67. Порядок визначення результатів виборів Президента України

68. Порушення принципів виборчого права та легітимність політичної влади

Легітимність політичної влади — форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.

Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб’єкти :

- населення;

- уряд;

- зовнішньополітичні структури.

Легітимність політичної влади формує демократичний зміст політичного процесу в країні. Тому, важливо зазначити, що порушення принципів виборчого права не співвідноситься з повноцінною легітимністю та законністю влади.

- Під принципами виборчого пра­ва слід розуміти основоположні ідеї, які концентрують у собі соціально-політичні умови виборів і виступають як загальнообов'язкові безперечні нормативні вимоги.

- Принципи виборчого пра­ва закладені у природі суспільного устрою тієї чи іншої держави і виконують функцію загально нормативного орієнтира. Офіційно вони закріплюються, як правило, у конституціях відповідних держав і виборчих законах.

- Традиційно у вітчизняному законодавстві та практиці його застосування, а також у більшості зарубіжних країн як вихідні принципи виборчого права проголошуються загальність виборів, рівність, пряма чи непряма участь виборців у формуванні представницьких органів і в обранні посадових осіб, таємне голосу­вання.

- Принцип загальності суб’єктивного виборчого права в багатьох зарубіжних країнах обмежується цензами – установленими конституцією чи вимогами, яким повинна відповідати фізична особа, щоб мати активне й пасивне виборче право.

- Найпоширенішими серед них є віковий ценз і ценз осілості.

- Надання пасивного виборчого права пов’язане з цілою низкою більш жорстоких обмежень. Для кандидатів на виборні посади майже повсюдно встановлюється більш високий віковий ценз (23-25років - у нижню палату, 30-40 - уверхню).

- З принципом загальності виборчого права пов’язана пробле­ма абсентеїзму – ухилення від участі в голосуванні. Вона досить гостра як в Україні, так і в багатьох зарубіжних державах: наприклад, у США та в Японії абсентеїзм нерідко перевищує 50 відсотків чисельності зареєстрованих виборців.

70.Роль виборчих органів у здійсненні контролю виборчого процесу.

Утворення виборчих органів, які здійснюють керівництво виборчим процесом.Їхфункції здійснюють виборчі комісії - спеціаль­ні колегіальні виборчі органи, що утворюються для під­готовки і проведення виборів.

Відповідно до Закону "Про вибори народних депу­татів України" для організації і проведення виборів на­родних депутатів створюється Центральна виборча комі­сія, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії.

Відповідно до Закону "Про вибори Президента Ук­раїни" для організації і проведення виборів Президента створюється Центральна виборча комісія, територіальні виборчі комісії та дільничні виборчі комісії по виборах Президента України.

Відповідно до Закону "Про вибори депутатів місце­вих рад та сільських, селищних, міських голів для прове­дення виборів депутатів і голів рад утворюються: тери­торіальні виборчі комісії — сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по ви­борах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії — по виборах депутатів обласних, Київської і Севастополь­ської міських рад. Окружні виборчі комісії можуть утво­рюватись також по виборах депутатів районних, міських (міст обласного підпорядкування), районних у містах рад; дільничні виборчі комісії.

Відповідно до Закону "Про вибори депутатів місце­вих рад та сільських, селищних, міських голів для прове­дення виборів депутатів і голів рад утворюються: тери­торіальні виборчі комісії — сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по ви­борах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії — по виборах депутатів обласних, Київської і Севастополь­ської міських рад. Окружні виборчі комісії можуть утво­рюватись також по виборах депутатів районних, міських

Центральна виборча комісія (ЦВК) складається з 15 членів, які призначаються на посаду Верховною Ра­дою України за поданням Президента України (п. 21 ст. 85 Конституції України). Комісія працює на постійній основі, її члени звільняються від виконання виробничих або службових обов'язків за попереднім місцем роботи.

Членом ЦВК може бути громадянин України, який на день призначення досяг 25 років, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років та во­лодіє державною мовою. Перед вступом на посаду член Комісії складає присягу на пленарному засіданні Верхо­вної Ради України.

