- •Основи технології машинобудування
 - •Модуль 1. Характеристика методів виготовлення деталей в машинобудуванні
 - •Тема 1.1. Виробничі та технологічні процеси в машинобудуванні
 - •1.1.1. Вироби та їх елементи
 - •1.1.2. Технологічні схеми складання виробів і принципи їх побудови
 - •1.1.3. Поняття виробничого і технологічного процесів
 - •1.1.4. Елементи технологічного процесу механічної обробки
 - •1.1.5. Типи виробництва та їх характеристики
 - •1.1.6. Поточний метод організації робіт на машинобудівному підприємстві
 - •1.1.7. Види та визначення припусків на механічну обробку деталей, оцінка їх впливу на розмір заготовки
 - •1.1.8. Технологічні бази, їх класифікація та вибір
 - •Тема 1.2. Стандартизація допустимих відхилень розмірів, форм і розміщення поверхонь. Система допусків та посадок типових з’єднань
 - •1.2.1. Взаємозамінюваність і поняття про допуски й квалітети
 - •1.2.2. Посадки деталей вузлів транспортних засобів і системи їхнього утворення
 - •1.2.3. Вибір посадок для з’єднання елементів виробів
 - •1.2.4. Відхилення форми деталей і розміщення поверхонь
 - •1.2.5. Шорсткість поверхонь деталі, її оцінка та технологічні шляхи забезпечення
 - •Запитання для самостійного контролю
 - •Тема 1.3. Точність обробки в машинобудуванні
 - •1.3.1. Методи точності механічної обробки для різних типів виробництва та їх характеристика
 - •1.3.2. Шляхи забезпечення точності складальних робіт під час виробництва й ремонту виробів
 - •1.3.3. Фактори, що впливають на точність обробки
 - •1.3.4. Визначення поля розсіювання розмірів під час механічної обробки
 - •1.3.5. Методи дослідження точності в машинобудуванні
 - •1.3.6. Поняття про досягнуту та економічну точність
 - •1.3.7. Шляхи підвищення точності механічної обробки
 - •Запитання для самостійного контролю
 - •Тема 1.4. Якість поверхонь деталей машин
 - •1.4.1. Поняття про якість поверхонь
 - •1.4.2. Оцінка якості поверхні елементів технічних систем
 - •1.4.3. Вплив якості поверхні на експлуатаційні властивості деталей
 - •1.4.4. Технологічні фактори, що впливають на шорсткість поверхні деталей
 - •Тема 1.5. Технологічність конструкції технічного засобу
 - •1.5.1. Основні положення про технологічність і конструктивне відпрацювання конструкції
 - •1.5.2. Методика оцінки технологічності розробки
 - •1.5.3. Технологічність конструкції деталей, обумовлена обробкою різанням
 - •1.5.4. Відпрацювання технологічності конструкцій елементів виробів з урахуванням методів отримання заготовок
 - •1.5.5. Вплив технологічності конструкції на її собівартість
 - •Запитання для самостійного контролю
 - •Модуль 2. Загальні принципи проектування технологічних процесів у машинобудуванні
 - •Тема 2.1. Проектування технологічних процесів обробки деталей механічних засобів
 - •2.1.1. Цільове призначення технологічних розробок
 - •2.1.2. Вихідні дані для проектування технологічних процесів
 - •2.1.3. Види технологічної документації
 - •2.1.4. Загальна методика та послідовність проектування процесів виготовлення деталей
 - •2.1.5. Вибір методу виготовлення заготовок
 - •2.1.6. Вибір установлюваних баз і складання маршруту обробки деталей
 - •2.1.7. Технологічний контроль робочої документації
 - •2.1.8. Типізація технологічних процесів
 - •2.1.9. Автоматизоване проектування
 - •Тема 2.2. Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки
 - •2.2.1. Поняття про технічні норми часу
 - •2.2.2. Складові норм часу для різних типів виробництва
 - •2.2.3. Методи нормування робіт
 - •2.2.4. Спрощені способи розрахунку технічних норм часу
 - •2.2.5. Собівартість деталі та методи її визначення
 - •Запитання для самостійного контролю
 - •Тема 2.3. Автоматизація технологічних процесів обробки заготовок
 - •2.3.1. Цикл технологічної операції у процесі обробки заготовки різанням
 - •2.3.2. Ступені автоматизації технологічних процесів
 - •2.3.3. Продуктивність автоматичних ліній
 - •2.3.4. Показники надійності автоматичних ліній
 - •2.3.5. Промислові роботи
 - •2.3.6. Управління технологічним обладнанням з використанням еом
 - •Запитання для самостійного контролю
 - •Тема 2.4. Проектування технологічних процесів складання вузлів транспортних засобів
 - •2.4.1. Основні поняття термінології процесу складання
 - •2.4.2. Технологічність виробу при складанні
 - •2.4.3. Вихідні дані, потрібні для розробки технологічних процесів складання
 - •2.4.4. Організаційні форми складання
 - •2.4.5. Характеристика методів складання
 - •2.4.6. Створення технологічних процесів складання
 - •2.4.7. Особливості проектування автоматичного складання
 - •2.4.8. Критерії оцінки запроектованих технологічних процесів складання
 - •Запитання для самостійного контролю
 
