11.5. Рефінансування комерційних банків у формі переобліку

Комерційні банки для забезпечення власної ліквідності можуть одержати кредит в установах НБУ у формі переобліку векселів.

Установи НБУ здійснюють таке кредитування з дотриманням таких вимог:

- усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно опротестувати у місцях їх оплати;

- подані векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі – ще й акцепт платника;

- оплата векселів має відбуватись у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус або суд;

- має бути встановлений НБУ ліміт кредитування.

На час користування кредитом векселі, що подані на переоблік, зберігаються в НБУ. Сума позики, що надається комерційному банкові на основі переобліку, не перевищує 50-70% вартості векселів. Комерційний банк зобов’язаний у термін 10-15 днів до часу погашення векселів викупити їх в НБУ. Відповідно максимальний термін користування такими позиками може складати 60-75 днів.

НБУ на сьогодні рідко застосовує таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.

Плата за обліковий кредит встановлюється НБУ на рівні облікової ставки.

11.6. Взаємне кредитування комерційних банків: умови, порядок, контроль

В Україні за допомогою впровадженої системи електронних розрахунків міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих угод між банком-кредитором і банком-позичальником. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін.

Міжбанківські кредити за терміновою ознакою поділяються на:

1) одноденні, або нічні- строком на 1 день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку;

2) надкороткі – від 1-го дня до 7-ми днів;

3) короткі – від 10-ти днів до місяця.

Між банком-кредитором і банком-позичальником при одержані кредиту укладається кредитна угода, у якій (крім терміну) обумовлюється:

- сума кредиту;

- рівень процентної ставки (як правило, вищий на незначну величину від облікової ставки НБУ);

- порядок погашення;

- право банку-кредитора у разі невчасного погашення кредиту на безспірне списання боргу з коррахунка боржника.

Якщо банк-позичальник не в змозі повернути міжбанківський кредит, то він повинен здійснити рефінансування, тобто залучити кошти з іншого банку.

При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен надати банку-кредитору таку інформацію:

1) значення економічних нормативів на останню дату;

2) баланс;

3) перелік активів, що можна використати як заставу позики.

Здійснювати міжбанківське кредитування можуть не тільки. комерційні банки, й їх відділення та філії. Проте це правило реалізується тільки в системі одного банку, що має мережу філій.

Операції комерційних банків із цінними паперами

12.1. Суть і цілі банківських інвестицій. Інвестиційна політика банків

Під банківськими інвестиціями розуміють, як правило, вкладання коштів у цінні папери з терміном погашення понад один рік, що переслідують ціль одержання прибутку. Проте в сучасних умовах України, зважаючи на інфляційні процеси та недостатній розвиток ринку цінних паперів, враховуючи низьку ліквідність більшості об’єктів інвестиційних вкладань, до банківських інвестицій також відносять вклади у ЦП з терміном обігу до одного року.

Банківські інвестиції класифікуються за такими ознаками та поділяються на такі види :

Класифікація банківських інвестицій

КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ.

ЗА СКЛАДОМ – прямі, вкладання у статутний капітал, через паї та частки; портфельні, придбання цінних паперів.

ЗА ТЕРМІНОМ – короткострокові, середньострокові, довгострокові.

ЗА ВИДАМИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ – вкладання у акції, вкладання в облігації, вкладання в інші боргові зобов’язання.

Як правило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє створювати диференційовані банківські інвестиційні портфелі.

Основні цілі банківських інвестицій стандартні:

- отримання доходу;

- збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості ЦП;

- регулювання та забезпечення ліквідності банку.

Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуються традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківських процентних ставок. Таким чином, прийнято розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:

- агресивну: надається перевага ЦП із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

- консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації та інші короткострокові боргові зобов’язання, що призводить до зменшення ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення дохідності.