30. Сутність політичних прав громадян за конституційними актами.

Конституційно-правові гарантії політичних прав і свобод людини й громадянина в Україні забезпечені авторитетом самого Основого Закону. Конституція України встановлює права людини і громадянина як завдання, до виконання якого мають прагнути суспільство, держава з тим, щоб кожна людина і кожний державний орган завжди намагалися шляхом освіти та роз’яснення сприяти поважанню прав людини і забезпеченню національних і міжнародних прогресивних заходів загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів інших держав, так і серед народів, що перебувають під юрисдикцією України

Політичні права - можливості людини і громадянина брати участь у громадському та державному житті, вносити пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їхніх службових осіб та об'єднань громадян, критикувати вади в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян. До цієї групи відносять такі права: брати участь в управлінні державними та громадськими справами, користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування; обговорювати і приймати закони та рішення загальнодержавного і місцевого значення, беручи участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; надсилати індивідуальні або колективні письмові звернення чи особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб; утворювати і брати участь у роботі об'єднань громадян (політичних партіях і громадських організаціях); збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації, про що завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; вибирати й бути обраним до державних органів та органів місцевого самоврядування; мати громадянство.

31. Основні засади організації державної влади і місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування почало розвиватись у Європі ще в середні віки. Революційні події в Америці і Франції в ХVІІІ ст. суттєво підсилили загальний процес розвитку цього державно-правового явища, надали йому функцію вираження й охорони прав та свобод людини і громадянина. Ідеї самоврядування громад у цей час отримали також значний розвиток в Англії, Бельгії, Німеччині та в інших європейських країнах. При цьому стало зрозумілим, що між місцевими інтересами і державою об’єктивно існують певні протиріччя, а також те, що саме місцева громада, як міні-суспільство є основною ланкою (складовою) вільного громадянського суспільства. Саме тому наявність місцевого самоврядування є обов'язковою умовою існування сучасної демократичної держави. Місцеве (територіальне) самоврядування виступає сьогодні невід’ємною складовою демократії взагалі, й конституціоналізму зокрема. Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 року встановлює, що місцеве самоврядування як інститут має мати законодавче і навіть конституційне закріплення в кожній державі76.

Під місцевим (територіальним) самоврядуванням сьогодні, як правило, розуміють таку систему організації публічної влади на місцях (насамперед, у населених пунктах та в найменших адміністративно-територіальних одиницях), за якої місцеві громади – об'єднання жителів села, міста, територіальної одиниці – мають реальну можливість через різні форми, самостійно від держави, вирішувати місцеві проблеми, пов'язані з організацією життя села, міста чи територіальної одиниці. Однією із об'єктивних причин необхідності існування в сучасній державі інституту місцевого самоврядування й надалі залишається теоретична ймовірність існування неузгодженості на місцях (наприклад у конкретному населеному пункті) інтересів держави (загальнонаціональних інтересів) та інтересів конкретної громади (місцевих інтересів). Для подолання останніх сьогодні в світі створено і успішно функціонує декілька різновидів систем місцевого самоврядування.

Серед українських учених-правників проблеми місцевого самоврядування досліджували: Лука Бич (1875-1944), Отто Ейхельман (1854-1943), Юрій Панейко (1886-1973) та інші77. Зокрема останній, як яскравий представник державної теорії місцевого самоврядування, багато уваги надавав генезі інституту місцевого самоврядування, розкриттю його сутності та змісту, співвідношенню з явищем державного управління тощо. Юрій Панейко визначав місцеве самоврядування "як оперту на приписи закону децентралізовану державну адміністрацію, виконуючу місцевими органами, які ієрархічно не підлягають іншим органам і є самостійними в межах, визначених законом, і загальноправового порядку"78.