиток мислення створює внутрішні умови для засвоєння знань та навичок, виховання розумових та творчииих здібностей. Деякі дослідники навіть доводять, що не можна розмежовувати поняття мислення й мислення творче. Бо сам процес мислення однієї людини настільки своєрідний загадковий, відмінний від мислення іншої людини, що завжди є актом творчим, не зважаючи на його результати та наслідки. Інші спеціалісти в цій галузі вважають, що обов’язковими ознаками творчого мислення є оригінальні виснови, настандартні відповіді, швидкість та доцільність дій, здатність висунути нові ідеї та гіпотези, здатність до спілкування, усвідомлення свого мислення, ефективність використання колишнього досвіду, критичне ставлення, самостійність мислення, стійкість та глибина знань, вміння абстрагуватися та встановлювати нові зв’язки та співвідношення між об’єктами. Здатність до творчого мислення формується та розвивається протягом усього життя людини, але найефективніше та найбурхливіше проходить цей розвиток у дитячому віці. При цьому визначну роль може відігравати школа (як ще 200 років тому писав Дантон "Після хліба для людей найголовніше – школа”). Саме в школі формується особистість, мала дитина перетворюється на самостійну та дорослу людину, якій потрібно знайти себе, визначити своє місце в світі, що неможливо без творчого мислення.  А. М. Матюшкін писав, що виховувати творче мислення в процесі навчання означає забеспечиити можливість творчого засвоєння знань у складних, проблемних ситуаціях, які характерезуються розкриттям все більш загальних закономірностей і більшими можливостями переходу від вже засвоєних до нових знань. Розвинути, виховати в дітей творче мислення – завдання кожного педагога, при цьому особливо вражаючим є досвід педагогів-новаторів. Вони, впроваджуючи нові, нестандартні методи навчання, роблять неймовірне – прищеплюють дітям жадобу знань, насаджують в них зернята творчості, а в результаті отримують розумних, талановитих учнів, які люблять навчатися, прагнуть нових знань, збібні до творчого мислення, творчої діяльності. Один з таких педагогів-новаторів, Лисенкова Софія Миколаївна, працює в молодшій школі вже близько 40 років.  Особливості виховання творчого мислення дітей молодшого шкільного віку Молодший шкільний вік – важливий етап виховання творчого мислення дитини. Але у пошуках методів розвитку творчого потенціалу слід враховувати особливість психіки, своєрідність пізнавальної та емоційної сфер дітей цього віку. І тут особливу увагу потрібно звернути на такі моменти: 1. Організувати спостереження. Молодші школярі "дивляться”, але "не бачуть”. Потрібно акцентувати увагу дітей на суттєвому, новому, тому, що робить роботу оригінальною. 2. Стимулювати творчу уяву. Діти 6-9 років яскраво сприймають світ, для них характерна особлива емоційність уяви. Потрібно допомогти зрозуміти побачене, почуте, пережите, допомогти віднайти зв’язки, відношення між явищами та предметами, і тим самим закласти основи творчого мислення. 3. Розвинути потребу творчості. Створити атмосферу пристижності творчого поцесу. Варто використати притаманну дітям цього віку імпульсивність та спрямувати її на творчість: запропонувати придумати риму, загадку, казку, самостійно віднайти щонебудь цікаве у природі тощо. 4. Підтримувати позитивні емоції. Відомо, що діти молодшого шкільного віку сильно цінують думку дорослих, радіють власним і чужим успіхам. Тому завдання педагога – дозволити дитині отримати почуття задоволення від власних досягнень, від власної творчої праці. 5. Виховувати вольові риси характеру. У творчому процесі, а зокрема у творчому мисленні, важливу роль відіграють такі вольові риси характеру як самостійність, сміливість, наполеглевість, цілеспрямованість, рішучість, здатність піти на ризик. За словами відомого педагога А. С. Макаренко: "відмова від ризику означає відмову від творчості”. Одним з ефективних засобів виховання вольових рис характеру можуть бути різноманітні ігри. 6. Будь-який вид діяльності повинен містити елементи творчості. Для того, щоб здатність до творчого мислення не залишалася лише в пасивному стані, щоб отримати певні результати, потрібен постійний стимул, двигун, котрий буде активізувати творчість. Таким двигуном можуть стати гуртки, конкурси, олімпіади, змагання тощо. З досвіду роботи С. М. Лисенкової Зазначені основні принципи виховання творчого мислення потрібно завжди пам’ятати при роботі у молодшій школі. На їх основі побудовано велику кількість методик роботи з дітьми 6-9 років. Однією з таких методик є випробуваний у реальному житті метод "перспективного випереджуючого навчання” Лисенкової С. М. Почати вивчення складної теми завчасно, - це і є та перспектива, яка допомагає уникнути відставання, дає повні та міцні знання, залишає час для творчого осмислення та розвитку індивідуальних здібностей дітей. Основні нововведення цього методу – коментоване управління та опорні схеми. Але для досягнення результату необхідно співпрацювати з батьками та постійно пам’ятати наскільки важливим для дитини є її успіх у навчанні.  