Члени Комісії обирають зі свого складу Голову Комі­сії, заступника Голови Комісії та секретаря Комісії. Го­лова Комісії, заступник Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менш як третина інших членів Комісії повин­ні мати вищу юридичну освіту. Строк повноважень чле­нів Комісії - 6 років.

Основними функціями Центральної виборчої комісії згідно з Законом України “Про Центральну виборчу ко­місію” від 17 грудня 1997 року є:

1) організація підготовки і проведення виборів Прези­дента України, народних депутатів України та всеук­раїнського референдуму;

2) забезпечення реалізації і захисту ви­борчих прав громадян України;

3) здійснення керівництва діяльністю виборчих комісійта їх консультативно-методичне забезпечення;

4) контроль за виконанням виборчого законодавства;

5)виконання повноважень окружної виборчої комісії багатомандатного загальнодержавного виборчого округу.

Вимоги членів ЦВК пов'язані з виконанням ни­ми своїх повноважень, є обов'язковими для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­літичних партій, інших об'єд­нань громадян, підприємств, установ і організацій, їх посадових осіб, виборчих комісій та комісій із всеукраїн­ського референдуму.

Територіальна виборча комісія по місцевих виборах утворюється відповідно сільською, селищною, міською, районною в місті, районною, обласною радою не пізніше як за 75 днів до дня місцевих виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і 6-12 членів комісії. Її основними повноваженнями є:

1) здійснення контролю за виконанням чинного биборчого законодавства;

2) утворення виборчих округів;

3) спрямування діяльності окружних та дільничних виборчих комісій.

Територіальні виборчі при місцевих виборах здійснюють свою діяльність на основі Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 24 січня 1998 року.

Територіальні виборчі комісії по виборах Президен­та України утворюються не пізніш як за 70 днів до дня виборів рішенням від­повідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у складі голови, заступника голови, секретаря та чле­нів комісії за поданнями партій (блоків), від яких зареє­стровані кандидати у Президенти України, а також за поданнями кандидатів у Президенти України, які зареєс­тровані Центральною виборчою комісією від зборів ви­борців.

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про вибори Президента України” територіальна виборча комісія при виборах Президента України:

1) здійснює контроль за додержанням законодав­ства про вибори Президента України;

2) утворює виборчі дільниці і спрямовує їх діяльність;

3) контролює складання списків виборців і подання їх для загального ознайомлення;

4) забезпечує передачу виборчим комісіям виборчих бюлетенів встановленого зразка;

5) встановлює підсумки голосування по територіаль­ному виборчому округу;

6) забезпечує проведення повторного голосування відповідно до рішення Центральної виборчої комісії тощо;

Окружні і дільничні виборчі комісії мають тимчасовий статус, їх утворення віднесено до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого само­врядування - обласних, районних, міських, районних у містах, селищних та сільських рад, або виконавчих комі­тетів відповідних місцевих рад. Строки утворення комісій: окружні по виборах народних депутатів України - не піз­ніше як за 90, окружні по місцевих виборах- не пізніше як за 65, а дільничні - не пізніше як за 45 днів до дня про­ведення виборів. Встановлений законом термін щодо утворення дільничних виборчих комісій може бути не до­триманий при формуванні дільничних виборчих комісій виборчих дільниць, утворених у місцях тимчасового пере­бування виборців та на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні. У виняткових випадках такі комісії утворюються не пізніше, як за 5 днів до дня виборів.

Рішення про утворення окружних виборчих комісій приймається на сесії обласної ради (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Київської і Севастополь­ської міських рад), а про утворення дільничних виборчих комісій - на сесії сільської, селищної, міської, районної в місті рад.

Слід зазначити, що на практиці може скластися така ситуація, коли рада не має можливості або неспроможна утворити певну окружну чи дільничну виборчу комісію (наприклад, у разі дострокового припинення повнова­жень ради). З метою запобігання таким випадкам Закон “Про вибори народних депутатів України” (ч. 9, 14 ст. 10) передбачає можливість утво­рення окружних і дільничних виборчих комісій по вибо­рах народних депутатів України вищими виборчими ко­місіями (окружних - Центральною виборчою комісією, а дільничних - окружними). При виборах Президента України подібна ситуація може скластися під час формування територіальних комісій. Тому Закон України “Про вибори Президента України” (ст. 14) передбачає, що територіальні виборчі комісії утворюються не пізніш як за 65 днів до дня виборів Центральною виборчою комісією.

