28.Закони логіки.

Закон мислення – це результат відображеня необхідних істотних, сталих, багаторазово повторюваних звязків між думками, вираженими логічними засобами.

Закон тотожності: обсяг і зміст понять(суджень) повинні бути строго визначеними і залишатися нзміними у прцесі логічних міркувань (а=а; а¦а; а 1 а)

Закон несуперечності: у прцесі міркування по який-небудь предмет не можа одночасно стверджувати і заперечувати що-небудь в одному і тому самому відношенні (аTа)

Закон виключеного третього: з 2ох суперечних суджень одне повинно бути істинним, друге-хибним, третього бути не може (а-а)

Закон достатньої підстави: всяка істинна думка повинна бути достатньо обгрунтованою(за допомогою вихідних положень, припущень, відомих законів і правил, практичного досвіду)

29.Основні етипи розвитку логіки як науки.

1й етап (традиційний).4 ст. до н.е. – друга половина 19 ст. Засновник – Аристотель.  Розвивається традиційна (аристотелівська) логіка. Аристотель вперше виділив логіку в самостійну науку. Логіку він назвав аналітикою і дав загальний аналіз відкритого ним поняття силогізму як особливої форми умовиводу. Аристотель розкрив також сутність доведення, прийомів доведення і поділу, визначив різницю між науковим і ненауковим знанням, виклав 3 основні закони ФЛ: закон тотожності, закон несуперечності, закон виключення третього. Пізніше ФЛ розроблялася стоїками, вони займалися головним чином умовиводами.

2й етап (сучасний). 2га пол 19 ст. до нашого часу. Засновник – Г. Лейбніц. Сучасна логіка:

1.Перший підетап другого етапу: Класична логіка (логіка висловлювань, логіка предикатів). Б. Рассел, А. Уайтхед

2.Другий підетап другого етапу: Некласична логіка (алетична логіка, епістимічна, деонтична, темпоральна, логіка дії, логіка імператив і .д.) К.Твардовський. А.Марков, Г.Х. фон Врігг

Створена Лейбніцом штучна мова була прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Лейбніц створив загальний метод, за допомогою якого всі істини можна було звести до певного виду, обчислення, сформулював закон достатньої підстави, оригінальне вчення про гіпотезу.

В обох розділах ФЛ почали застосовуватись методи логічних обчислень. Проникнення мат. методів в індуктивну логіку приводить до її модифікації в логіку імовірнісну, предметом якої стає вже вивчення методів оцінки істинності гіпотез.

30.Логічні школи України.

У ХVІ ст. під впливом ідей Реформації на етнічних землях українців зростає мережа протестантських навчальних закладів, серед яких найбільш відома Раківська академія, де логіку і метафізику читали Х. Стегман та X. Остородт. Логіка стає обов’язковою дисципліною вивчення в Києво-Могилянській академії. Професор С. Яворський називав "лабіринт" Арістотеля логічною пасткою, де є логічні троянди з шипами. І. Гізель (1600-1683), професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії, логічною істинністю називав узгоджуваність пізнання з річчю.

У курсі логіки, прочитаному професором Ф. Прокоповичем (1677 чи 1681-1736), розглядалися такі традиційні для ХVІІІ ст. питання, як універсалії, визначення й характеристика найрізноманітніших відношень, дистинкцій, питання сигніфікації (позначення) й супозиції (заступання) термінів, істинності та хибності суджень, проблеми знання й віри, визначення ролі і місця логіки в системі наук.

Наприкінці ХVІІІ - початку XIX ст. логікою займався професор Львівського університету II. Д. Лодій (1764-1829). Він написав праці: "Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного", "Наставления логики", "Теория общих правил", у яких значну увагу приділяв правилам аргументації і доведення.

Наприкінці XIX - початку XX ст. логіка в Україні не була однорідна, а складалася з представників багатьох конкуруючих течій, шкіл та угруповань: одні (М. Н. Гротт та ін.) намагалися знайти вихід з критичного становища логічної науки у її зближенні з психологією; другі (В. В. Лесевич, О. О. Козлов, Г. І. Челпанов) доклали багато зусиль, щоб підвести під неї гносеологічний фундамент, звертаючись до теорії пізнання, що розроблялась кантіанцями, гегельянцями, позитивістами; треті (В. Д. Кудрявцев та ін.) прагнули зблизити логіку з природознавством і математикою.

Засновником одеської логічної школи був І. В. Слєшинський (1854-1931), який виявив інтерес до математичної логіки та її історії. Він довів, що алгебра логіки є своєрідний переклад аристотелівської логіки на алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під кутом зору їх повноти та заміни громіздких доведень новими, скороченими

На західних етнічних землях українців значний внесок у розвиток світової логіки зробила Львівсько-Варшавська школа. Засновником цієї школи був ректор Львівського університету професор К. Твардовський (1866-1938). Вони багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної логіки, для розв’язання проблем логіки і методології науки.

У часи радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували і критикували як основу метафізичного методу, лише у другій половині 40-х років логіку в Радянській Україні частково "реабілітували".

Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів вважали ворожими діалектичній логіці. Позитивні зрушення щодо сучасних напрямів логіки почалися в 60-ті роки. Вони значною мірою пов’язані з діяльністю Л. В. Копніна (1922-1971) на посаді завідувача кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, директора Інституту філософії АН України.