Стаття 99. Види права земельного сервітуту

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати вста­новлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубо­ проводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

є) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Коментована стаття передбачає невичерпний перелік видів земельних сервітутів. На наш погляд, даний перелік є примірним і має виключно інформаційне значення.

Окремі науковці надають вживанню у п. "є" терміну "природної" [водойми] вели­кого значення, заперечуючи можливість встановлення сервітутів у випадку із штучною водоймою³⁰¹. Зважаючи, що перелік земельних сервітутів є відкритим, з таким підходом погодитися не можна.

У коментованій статті поділ сервітутів здійснено за характером та обсягом повнова­жень, що надаються уповноваженій особі. Разом із тим, можливі інші класифікації. Так, із ч. 1 ст. 100 ЗКУ, ч. 2 ст. 401 ЦК України випливає поділ сервітутів на особисті (термін прямо передбачений законом), тобто встановлені на користь певної "конкретно визначеної" особи, тареальні (термін є доктринальним), тобто встановлені на користь власника певної земельної ділянки.

Не дістало чіткого законодавчого вирішення питання про те, чи можна встановити земельний сервітут на користь власника певного нерухомого майна (не земельної ділянки) не як особистий, а якреальний сервітут (тобто сервітут, що буде належати будь-якому влас­нику цього майна - будівлі або споруди, трубопроводу тощо, а не конкретній особі, що є власником на даний момент). На наш погляд, виходячи із принципу свободи договору (п. З ч. 1 ст. З ЦК України) та допустимості застосування аналогії при регулюванні цивільних відносин (ч. 1 ст. 8 ЦК України), встановлення таких земельних сервітутів є можливим.

У римському цивільному праві існував також поділ сервітутів на т.з. сільські (шляхові, водні та інші) та міські. Поділ був пов'язаний не з територіальним розташуванням, а з цільовим призначенням, і на сьогодні втратив актуальність. В теорії існує також класифікація, відповідно до якої сервітути поділяються на позитивні (полягають у праві вчиняти певні дії щодо ділянки) та негативні (полягають у забороні певних дій щодо чужої ділянки). Через умовний характер такого поділу видається вірним те, що закон уникає його закріплення.