Окружні виборчі комісії здійснюють контроль за ви­конанням виборчого законодавства на своїй території; реєструють кандидатів; забезпечують виготовлення виборчих бюлете­нів і доставку їх дільничним виборчим комісіям; встано­влюють результати виборів у виборчому окрузі; органі­зовують проведення повторного голосування тощо.

Дільнична виборча комісія перевіряє точність списку виборців на виборчій дільниці; інформує виборців про час і місце проведення виборів; організовує голосування на виборчій дільниці, тощо.

Всі виборчі комісії організовують свою роботу гласно і відкрито. Їх діяльність будується на демократичних засадах.

Засідання виборчої комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу, а рішення приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів осіб, що входять до складу комісії. Рішення виборчих комісій, прийняті в межах їх ком­петенції, є обов'язковими.

Виборчі комісії інформують виборців про свої засі­дання та прийняті на них рішення.

Голосування, підрахунок голосів виборців, вста­новлення та оприлюднення результатів виборів.

Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування (при виборах Президента України з 8 до 20 години).

Дільнична виборча комісія зобов'язана сповістити виборців про час та місце голосування не пізніше, як за 15 днів до дня виборів.

Голосування відбувається в спеціально обладнаних приміщеннях. Кожний виборець голосує особисто. Голо­сування за інших осіб не допускається.

Виборчі бюлетені видаються членами дільничної ви­борчої комісії на підставі списку виборців по відповідній виборчій дільниці за умови пред 'явлення виборцем документа, який посвідчує його особу. Дільнична виборча комісія зобов'язана забезпечити можливість взяти участь у голосуванні всім виборцям, у тому числі й тим, які за станом здоров'я не можуть прибути до примі­щення для голосування - за їх письмовою заявою дільни­чна виборча комісія за три дні до дня виборів складає список таких виборців, визначає час і не менше трьох членів виборчої комісії (при місцевих виборах достатньо двох), які організовують голосування в місцях перебу­вання таких виборців.

Виборчі бюлетені заповнюються виборцем у спеці­ально обладнаній кабіні або кімнаті для таємного голо­сування. При заповненні виборчих бюлетенів забороняє­ться присутність інших осіб.

Підрахунок голосів здійснюється виключно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні. Під час під­рахунку голосів ніхто не має права робити будь-які по­значки, записи на бюлетенях для голосування. Процеду­ра підрахунку голосів передбачає послідовне виконання таких дій:

1) встановлення загальної кількості виборців по ви­борчій дільниці на підставі списку виборців;

2) встановлення кількості виборців, котрі отримали виборчі бюлетені, шляхом підрахунку кількості контро­льних талонів з підписами виборців та відповідних чле­нів комісії;

3) пакування та опечатування контрольних талонів і невикористаних виборчих бюлетенів (разом з контроль­ними талонами цих бюлетенів);

4) перевірка цілісності печаток або пломб на вибор­чих скриньках;

5) відкриття виборчих скриньок;

6) сортування виборчих бюлетенів;

7) встановлення шляхом підрахунку (окремо) загаль­ної кількості виборчих бюлетенів;

8) визначення кількості недійсних бюлетенів);

9) занесення до протоколу дільничної виборчої комі­сії кількості недійсних бюлетенів;

10) пакування недійсних виборчих бюлетенів;

11) підрахунок (окремо) кількості голосів, поданих за кожного кандидата в депутати та за кожен список кан­дидатів у депутати від політичної партії, виборчих бло­ків партій;

12) пакування (окремо) виборчих бюлетенів з голо­сами “за” кожного кандидата та “за” відповідні списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій.

Підрахунок голосів починається одразу після закінчення часу голосування і проводиться без перерви до оформлення протоколів дільничної ви­борчої комісії.

