Середні віки

18. Джерела права Середньовічної Англії.

До норм. завоюв. основними джерелами права в Англії були звичаї та королівське законодавство.

Після завоювання з*явилось нове дж. права – нормандське право, принесене завойовниками( не набуло великого розповсюдження).І так основним дж. права після завоюв. стало законодавство королів(закони Вільгельма І, Генріха І, хартія свобод Генріха ІІ і його Кларендонська асиза, асиза про озброєння). Нормативні акти королів(схвалювались на корол. раді) мали переважно назви асиз, а ще конституцій, статутів, ордонансів. Акти, видані королем самостійно у формі привілеїв, назив. хартіями.

Проте найважливіша роль у виникненні нових норм права й одноцільної єдності права загалом належала роз*уїзним суддям(ств. Генріх ІІ). Вони з норм звичаєвого англосаксонського та нормандського права поступово ств. цілу галузь єдиного, спільного для Англії права - «загального права». Роз*їзні судді стали уніфікувати норми місцевого звичаєвого права за допомогою корол. канцелярії, яка видавала спеціальні накази у письмовій формі(врегульовували засади судочинства, називали підстави порушення справи). Потім почали з*яв. спец. суд. накази до винної особи – з*явитись до суду й дати відповідь на скаргу, тобто заперечити чи признати порушення прав іншої особи. З часом ці накази почали чітко формулювати суть позову, вид вимоги , накази стали класифікуватись за певними категоріями правопорушень. Позивач мав упевненість, що якщо порушення його прав, зафіксоване у наказі, буде доведено у суді, то він виграє справу. Оскільки таких королівських наказів і наказів його канцелярії до поч..ХVІІІ ст дуже багато, то почали видаватись своєрідні довідники-збірники, або реєстри судових наказів. У цих збірниках суд. накази почали фіксуватись у вигляді зразків позовів, тобто їм було надано чітких юрид. форм. З цього часу сторони суд. процесу були зобов*язані дотримуватись встановлених зразків( але деякі справи не мали зразків, тому лорд-канцлер мусив розширити їх перелік через випуск нових наказів, та звичайно, що передбачити усі життєві ситуації все рівно було нереально – негативна риса). Другим джерелом формування норм «загального права» стала сама практика королівських судів. Вирішуючи спірні, але недостатньо врегульовані звичаєм або законом казуси, судді могли дотримуватись власних доктрин, власного розуміння права. Прийняте рішення ставало судовим звичаєм – прецедентом, на який можна було покладатись іншим судам при вирішенні аналогічних справ. З ХVІІ СТ. судовий прецедент став обов*язковим. Отже, «заг. право» щораз більше виступало як с-ма судових прецедентів для юрид. регулювання тих правових відносин, що не були врегульовані законом, і набуло великого поширення(тим більше воно не робило жодних відмінностей між категоріями вільних громадян – всі були рівні перед судом).

В ХIV ст. виникла ще одна с-ма права – « право справедливості». Творили його король і лорд-канцлер. За законом 1329р. усі петиції та скарги повинні були надходити до монарха через канцлера, який коротко викладав свою думку. Потім через велику їх к-сть вирішення цих питань узагалі було покладене на канцлера. Заради «милосердя» лорд-канцлер почав видавати накази про виклик порушника в канцлерський суд. У ньому без формальної процедури ці справи розглядались і виносились «справедливі рішення». Так творилося «право справедливості» ,воно мало такі осн. засади : встановлення справедливості; там, де б виникали суперечності «пр. спр.» і «заг.пр», діяли норми останнього;там , де виникає колізія між нормами самого «пр. спр»,належить захищати ті права, що виникли раніше в часі. «Пр.спр.» створювалось для того , щоб надати гнучкості, ефективності «заг.праву».

Великого значеня мали праці відомих юристів( Генріха Брактона «Книга про права і звичаї Англії», трактат Тортона, праці Літльтона, Фортеск*ю, Кока). На практиці суди використ. ці праці як дж. права – для обґрунтування вироків і рішень. Ще одним дж. права стали законодавчі акти парламенту – статути. Мали вищу юр. силу. Важливіші з них мав підписати король. Їх законність не могла оспорюватися в суд. порядку. Лише інший статут міг замінити попередній, але не король. У період абсолютизму вагомість статутів зменшилась. Були дж. права і норми торговельного(через розвиток ринкових відносин, будувалось на міжнародній практиці) та канонічного права( прерогатива все-таки надавалась світському праву).