Виховання успіхом Успіх чи то в роботі, чи то в навчанні приносить радість, задоволення, спонукає до подальших досягнень. Виховувати учнів потрібно успіхом. Ніколи не зловживати докорами зауваженнями, двійками, а накпаки – підтримквати невстигаючого, хвалити за кожний, навіть незначний крок вперед. Важливу роль успіху підкреслював свого часу А. Сухомлинський: "Є успіх – є бажання навчатися. Це особливо важливо на першому етапі навчання – у початковій школі, коли дитина ще не вміє долати труднощі, де невдача стає справжнім горем”. Боротися за успіх у навчанні – означає вчити дітей вчитися, виховувати організованість, самостійність, відповідальність, дисциплінованість. Завдання батьків Успіх у навчанні неможливий без розуміння та співпраці вчителів та учнів, батьків та дітей, вчителів та батьків.  У початкових класах для успішного навчання дитини обов’язковим є постійний контроль з боку батьків. Поперше слід виховувати в дитини організованість. Організувати розпорядок дня дитини і допомогти їй його дотримуватися. У дитини повинні бути щоденні домашні обов’язки. Абсолютно необхідно, щоб до розпорядку дня було внесено щоденне читання. Ученю, який вміє добре читати, не складно вчитися грамотно писати, легше вирішувати математичні задачи. Корисно якмога частіше просити дитину переказати казку, оповідання, проглянутий фільм, виставу. І останнє, про що повинні пам’ятати батьки, - це організація вільного часу дитини. Для цього потрібно, не залишаючи дитину без догляду, дати їй можливість займатися улюбленою справою.   Коментоване управління Справжній урок – це урок , на якому на все вистачає часу. Але найбільше часу забирають невстигаючи учні. З них доводиться витягувати слово за словом, спонукати "ну”, "далі”. Тому потрібно, щоб діти навчилися говорити вголос, коментувати кожну свою дію, що дозволяє включити в роботу кожного. Слід налагодити зворотній зв’язок, коли кожне питання вчителя викликає активну реакцію учнів – відповідь. Коментоване управління, поєднуючи разом три дії (думаю, говорю, записую), дозволяж зробити навчання більш свідомим і одночасно дозволяє вчителю контролювати рівень знань учнів, вчасно помітити нерозуміння. У дитини, яка навчилася мислити вголос, виникає потреба думати, доводити, розмірковувати і при самостійній роботі, коли говорити вголос вже не потрібно. Опорні схеми  Суттєві ускладнення виникають у дітей при переході від яскравої та зрозумілої наочності до більш складного матеріалу, коли, базуючись на засвоєних знаннях, потрібно будувати власні роздуми. Більшість дітей не може ні швидко зрозуміти, ні швидко запам’ятати новий матеріал. Це зумовлює пасивність у роботі. Втягнути в роботу кожного учня, зробити знання данної теми стійкими – в цьому і допомагають опорні схеми. Опорні схеми – це, оформлені у вигляді таблиць, карток, креслень і малюнків, висновки, які народжуються під час пояснення. Від традиційних наочностей вони відрізняються тим, що стають опорою думки, опорою дії. Дивлячись на ці схеми, учні формують свою відповідь. В результаті правила запам’ятовуються дуже свідомо, міцно та майже без зусиль.   Перспективне навчання Ефективна організація часу на уроці за допомогою коментованого управління та опорних схем створює резерв часу, а отже дозволяє виконати більше вправ, більш детально зупинитися на складних для розуміння темах. Перспективне навчання означає, що робота проходить посупово та послідовно, від найпростішого конкретного до найскладнішого абстрактного і до вироблення навички. Ось основні етапи роботи за темою: 1. Повільне, поступове знайомство з новими поняттями, розкриття теми. На цьому етапі активний розвиток мови доведень, використання опорних схем. Практичні роботи лише з коментованим управлінням. 2. Робота з підручником: уточнення понять, узагальнення матеріалу. Учні володіють доведеннями, виконують самостійні завдання. Домашні завдання даються лише на добре опрацьованому матеріалі. На цьому етапі відбувається випередження через те, що багато завдань з підручника виконано ще на попередньому етапі. 3. Використання залишившогося часу (створеного випередження). Схеми вже не потрібні, формуються навички автоматичної дії, є час для виконання творчих завдань. Можна переходити завчасно до нової, більш складної теми.  Література: 1. Н. В. Кичук "От творчества учителя к творчеству ученика”, Измаил, 1992, 96 с. 2. С. Н. Лысенкова "Методом опережающего обучения”, М., 1988, 192 с. 3. С. Н. Лысенкова "Когда легко учиться”, М., 1981, 144 с. 4. "Педагогический поиск” /сост. И. Н. Баженова, М., 1988, 472 с. 5. Педагогический словарь, М., 1960. 6. Педагогическая энциклопедия, М., 1965.