- •Поняття і сутність культури
- •Основні концепції культури
- •Морфологія і динаміка культури
- •Функції культури
- •Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства
- •"Субкультура" та її функції
- •Мистецтво як засіб творення особистості
- •Сучасний погляд на проблему антропосоціогенезу
- •Сутність культурної еволюції та її відмінність від біологічної
- •Генезис та етапи культурної еволюції
- •Виникнення мистецтва як унікального механізму культурної еволюції
- •Культура і цивілізація
- •Культурно-історичні епохи
- •Світосприймання первісної людини
- •Міфологічна свідомість: єдність об'єкта і суб'єкта, предмета і знака
- •Міфи як "педагогіка людського роду"
- •Прислів'я, приказки, загадки. Зародки мистецтва
- •Художня культура Передньої Азії
- •Культура Стародавнього Єгипту
- •Проблема переходу від хаосу до гармонії
- •Доісторична Греція і класична Еллада
- •Культ краси та освіченості
- •Давньогрецька архітектура і пластичне мистецтво
- •Специфіка й витоки римського генія
- •Домінування християнської теології у свідомості
- •Мистецтво: вираження духовного буття світу й людини
- •Архітектура і мистецтво Візантії V—VIII ст.
- •Романська культура: літургія та карнавал
- •Готичний стиль і схоластика
- •Народження гуманізму
- •Нова концепція людської особистості і нова модель освіти
- •Титани італійського Відродження
- •Північне Відродження
- •Криза гуманістичних ідеалів
- •Реформація і контрреформація та їх слід у культурі
- •Італійська барокова школа
- •"Золоте століття" іспанського живопису: теми, герої, жанри
- •Фламандське і голландське мистецтво XVII ст. Як два полюси світовідчуття доби
- •Класицизм як мистецтво героїчної громадянськості
- •Раціоналістична картина світу і людини в ідеології Просвітництва та її вплив на художню творчість
- •Стиль рококо як мистецтво "галантної доби"
- •Новий соціальний і духовний досвід та його породження — індивідуалістична культура
- •Романтизм як світовідчуття і як напрямок у мистецтві
- •Формування історичного погляду на особу і зумовленого ним художнього методу реалізму
- •Філософський песимізм і волюнтаризм та творчість імпресіоністів і постімпресіоністів
- •Причини виникнення стилю модерн
- •Стиль модерн — поєднання традицій східного та західноєвропейського мистецтва
- •Символізм — естетико-філософська основа модерну
- •Особливості стилю модерн
- •Модерн як архітектурний стиль
- •Стиль модерн у Росії
- •Загострення проблем гуманізму в житті і мистецтві
- •Новий театр
- •Авангардистський живопис: драматизм входження нового в культурний процес
- •Функціоналізм в архітектурі
- •Нові виражальні засоби в музиці
- •Періодизація розвитку української культури
- •Джерела вивчення культури стародавніх слов'ян
- •Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян
- •Релігійні вірування та міфологія східнослов'янських племен
- •Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі
- •Мислителі Київської Русі. Книжна справа
- •Зародження і розвиток шкільної освіти. Наукові знання
- •Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр
- •Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра
- •Ткацтво, килимарство та вишивка
- •Театральне мистецтво. Музика. Танок
- •Соціально-політична і культурна ситуація в Галичині та на Волині в XII—XIII століттях
- •Основні осередки соціального і культурного життя
- •Освіта і наука, архітектура і мистецтво
- •Культурні та політичні зв'язки Галицько-Волинського князівства з іншими землями Стародавньої Русі
- •Соціально-політична і культурна ситуація в польсько-литовську добу
- •Освіта і книгодрукування в XIV—XVII ст.
- •Козацтво як явище історії та культури
- •Нові процеси в духовному житті: реформування церкви та освіти, розвиток науки
- •Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво
- •Специфіка національного варіанта бароко в літературі, театрі і музиці
- •Еволюція образотворчого мистецтва
- •Барокова архітектура
- •Формування української національної самосвідомості
- •Роль творчості т.Г. Шевченка у становленні української культури
- •Українська суспільна думка; розвиток науки і філософії
- •Література
- •Образотворче мистецтво, музика, театр
- •Культура як умова відродження нації в українській естетичній традиції кінця XIX — початку XX ст.
- •Гуманізм українського неоромантизму
- •Взаємовідносини особистості і світу в українському експресіонізмі
- •Український авангард 1900—1910-х рр.
- •Національно-культурне піднесення 20-х років в Україні як передумова розбудови освіти і науки
- •Ітература й театр на тлі нових національних та соціальних реалій
- •Український мистецький авангард та його доля
- •Українська культура другої половини XX століття
- •Формування нової соціокультурної дійсності та її риси
- •Культура України в умовах зростання національно-культурної ідентичності
Культ краси та освіченості
Фізично і морально досконала людина, в якій воєдино злилися доброчесність і пропорційна краса тіла, — такою є модель особистості вільного грека. Ритм тіла виховувався атлетикою, ритм душі — "музикою", що для грека означало мусичні (тобто під знаком муз) мистецтва: триєдність поезії, танцю і власне музики. Це була програма для кожного вільного грека.
Ці три роди творчості в класичній Греції були неподільні. Оди або трагедії (Есхіла, наприклад) співали й танцювали, хоча для нас вони — літературні тексти. Давньогрецька література жила не тільки у слові — вона жила і в звуці, і в німому жесті, і в танці.