Дільнична виборча комісія складає два протоколи (кожний у трьох примірниках: перший разом із пакетами виборчих бюлетенів та контрольних талонів негайно надсилається до окружної виборчої комісії, другий - збе­рігається у секретаря дільничної виборчої комісії, тре­тій - відразу вивішується для загального ознайомлення).

Встановлюють результати виборів Центральна ви­борча комісія (при виборах Президента України та в ба­гатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі при виборах народних депутатів), територіальні та окру­жні виборчі комісії.

При цьому встановлення результатів виборів у бага­томандатному виборчому окрузі базується на засадах пропорційного представництва політичних партій, ви­борчих блоків партій з урахуванням загороджувального чотирьох відсоткового бар'єру. Роз­поділ депутатських мандатів між політичними партіями, виборчими блоками партій, які подолали загороджу­вальний бар'єр, здійснюється із застосуванням правила виборчої квоти, яке полягає в тому, що:

1) спочатку обчислюється виборча квота - мінімаль­на кількість голосів, необхідна для обрання одного депу­тата. При цьому застосовується метод Томаса Хейра, за яким кількість голосів ділиться на 225 - число мандатів у багатоманда­тному загальнодержавному виборчому окрузі. Дробові залишки від ділення відкидаються;

2) кількість голосів, поданих за список кандидатів у депутати від кожної політичної партії, виборчого блоку партій ділиться на обчислену виборчу квоту. Отримане ціле число і є кількість мандатів цієї партії, виборчого блоку партій;

3) подальша доля мандатів, які залишилися нероз­поділеними після попередньої операції, визначається згідно з правилом найбільшого залишку: списки полі­тичних партій, виборчих блоків партій, які мають біль­ші порівняно з іншими дробові залишки, отримують по одному депутатському мандату, починаючи зі списку, що має найбільший дробовий залишок.

Розподіл місць усередині списку політичної партії, виборчого блоку партій здійснюється таким чином: обраними вважаються кандидати в депутати, порядковий номер яких у списку політичної партії, виборчого блоку партій менше або дорівнює кількості мандатів, отрима­них цією політичною партією, виборчим блоком партій. При цьому в списку пропускаються кандидати, обрані в одномандатних округах.

Встановлення результатів виборів Президента Украї­ни, народних депутатів у одномандатних виборчих окру­гах та місцевих виборів здійснюється на засадах мажо­ритарної виборчої системи відносної більшості. Так, обраним Президентом України вважається кан­дидат, який одержав на виборах більше половини голо­сів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Наша держава ще досить молода і її виборче законодавство знаходиться в стані становлення і активного розвитку, що зумовлює його нестабільність і поки що не дозволяє говорити про надійну гарантованість відповідних політичних прав українських громадян та про граничну прозорість і демократизм виборчих кампаній.

Розвиток та удосконалення виборчого та референдумного зако­нодавства України пов'язані насамперед з такими обставинами, як необхідність посилення ролі політичних партій у виборчому процесі та у здійсненні державної політики, перетворення їх на партії парла­ментського типу; з потребою переведення всіх представницьких ор­ганів в Україні на засади справжньої виборності та змінності; з вибо­ром адекватних форм прямого волевиявлення народу; зі зміцненням гарантій реалізації політичних прав громадян України в ході виборів і референдумів; з використанням виборів і референдумів лише як кон­ституційно-правового, а не політичного інструменту спрямування державно-політичного розвитку країни та легітимної, конкурентної, періодичної і несфальсифікованої зміни носіїв влади.

В нашій країні зареєстровано і діє велике число політичних партій і в більшості випадків їх програми мало чим відрізняються одна від одної, що свідчить про прагнення певних груп людей до влади.

Зараз робляться спроби обмеження кількості маловідомих і непопулярних партій. Спеціально для цього було введено чотирьох відсотковий бар’єр, тобто до парламенту своїх представників (представлених у партійному списку) здобуває лише та партія (блок), які на виборах набрала в цілому по Україні не менше 4% голосів від числа тих, хто прийшов на вибори і взяв у них участь. Також при реєстрації партії вносять заставу, яка повертається їм лише у випадку подоання цього бар’єру.