2.4.5. Характеристика методів складання
Залежно від того, як забезпечується необхідна точність спряження збираної машини, а також точність взаємного розміщення різних поверхонь, складання проводиться різними методами. У машинобудуванні складання здійснюють такими методами: повної взаємозамінюваності, неповної взаємозамінюваності, групової, пригонки та регулювання.
Складання з повною взаємозазамінюваністю забезпечує задану точність замикаючої ланки без додаткової обробки або вибору та підбору складових деталей. Усі складальні одиниці зібрані при цьому методі з потрібною точністю для усіх виробів. Таке складання спрощує організацію виробництва і полегшує переведення його на поточний метод, створює можливість кооперування та зручність експлуатації.
Складання з неповною взаємозамінюваністю полягає в тому, що потрібна точність замикаючої ланки розмірного ланцюга забезпечується не в усіх зібраних об’єктах, а тільки в частини. Таким чином, на відміну від вищерозглянутого методу встановлюються більш ширші допуски на усі складові ланки розмірного ланцюгу. У результаті цього в деякої частини об’єктів відхилення замикаючої ланки може вийти за встановлений (монтажний) допуск, тобто існує певний ризик (до 5…7 %).
Складання з груповою взаємозамінюваністю застосовують у малоланкових складальних розмірних ланцюгах, що характеризуються високою точністю замикаючої ланки. Задана точність досягається включенням до неї складових, що належать до однієї з груп, на які вони попередньо поділені. Економічно доцільний середній виробничий допуск дорівнює
		
,	(2.35)
де n – кількість груп, на які треба поділити складові ланки;
	
	-
	середній допуск.
	У
	кожної з n
	груп потрібна точність замикаючої
	ланки забезпечується методом повної
	взаємозамінюваності. Отже, розрахувавши
	середнє значення виробничого допуску
		
	за рахунок збільшення в n
	разів допуску 
	
,
	який підраховується для методу повної
	взаємозамінюваності, визначаємо
	розширені допуски на розмір для кожної
	складової ланки.
	Складання
	з пригонкою полягає
	у тому, що задана точність замикаючої
	ланки розмірного ланцюга досягається
	зміною компенсуючої ланки шляхом зняття
	шару металу. Основними операціями тут
	є шабрування, обпилювання, полірування,
	притирка, свердлування отворів за
	місцем. Середнє значення допуску
	компенсуючої ланки 
	
:
		
,	(2.36)
	де
		
поширений
	допуск замикаючої ланки, що визначається
	економічно досяжними допусками складових
	ланок розмірного ланцюга;
	
задана
	конструктором точність замикаючої
	ланки, що виходить із службового
	призначення складальної одиниці.
Складання з регулюванням полягає у тому, що потрібна точність замикаючої ланки забезпечується без зняття металу за рахунок використання компенсаторів, які можуть бути рухомими й нерухомими. До рухомих компенсаторів відносяться, наприклад, втулки й кільця, які фіксуються гвинтом. Як нерухомі компенсатори використовують кільця, шайби, прокладки та ін.
При розрахунку розмірних ланцюгів з нерухомими компенсаторами потрібно розрахувати число ступенів N компенсатора:
		
;
	           
	
,	(2.37)
	де
		
величина
	компенсації;
допуск замикаючої ланки;
	
допуск
	на виготовлення компенсатора;
	
уточнене
	число ступенів компенсатора з урахуванням
	похибок компенсаторів.
Для кожної складальної одиниці визначають величину компенсуючої ланки і залежно від цього для розмірного ланцюга вибирають нерухомий компенсатор ближнього ступеня розмірів. У разі, якщо компенсуюча ланка збільшена, то треба брати компенсатор ближнього меншого ступеня, а якщо зменшена – більшого ступеня. Цим забезпечується часткова компенсація зносу, що з’являється у процесі роботи складальної одиниці.
