26.Різновиди емоцій і почуттів.

Емоції поділяються на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов'язаних із задоволен­ням первинних потреб. Складні пов'язані з усвідомленням життєвого зна­чення об'єктів, це —рівень предметних почуттів, виражен­ня в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені. Це радість, викликана чимось певним, гнів щодо когось конкретно.

Види почуттів: 1)моральні почуття – в них втілюється ставлення людини до людини й суспільства. 2)Інтелектуальні почуття — подив, ці­кавість, допитливість, сумнів — засвідчують взаємопроник­нення інтелектуальних і афективних моментів. 3)естетичні почуття – в них виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього.4)світоглядні почуття, що виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої. Це почуття трагізму, іронії, сарказму. Розглянуті емоції й почуття подібні до кілець на зрізі зрубаного дерева, що спрямовуються від афективної чут­ливості до предметних почуттів, емоцій, і світоглядних по­чуттів. Кожний з цих рівнів поглинається наступним, і кож­ний попередній слугує основою для прояву наступного. За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти і настрої. Афект — це сильне й відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими рухо­вими та вісцеральними проявами. Афект — особливий тип емоційних процесів, що розвиваються в критичних умовах, коли суб'єкт неспроможний знайти адекватний вихід з не­безпечних, травмуючих, найчастіше несподівано виникаю­чих ситуацій. настрій — ц загальний емоційний стан, що забарвлює протягом значного часу окремі психічні процеси й пове­дінку людини.

27. Воля як складний психологічний феномен. Різновиди вольових актів.

Порівняно з емоціями й почуттями у волі доміную­чу роль відіграє безпосередній вплив людини на довкілля, І це виражається в багатьох діях і рухах. Якщо емоції визнача­ють спрямованість дії, то воля — це вже сама дія. І таке розуміння склалося ще у вихідній стадії формування понят­тя волі. З часів Арістотеля і дотепер воля розглядається як проблема породження реальної дії, але двома основними шляхами, двома основними лініями.

1.Лінія Арістотеля — поняття волі пов'язується з проб­лемою породження не всякої дії, а лише дії на основі розу­му, роздумів.

2. Лінія Декарта — воля розглядається у контексті по­родження будь-якої дії. Тривалий час домінувало саме таке розуміння.

Дії та рухи розподіляють на дві основні групи — довільні й мимовільні. Довільні — власне людські дії, воля в широко­му розумінні. Власне вольові дії виникають лише в умовах конфлікту між бажаною метою і небажаними умовами та наслідками цієї дії. Воля — це психічна функція, яка передбачає: регулюван­ня людиною своєї поведінки відповідно до найбільш зна­чущих для неї мотивів; гальмування інших мотивів, спону­кань, намагань; організацію дій, учинків згідно зі свідомо поставленими цілями. Саме в цих діях і виражається воля.

Реальне виконання діяльності пов'язане з волею люди­ни. Вольові процеси розвиваються з емоцій і почуттів як процеси вищого рівня, тісно пов'язані зі свідомістю. Античні мислителі свободу волі ототожнювали зі сво­бодою дії, виконанню якої не перешкоджають жодні пере­пони.

Процес регулювання не відірваний від потреб. Воля де­термінується потребами, але не підкоряється їм. Вона не залежить від імпульсів безпосередньої ситуації. Воля зумовлена мотивами, складом особистості — це її перша особливість (детермі­нізм). Друга особливість — це особистісний характер вольо­вих дій. Воля залежить від інших процесів у свідомості — вона не має суверенності, тобто неспроможна до здійснення самостійного активного впливу, володарювання. Воля — єдність двох тенденцій: потягів і повинності. Воля виникає тоді, коли людина здатна до рефлексії щодо власних потягів, бажань, може так чи інакше поставитись до них.

Отже, визначальними є психологічні механізми, що зу­мовлюють вольову специфіку регуляції діяльності.

Потреби можуть слугувати спонуканням до дії. Але між спонуканням і реальною дією у власне волі присутній мо­мент усвідомлення, рефлексії. Воля являє собою певну структуру, що має початок і кінець. Одиницею вольового процесу є вольовий акт, у якому виділяються чотири фази, що розкривають суть вольової поведінки. Від обміркову­вання того, як досягти мети, які шляхи до неї ведуть, до прийняття рішення діяти саме гак, а не інакше, тобто від виникнення наміру дії і до здійснення рішення — так розгортається вольова дія. Вона пов'язана з боротьбою мо­тивів при прийнятті рішення І з вольовим зусиллям. Воля підкоряє поставленій меті всі дії особистості.