Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. При ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій переважне право на отримання земельних ділянок поруч з населеними пунктами мають власники земельних часток (паїв), які проживають у цих населених пунктах.

2. Місце розташування земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до землевпорядних проектів, які затверджуються зборами власників земельних часток (паїв).

Загальна характеристика. Наявність даної статті в основній частині кодексу, на наш погляд, є непорозумінням. Адже її положення стосуються розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв). Для багатьох сільськогосподарських підприємств (приватних, т. з. "приватно-орендних", товариств з обмеженою відповідальністю та ін.) взагалі не характерно існування "земельних часток (паїв)". Особливо слід наголосити, що суб'єкти права на земельну частку (пай), згадані у основній частині кодексу (ч. 1 ст. 25 ЗКУ), не є "власниками" паїв; вони лише мають право публічно-правового характеру на приватизацію земельних ділянок. Тому коментована стаття стосується лише відносин щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у землях, переданих свого часу у колективну власність. Відносно цих паїв законодавство передбачає розподіл відповідних земельних ділянок не у разі ліквідації підприємства, а у разі наявності волевиявлення суб'єкта права. До того ж, ці відносини мають тимчасовий характер і врегульовані п.п. 16, 17 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ (див. коментар), а також ст. 9 "Розподіл земельних ділянок між: власниками земельних часток (паїв)" ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Крім того, положення статті є вкрай неформалізованими, що утруднює їх застосування.

До частини першої. Коментована частина встановлює "переважне право" на отримання земельних ділянок поруч з населеними пунктами власників земельних часток (паїв), що про­живають у цих населених пунктах. Враховуючи, що більшість власників земельних часток (паїв) проживають у відповідних населених пунктах, фактично вони конкуруватимуть між собою, що вихолощує зміст "переважного права". А використання у формулюванні норми слова "поруч" перетворює її на пусту декларацію, оскільки розуміння цього терміну можуть бути самими різноманітними.

Ст. 9 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" цілком обгрунтовано, на наш погляд, відмовилася від використання ефемерного "переважного права". Згідно із ч. 2 статті, "[р]озподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності — шляхом жеребкування".

До частини другої. Коментована частина стосується визначення місця розташування, а отже - і конфігурації відповідних земельних ділянок. Слушні побажання щодо урахування при цьому вимог "раціональної організації території і компактності землекористування" на сьогодні, на жаль, є недостатньо формалізованими (див. п. "а" ч. 1 ст. 164, ч. 2 ст. 165 ЗКУ та коментар до них).

Процедура розподілу земельних ділянок, у т.ч. особливості розробки, експертизи та розгляду відповідних землевпорядних проектів детально визначаються ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (див. насамперед ст.ст. 7-9).