27. Репортерська діяльність Хантера Томпсона як стиль життя. Поняття "гонзо" в журналістиці.

Гонзо-журналістика - це напрямок у журналістиці, що являє собою суто суб'єктивний стиль оповіді, що ведеться від першої особи, і в якому репортер виступає власне учасником подій, які описує, а також використовує свій особистий досвід і емоції для того, щоб підкреслити основний смисл цих подій. Використання цитат, сарказму, гумору, перебільшення і навіть ненормативної лексики також є невід'ємною рисою цього стилю.

Цей стиль можна вважати відгалуженням так званої нової журналістики, руху 60-х, основоположником якого був Хантер С. Томпсон, чиї ідеї були підхоплені Лестером Бенгсом і Джорджем Плімптоном.

Вперше термін гонзо був використаний редактором американського журналу The Boston Globe, Біллом Кардозо після того, як він прочитав опубліковану в журналі Scanlan's Monthly в 1970 р. статтю «Дерби в Кентукки упадочно и порочно» (англ. The Kentucky Derby Is Decadent and Depraved), написану журналістом Хантером Томпсоном, який пізніше популяризував стиль гонзо, і проілюстровану англійським художником Ральфом Стедманом. Томпсон був відправлений редактором в Кентуккі для освітлення відомих кінських скачок (дербі). Будучи присутнім на скачках, Томпсон був вражений поведінкою глядачів, які являли собою жалюгідне збіговисько п'яниць, про що він докладно написав у щоденнику. Коли термін здачі статті підійшов до кінця, вона ще не була готова. І Томпсон відправив редактору сторінки, вирвані зі своєї записної книжки, начерки в яких були вкрай жорсткими і мали глибоко суб'єктивне забарвлення. Опублікована стаття викликала великий суспільний резонанс.

Кардозо стверджував, що словом Gonzo в ірландських колах Південного Бостона називають людину, яка останньою з усієї компанії зможе стояти на ногах після нічного алкогольного марафону. Згідно з іншою версією, цей термін може походити від іспанського gonzagas, що означає «я тебе обдурив», «безглуздості».

28. Визначення поняття "влади". Концепція влади за н. Макіавеллі.

Влада:

• Право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось.

• Політичне панування, політичний устрій.

• Керівні державні органи, уряд чи особи що мають урядові повноваження.

Найзагальнішим та основним є саме перше визначення, а наступні є його специфічними відображеннями.

В найширшому розумінні влада це здатність впливати на події та явища. В такому широкому значенні говорять не тільки про відносини між людьми, але й про взаємодію людини з навколишнім світом (кажуть про владу людини над природою) чи навіть природних явищ між собою. Однак перш за все влада розглядається як соціальна категорія і стосується стосунків між людьми. Політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупуваннями за допомогою правових і політичних норм. Політична влада здійснюється на трьох рівнях: державою; політичними партіями та громадськими обєднаннями; органами місцевого самоврядування.

Наприкінці Середньовіччя держави починають виходити з-під впливу церкви, відбувається процес становлення сучасних держав. Епоха Відродження, що прийшла на зміну, дала поштовх розвитку інтелектуального життя і поширенню знань. Центром Відродження стала Італія. Саме з історією цієї країни, і зокрема з Флоренцією, яку називають колискою Ренесансу, пов'язана доля найзнаменитішого політичного мислителя цього періоду Ніколо Макіавеллі. Заперечивши філософсько-етичну і релігійну традиції попередніх епох, він розробив оригінальну концепцію політики. Макіавеллі вважав, що моральні критерії добра і зла не можуть поширюватися на політику. Вона має власну автономну систему цінностей, головні з яких - інтереси держави. Заради останніх політик може зневажити моральністю. З його роздумів випливав висновок: "мета виправдовує засоби". Обґрунтований мислителем принцип виявився дуже затребуваний у політичній практиці для виправдання жорстокості і терору інтересами держави або іншими вищими завданнями. В політичному лексиконі затвердилося поняття "макіавеллізм", під яким розуміють політику, засновану на зневажанні норм моралі, на інтригах і на насильстві.

Якщо у мислителів минулого головною була проблема, як використати державну владу, щоб досягти справедливості і спільного блага, то для Макіавеллі - проблема самої влади і засобів, які дозволяють цю владу завоювати, утримати і розширити. Розкриттю подібних владних технологій він присвячує свою головну працю "Правитель".

Розумів політику як боротьбу за досягнення та здійснення влади. Влада повинна належати тому, хто зумів перемогти в процесі вільного змагання.