Цю стилізацію життя і творчості згодом критикували філософи, тому що вони надавали великого значення виховному впливові мистецтва. Звичайно, античний естетизм був елітарним і гедоністичним. Навіщо людині потрібне естетичне виховання? Щоб розвинути в ній здатність до витонченої насолоди, до "благородного дозвілля" (Арістотель), щоб сформувати в ній здатність діставати насолоду від життя, з одного боку, а з іншого — щоб видати їй, так би мовити, "патент на благородство", зробити повноправним членом культурної еліти, відокремити від "черні" і дати місце серед "найкращих людей".
Історики античного світу неухильно наполягають на значенні художнього елементу в грецькому житті, починаючи з культури тіла, гімнастики і кінчаючи гомерівськими шляхетністю й лицарським кодексом, які вважалися взірцем гідної поведінки. Насичені суспільним змістом, громадянськими мотивами, обряди на тлі великої художньої культури, створеної архітектурою, пластикою та іншими музами, відігравали величезну роль.
За словами Платона, участь у хороводі робить людину вихованою. Про підготовку хорів в Афінах дбали спеціальні службові особи — "хореги". Лиха слава кінетів, одного з племен Аркадії, яке не дотримувалося добрих звичаїв, зв'язувалась у громадській думці греків з незнанням музики. Надособистий ритм музики, ввійшовши у життя, здатний забезпечити правильний ритм полісної "благозаконності", робить душу і тіло людини "музикальними" (за піфагорійським ученням, правильна настроєність тіла є здоров'ям, а душа за своєю суттю — не щось інше, як гармонія). На граничному ступені просвітління людині стає зрозуміла "музика сфер", гармонія зоряного неба.
Після свята Великих Діонісій народні збори затверджували премії організаторам та авторам вистав. Ісократ назвав Афіни "вічним всенародним святом". Певна річ, святковість грецького життя не можна трактувати як безнастанні пісні і танці. Просто будні і свята ще не настільки "розбіглися", як надалі. Звичайно, греки не могли жити тільки мистецтвом та врочистостями. Але їхнє життя, навіть чисто матеріальне, виражалося в чуттєвих образах. Порівняймо валютний фонд сучасної держави із скарбницею афінян. Сорок талантів чистого золота, яке мав у своєму розпорядженні уряд Перікла, зберігались у вигляді коштовних шат статуї Афіни-Діви роботи Фідія. Час від часу ці шати доводилося знімати для перевірки готівки.
Звичайно, естетичний елемент найбільший прояв дістав у архітектурі та скульптурі.
Система архітектурних форм склалася в період архаїки (від гр. archaios — давній, VII—VI ст. до н.е.). Грецький храм — сховище казни і художніх скарбів, місце поклоніння богам — був центром усього суспільного життя громадян грецького поліса. Він стояв у центрі акрополя або на міському майдані. Основним типом храму був периптер — храм прямокутної форми, оточений з усіх боків колонами.
В основі грецької архітектури з самого початку лежала певна система співвідношення несених і несучих частин — ордерів (від лат. ordo — стрій). Ордери називали за місцем їх виникнення доричним, іонічним і коринфським.
Доричний храм-периптер з триступінчастою основою, приземкуватими і могутніми колонами був увінчаний двосхилим дахом. Фронтони його заповнювалися скульптурами, скульптурними прикрасами завершувалися й роги даху та його шпиль.
Капітель іонічного ордера, який склався наприкінці VII ст. до н.е., мала ехін з двох витончених завитків і щедро декорованого карниза.
Коринфський ордер відзначався колонами, стрункішими, ніж іонічні, вони завершувалися пишною капітеллю, складеною із стилізованого листя.
Грецькі храми архаїчного періоду підмальовували. Фарба підкреслювала архітектоніку будинку, підсилювала святковість образу. Білий з кольоровими деталями храм, для якого грецькі архітектори завжди вміли знайти вдале розташування на пагорбі, на підвищенні, легко "читався" силуетом на тлі неба.
Архаїчна скульптура народилася на стадіонах, у гімнасіях, на олімпіадах. Переможців Олімпійських ігор всенародно прославляли, на їх честь споруджували статуї. Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то й виникли зображення-куроси, які довго називались архаїчними аполлонами: підкреслена атлетична будова, очі широко розплющені, кутки губ трохи підняті. Часом такі статуї сягали трьох метрів заввишки і нагадували давньоєгипетські, але відрізнялися такими рисами, як відкритість людини перед світом, життєрадісність, що виражало гуманістичну ідею грецького мистецтва.
Куроси присвячувалися богам, ставилися на міських майданах. Як матеріал використовували камінь, дерево, мармур, теракоту, а з другої половини VI ст. до н.е. — бронзу.
Жіночі постаті зображали задрапованими. Вони називалися корами (від грец. kora — діва). Найчастіше в них поставали жриці богині Афіни. Кори мали широко розплющені подовжені очі, "архаїчну", слабо виражену усмішку (трохи підняті кутки губ).
Обличчя і куросів, і кор не індивідуалізували: у чоловічих постатях — стриманість, мужність, сила; у жіночих — стриманість і благородство при підкресленій жіночності, ніжності.
Збереглися чудові вази (особливо VI ст. до н.е.) — живопис вкривав усю їхню поверхню, як килим. Стиль цей називався орієнталізуючим, оскільки багато що, особливо в орнаменті, греки перейняли від Сходу: квіти лотоса, мотиви тваринного світу тощо.
Згодом килимовий стиль поступився місцем чорнофігурному. Візерунок наносили чорним лаком на трохи підмальовану вохрою глину посудини — постаті вільно розміщувалися на поверхні стінок. Це були сцени битв, бенкетів, полювання, епізоди з гомерівських поем.
З останньої третини VI ст. до н.е. чорні фігури на вазах замінили червоні (фігури природного кольору глини виступали на тлі, повністю вкритому лаком); на них динамічні жанрові сцени межують з міфологічними.