Система органів виконавчої влади

Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціаль­ної компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину сис­тему органів.

Виконавчій владі та системі її органів присвячено роз­діл VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".

Єдність системи органів виконавчої влади обумовлена: єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної ці­лісності України; розмежуванням компетенції органів вико­навчої влади; їх спільною діяльністю. У межах цієї системи визначається порядок формування окремих її елементів.

Очолює систему Кабінет Міністрів України — вищий ор­ган виконавчої влади.

40. Принципи організації та діяльності судової влади та її співвідношення з законодавчою і виконавчою владами. (загально перегукується з 51 питанням,)

Розподіл влади. Як доктринальне вчення, як теорія, ідея розподілу влади є не тільки одним із перших, за часом появи (одним із найдавніших), елементів сучасного конституціоналізму, а й фундаментальним принципом конституційного права взагалі. Біля її витоків лежать праці відомих мислителів Дж. Локка і Ш. Монтеск’є, які власне і сформували первинно цю ідею у вигляді необхідності розподілу (відділення) законодавчої, виконавчої і судової влади як гарантію проти концентрації та зловживання владою.

Відомо, що вже перші конституції (перші реально створені конституційно-правові системи) тією чи іншою мірою намагалися втілити ідею розподілу влади з метою якомога ефективнішого здійснення головної функції держави – охорони свободи і прав людини. Пізніше, в ХІХ-ХХ ст., розподіл влади знаходив все більше і більше прихильників, був доповнений системою “стримувань і противаг” (США). Він із часом перетворився у загальновизнаний принцип цивілізації і демократії.

У найзагальніших підходах, за класичною або жорсткою моделлю теорії розподілу влади, державна влада поділяється на окремі гілки, кожна з яких повинна виконувати виключно свої повноваження: законодавча влада творить закони, виконавча влада їх виконує, а судова – має за мету здійснювати правосуддя в державі шляхом застосування норм права до конкретних життєвих ситуацій (як правило, конфліктних) і цим самим забезпечити захист порушених прав і законних інтересів суб’єктів правовідносин. Тільки в єдності всі вони творять єдину державну владу. При цьому, в жодному разі не повинна допускатися підміна владних повноважень між гілками влади. Крім того, між різними державними органами (органами законодавчої, виконавчої та судової влади), які репрезентують на практичному рівні відповідні гілки влади, має бути створено реально діючий механізм “стримувань і противаг”, при якому кожна гілка влади не тільки виконує свої повноваження, але й уважно “стежить” за діяльністю інших гілок влади, може реальними засобами стримувати дії інших гілок влади, що скеровані на узурпацію невластивих їм владних повноважень.

У сучасних конституційних системах починає переважати так звана “м’яка” модель поділу влади, за якою зміст конституційних положень щодо реалізації доктрини розподілу влади в державі полягає, як правило, в такому: закони мають найвищу юридичну силу і приймає їх виключно законодавчий (представницький) орган; виконавча влада займається виконанням законів і лише обмеженою підзаконною нормотворчістю; виконавча влада підзвітна главі держави чи парламенту; між законодавчою і виконавчою гілками влади забезпечується баланс владних повноважень; судові органи – незалежні, і в рамках своєї компетенції діють самостійно; спірні питання між гілками влади щодо компетенції вирішуються виключно правовим шляхом, як правило, органом конституційного контролю.