2. Організаційні процеси.
Життєдіяльність будь – якої організації складається із двох груп процесів : процес функціонування і процес розвитку.
Функціонування – це діяльність організації, безпосередньо пов’язана із збереженням її як цілого на основі постійної підтримки сформованих відносин і зв’язків, обміну ресурсами, енергією і інформацією як всередині, так із зовнішнім середовищем.
Процес розвитку – це створення необхідних умов для функціонування шляхом перетворення організації та її окремих елементів відповідно зі змінами вимог внутрішньої і зовнішньої середи.
В процесі розвитку організації відмирають застарілі елементи і зв’язки, і виникають нові, більш відповідні змінним умовам. В залежності від характеру цих умов розвиток може бути прогресивним, нейтральним і навіть регресивним.
Організаційний розвиток – це систематичне планомірне удосконалення окремих сторін (боків) діяльності організації, яке виражається у регламентації функцій окремих підрозділів і працівників ; раціоналізації внутрішніх структур; упорядкуванні в часі і просторі трудових, виробничих, соціальних, управлінських процесів та їх взаємодії.
В основі організаційного розвитку покладено організаційне проектування і організаційна раціоналізація.
В основі організаційного розвитку лежать організаційне проектування ( організація тільки створюється з „нуля” ) і організаційна раціоналізація ( організація постійно удосконалюється ).
Закони організації.
Життя організації підлягає певним законам, головним з яких прийнято вважати :
Перший закон сінергії – потенціал і можливості організації як єдиного цілого перевищують суму потенціалу і можливостей її окремих елементів, що обумовлено їх взаємною підтримкою і доповненням ( 2 + 2 =...5, 6, 7 ...).
Другий закон організації – закон доповнення внутрішньо організаційних процесів і функцій протилежно спрямованими. Наприклад, розподіл доповнюється об’єднанням, спеціалізація – універсальністю; диференціація – інтеграцією. Це дозволяє використовувати вигоди тих та інших процесів одночасно, а отже збільшувати загальний організаційний потенціал.
Третій закон організації – збереження пропорційності між організацією і її елементами, що дозволяє в максимальній мірі реалізувати їх можливості. Наприклад, при роздутих штатах працівники знаходяться без діла, в той же час нестача персоналу організації не дає змогу виконувати навіть поточну роботу. І в тому, і в іншому випадку виникають економічні втрати, яких при розумному підході до ділу можна уникнути.
Четвертий закон організації – закон композиції, його сутність у тому, що функціонування всіх без винятку організаційних елементів в тій чи іншій мірі підлягає загальній цілі, а індивідуальні цілі кожного з них являють собою її конкретизацію, і є під цілями по відношенню до неї.
П’ятий закон самозбереження – будь – яка організація, як і її окремий елемент, прагне зберегти себе як ціле, що потребує дотримання ряду умов. До них можна віднести недопустимість серйозних струсів ( потрясінь ), які в змозі привести до втрати організаційної стійкості ( наприклад : конфлікти, перебудови, зміна меж і т.п. ); економію і раціональне використання ресурсів; розширення сфери діяльності.
Шостий закон – закон інформативності. В організації не може бути більше порядку, ніж у її членів мається інформації про реальне положення речей, що дозволяє їм приймати обмірковані рішення.
Сьомий закон – закон необхідної різноманітності. Мова йде про те, що стійкість функціонування організації потребує, щоб вона виконувала деякий мінімальний набір різних видів діяльності і мала спеціалістів різних напрямків і рівня підготовки.
Восьмий закон – закон онтогенезу. Життя будь – якої організації складається з трьох основних фаз, послідовно змінюючи одна одну: становлення, розвиток і згасання. Задача керівництва – максимально скоротити першу фазу, продовжити другу і відтягнути наступ третьої. Відповідно до перелічених законів живуть всі види організацій.