9. Сприймання та його характеристики.

Сприймання — психічне відображення предметів і явиш довколишньої дійсності, що виникає і функціонує в процесі життя. Це характеристика пізнавальної функції психіки, яка полягає у створенні чуттєвого образу світу. На відміну від відчуттів сприймання — цілісний перцептивний образ, що містить в собі сукупність властивостей, які отримує індивід за допомогою органів чуттів. Отже, слухові, зорові, дотикові, нюхові, смакові відчуття стають складниками більш високого рівня відобра­ження дійсності. Людині і тваринам це дає змогу орієнтуватись у світі предметів, що їх оточують.

Сприймання нібито надбудовується над відчуттями: спочатку виникає стадія елементарної сенсорної психіки, яка орієнтує організм, у властивостях його оточення, а пізніше — стадія перцептивної психіки — відображення носіїв цих властивостей. Відбувається це в процесі діяльності живої істоти, і ця діяльність відповідає умовам, в яких перебуває предмет з притаманними йому власти­востями.

Онтогенез повторює філогенез: сприймання з'являється пізніше відчуттів і розвивається на їхньому ґрунті. У немовляти є лише здатність відображати окремі властивості предме­тів, а здатність відображати предмети в сукупності їх ознак формується пізніше. При цьому, як і відчуття, сприймання виникає в процесі пізна­вальної діяльності.

10. Сприймання часу та простору

Сприймання класифікується за особливостями предмета чуттєвого відоб­раження. На цій підставі відокремлюється сприймання простору, часу і руху.

Сприймання простору— відображення взаємного розміщення пред­метів, включаючи їх форму, віддаленість, розмір і напрямок, в якому вони розташовані. Цей вид сприймання ґрунтується на спільній роботі всіх аналізаторів, особливо рухового, зорового і вестибулярного. Наприклад, за рахунок м'язових рухів предмет виділяють в навколишньому середовищі, встановлюють його властивості. Бінокулярний зір і відчуття м'язових зу­силь від рухів ока забезпечують сприймання предмета у трьох вимірах. Вестибулярний аналізатор сигналізує про зміни положення тіла в про­сторі і визначає точку відліку, порівняно з якою цей предмет оцінюється. Ці аналізатори функціонують у структурі перцептивнчх дій, завдяки яким забезпечується сприймання всіх складників простору.

Сприймання часу— відображення тривалості і послідовності явищ дійсності. Особливістю цього виду сприймання є відсутність конкретного фізичного подразника та відповідного аналізатора. Вважається, що меха­нізми такого сприймання приховані у спільному функціонуванні різних аналізаторних систем, провідну роль серед яких відіграють рухова і слу­хова. Особливе значення має у цьому випадку послідовність, ритмічність дії стимулів. Зокрема, штучне гальмуван­ня рухів людини під час сприймання нею звукових ритмів зумовлює стійкі помилки при їх відтворенні. У середовищі, де немає звукових подраз­ників, оцінка часу спотворюється. Цей вид сприймання поділяється на сприймання послідовності (ґрунтується на нерівномірності, ритміч­ності і взаємозв'язку подій довколишнього світу), сприй­мання тривалості (залежить від організації стимулів, що чергуються) і орієнтування в часі (має місце при великих інтервалах між подіями, які вимірюються днями, тижнями, роками