7. Особливості трипільської культури.

Трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство, а також мисливство та рибальство, поселення зводились на відкритих місцях без оборонних споруд. Вони мали форму кола, середина залишалась порожньою, використовувалась як загін для худоби, будувались каркасні хати до 140 кв. м. площею, стіни розписували яскравими орнаментами,хату опалювали зведеною з глини піччю. У поселенні могло проживати близько 50 чол.; жили великими родами, які очолювались жінками, значного поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів; мали розвинуті релігійні вірування, поховальні обряди; вели астрономічні спостереження, мали свій календар буквенно-звукове письмо.

8. Грецькі колонії Північного Причорномор’я.

Грецькі міста-колонії: Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Феодосія та ін..

Між колоніями розвивалася жвава торгівля. Грецький вплив позначився на виробництві посуду, ювелірних виробів, предметів домашнього вжитку, будівельній техніці, пам’ятки мистецтва дійшли до нас у формі скульптур , настінних розписів, ювелірних виробів та ін.. Римські впливи в укр.. культурі починаються в 1-3 ст. н.е. Є археологічні знахідки укріплень римлян на берегах Дністра. У Києві знайдено скарб римських монет, посуд, прикраси. На поч.. 3 ст. н.е. Пд. Україну захопили германські племена готів, підкоривши собі скіфське, сарматське населення. Готи засвоїли скіфо-сарматську і грецьку культуру, прийняли християнство. Вони мали вплив на слов’ян, особливо в ділянці військової організації.

9. Зарубинецька та черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.

З 4 ст. починається велика міграція народів зі сходу. Східні слов’яни починаючи з 4ст. об’єднатися в державну формацію антів. Антів можна назвати предками українців – східні слов'яни. Культуру типову для антів вперше відкрито біля селища Зарубинці на Київщині і названо зарубинецькою( 2 ст. до н. е.- 2 ст. н.е.). Продовженням її була відкрита біля селища Черняхова на Київщині черняхівська культура( 2- 5 н. е). Обидві культури характеризує кераміка. Кераміку заруб. Культури виробл. з чорної глини, а черняхівську – з сірої за допомогою гончарного круга. Держава антів існувала до поч.. 7 ст. і була зруйнована навалою аварів . Тоді зникає назва анти, а її заміняє назва слов'яни.

Черняхівська культура — одне з найяскравіших культурно-історичних-утворень першої половини І тис. н. е. на південному сході Європи. В період свого розквіту, який припадає на III — IV ст., вона обіймала більшу частину сучасних українських і молдовських земель та суміжні з ними райони Польщі, Румунії, Росії. За підрахунками Є. Махно, лише в Україні відкрито близько З тис. поселень і могильників цієї культури, де виявлено сотні жител, тисячі поховань, здійснених за обрядом трупоспалення або трупопокладення.

Всі дослідники черняхівської культури зазначають наявність спільних рис, властивих її носіям: розвинуту економіку, основою якої були землеробство та ремісництво; інтенсивний обмін з античним світом; близькість форм кераміки, виробів з металів і кістки; розміщення поселень на розлогих схилах річок та струмків; поширення безкурганних могильників. Утім існували й місцеві особливості — в поховальному обряді, кераміці, житлобудівництві, що дало підстави виділити три локальні групи черняхівських пам'яток, пов'язані з певними регіонами: Північно-Західним Причорномор'ям, межиріччям Дністра, Пруту й Дунаю, лісостеповою зоною України (В. Баран).

Відмінності матеріальної та духовної культури пояснюються неоднорідністю етнічного складу черняхівської людності, куди входили іраномовні скіфи та сармати, які переважали в Північному Причорномор'ї; фракійці — гети й даки, що мешкали в межиріччі Дунаю та Дністра, де відчувався також сарматський вплив; східнослов'янські антські племена, пов'язані з лісостеповою зоною України; готи — східногерманське плем'я, сліди перебування котрого виявлено в Західній Волині, верхів'ях Південного Бугу, а також в окремих регіонах Північного Причорномор'я.

Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. Вікентій Хвойка, який виявив могильник з тілоспаленням на Батуровій Горі поблизу с. Зарубинці Канівського району Черкаської області. Крім Зарубинецького могильника, В. В. Хвойка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Питальники, Пухівка, Погреби, Бортничі. Тут було досліджено залишки безкурганного могильника, серед супровідного інвентарю були виявлені бронзові фібули і специфічна кераміка, ці пам'ятки відносять до ІІІ ст. до.н. е. Ця культура поширилась на Прип'ятському Поліссі, верхнього і Середнього Подніпров'я у кінці I тис до.н. е.- початку I тис.н. е. Зарубинецька культура відома великими неукріпленими поселеннями. Вони розташовувались на мисах річок, ярів або на «надзаплавних терасах». Їх площа займала в середньому близько двох гектарів. Цій культурі притаманні житла площею 18-20 метрів квадратних, які були заглиблені в землю. Технікою спорудження було дерев'яно каркасне будівництво. Дахи були двосхилими, для покрівлі брали солому, очерет або жердини. Джерелом тепла в житлах були відкриті вогнища.

Населення вело осілий спосіб життя. У вжитку в зарубинців було залізо, серед знарядь з цього матеріалу були серпи і коси, це свідчить про землеробський спосіб господарства. Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку, ячмінь. Щодо скотарства розводились корови, свині, коні, дрібна рогата худоба. Існувало також у них поняття про полювання і риболовлю. Добували залізо. На поселеннях зарубинців виготовляли кераміку, існував гончарний круг ручного типу, готовий посуд випалювали. Були і ювелірні вироби, їх виготовляли з привізної бронзи. З льону і коноплей, виготовляли тканини. Про існування ткацтва свідчать знайдені піднімальні грузила для ткацького станка. Обряд поховання, могильники характерні для Зарубинецької культури були ґрунтові і без курганні поховання, тіло спалення в урнах чи у ямах, існував поховальний інвентар. Також відомі трупопокладення, хоча вони зустрічаються рідко.