40. Структура політичного портрета у тижневиках "Фокус", "Кореспондент".

Широко використовується метод колажування, який відтворюється як на рівні композиції (набору й організації змістових елементів), так і на графічному рівні (врізи, «стакани», розбивка на підрозділи, використання ілюстративного матеріалу заради збереження семантичної єдності й пластичності колажованого матеріалу).

41. Політико-психологічний аналіз у політичному портреті.

Вивчаючи психологічний портрет лідерів і впроваджуючи результати аналізу в практику політичного життя на різних рівнях, можна домогтися багатьох позитивних рішень, дій політиків. Керівник проекту "Психологія політичного лідерства" О. Єгорова виокремлює прийоми, які застосовуються при створенні психологічного портрета політика: реєстрація певних лексичних одиниць у промовах; визначення його потреби у владі, досягненні поставленої ним мети; докладне вивчення біографії; аналіз поведінки політика у стресових ситуаціях; встановлення ознак невротичної поведінки тощо.

Політико-психологічний аналіз особи лідера дає змогу уявити його тип. Так, американський політик ідентифікує себе зі своїм народом, його соціальними осередками. Наші ж політики мислять загальними категоріями, їх тип ще не склався. Вони оточують себе лояльними радниками, друзями, не вдаються до послуг експертів.

42.Способи розкриття характеру в портреті політика.

43. Політичні портрети-книги д. Чобіта, ю. Рогози. Дати характеристику методів творення політичних образів.

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1190 – стаття Воронової

Для втілення суб'єктивної позиції використовується, як своєрідний прийом, белетризація. Його реалізував Р. Лоза (псевдонім Рогози) в політичному портреті Ю. Тимошенко "Невыполненный заказ" (одразу ж слід зазначити, що подібні портрети є продуктами масового вжитку, розрахованими на широке і невибагливе коло читачів). Белетристичні сюжети (сюжети в белетристиці є остовом, на відміну від композиції у публіцистичних текстах), як відомо, будуються на інтризі, яка в наведеному портреті має такий вигляд: він як знаменитий, відомий автор отримує замовлення від олігарха X на антипортрет Ю. Тимошенко (звісно, заради гонорару). Але під час знайомства з героїнею автор настільки захоплюється рисами політика і жінки, що не зважає на власний зиск і від замовлення відмовляється. Спочатку автор стоїть на позиції недовіри, сумніву і скептицизму (тобто уособлює в собі ставлення народу до сьогоднішніх політиків), але крок за кроком він переконується в чеснотах Ю. Тимошенко. І, відповідно, якщо такий скептик, як автор (а таким він створив своє авторське "я" в тексті) пересвідчився (на очах у читача), що саме Ю. Тимошенко здатна змінити державний розвій на краще, то й читач змушений у цьому переконатися. У портреті авторське "я" було не тільки правомірним персонажем, але й трохи міфологізованим й метафоричним, що мало прислужуватися задумові. На мовленнєвому рівні це реалізувалося так: "Джеймс Бонд", "модный писака", "коммерческий и циничный", "крутой парнишка", "мастер слова", а героїня – "красивая й хрупко-юная", "глаза цвета спелого каштана", "сильная женщина", "украинская принцесса". Романтична авантюрність персонажів – типова для сучасних детективів. Використана вона була нетипово у політичному портреті, але на низькому естетичному рівні (примітивні художні прийоми і заштампована мова).

Крім портретів зі схвальними суб'єктивними авторськими позиціями, на інформаційному ринку представлені політичні портрети-книги різко викривального, засуджуючого характеру. Такі, наприклад, як "Нарцис" і "Свистун" Д. Чобіта.

Композицію двох цих портретів автор побудував на антагонізмі. Він спростовує факти, відомі загалу, фактами, які були приховані, але які автор знайшов і показав, щоб встановити правду. У "Нарцисі" Д. Чобіт наводить неоднозначні факти з біографії політика: співпраця батька В. Медведчука з німцями під час війни; кримінальна справа, порушена проти В. Медведчука в студентські роки; невдалий захист В. Стуса; політичні й бізнесові інтриги навколо лідера СДПУ (о); недбала дисертація. Викриваючи приховані від загалу факти, автор запевняє читача, що такий політик і така людина не має жодного права бути ані в політиці, ані на верхівці влади. Позиція автора є відверто осудливою щодо свого героя (антигероя), різкою та упередженою. Він використовує на мовленнєвому рівні двозначності, експресивну лексику, риторичні запитання, звертання, евфемізми. Аналіз підмінює емо-ціями і послуговується методом так званого вибіркового свідчення. Тобто робить висновки на підставі одиничних суджень (уривків з офіційних джерел, сумнівних свідчень і т. д.). Ця позиція прямо пов'язана з авторським образом (тобто "я") ошуканого громадянина, який вимагає справедливості, і заради цієї справедливості викриває свого героя. Відповідно, емоційність і експресивність умотивовані стилістично і націлені впливати не на розум і логічне мислення читача, а на його емоції.

Інший портрет Д. Чобіта "Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави?" (портрет Л. Кучми) ані позицією, ані методами творення не відрізняється від "Нарциса". Така ж антагоністична композиційна побудова, експресивна манера викладу, агресивність насаджуваної читачеві точки зору.