На мою думку, на даному етапі найоптимальнішою була б наявність 3-4 політичних партій, які б постійно конкурували між собою, мали різні виборчі програми і забезпечувалися підтримкою різних верств населення. Це був би досить значний показник розвитку нашої держави.

Зараз уже іде процес об’єднання, злиття партій з приблизно однаковими програмами і великі партії і блоки. Про це свідчать вибори до Верховної Ради в Україні в 2002 році. Але, на жаль, залишається і той факт, що основним єднальним фактором є не певні переконання і майже однакова ідеологія, а потяг керівників цих партій до влади.

Я вважаю що це лише тимчасовий процес, який наша держава швидко пройде.

№ 71. Використання адмінресурсу під час виборів в Україні.

Вперше словосполучення адміністративний ресурс з'явилося в Україні недавно – під час президентської виборчої компанії 1999 року і під час всеукраїнського референдуму – 16 квітня 2000 року, оскільки саме тоді й почалося широке його застосування. Як це не дивно, але одними з найдемократичніших в Україні були вибори 1990 р. та 1994 р., коли наша країна лише ставала на шлях демократії. Однак уже під час президентських виборів 1994 р. Л. Кравчук та Л. Кучма володіли неоднаковим доступом до ЗМІ. На виборах 1998 р. адміністративний ресурс вже відігравав вагому роль, але тоді його ще не вважали вирішальним чинником. Під час президентських виборів 1999 р. адміністративний ресурс вже використовували значно більше. Адміністративні важелі впливу були в руках Президента Л. Кучми, який активно застосовував їх на практиці. Але маючи найвищий рейтинг серед усіх кандидатів, Л. Кучма не мав нагальної потреби у застосуванні адміністративного ресурсу. Потужно адміністративний ресурс виявився під час референдуму 16 квітня 2000 р. Тому після вдалого використання адміністративного ресурсу під час референдуму, а також після довиборів до Верховної Ради України у червні 2000 року, де кандидати від влади перемогли у 9 з 10 виборчих округів, використання адмінресурсу стало сприйматись як обов’язкова передумова успіху виборчої кампанії. Ці факти використання адміністративного ресурсу призвели до втрати довіри населення до інституту демократичних виборів. Згідно з опитуваннями Центру Разумкова, лише 4,6 % громадян вірили в те, що вибори 2002 р. будуть чесними, що у 4 рази менше, ніж у 1994 р. Що ж стосується президентських виборів 2004 р., то вони вже повністю проходили під знаменами адміністративного ресурсу, широке використання якого було визначальним на всіх етапах виборчого процесу. Вся владна вертикаль була змобілізована на забезпечення перемоги В. Януковича. Внаслідок того, що другий тур виборів був масово сфальсифікований, мільйони людей вийшли на вулиці, протестуючи проти несправедливості. Результат другого туру (перемога В. Януковича) був оскаржений у Верховному Суді України, який визнав незаконним обрання В. Януковича Президентом України і призначив третій тур виборів: „Судом ... встановлено, що при проведенні повторного голосування ... не дотримувалися вимоги щодо заборони участі у передвиборній агітації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, мало місце їх незаконне втручання у виборчий процес”. Вперше в історії пострадянських держав найвищий судовий орган країни визнав значний вплив державних службовців на перебіг виборчого процесу (наявність під час виборів адміністративного ресурсу). Наслідком ухвалення нового виборчого закону, а також завдяки своєрідному зламові свідомості громадян третій тур виборів був визнаний одним з найдемократичніших за всю історію виборів в Україні. Факти використання адміністративного ресурсу мали поодинокий і радше випадковий, ніж закономірний характер. У ході парламентської виборчої кампанії 2006 р. випадки використання адміністративного ресурсу були поодинокими, не мали системного характеру і, на нашу думку, не могли вагомо вплинути на результати парламентських виборів. Згідно зі звітом місії спостереження ENEMO за парламентськими виборами 2006 р. атмосфера їх проведення може бути охарактеризована як така, що пройшла в загальному без тиску, залякування, направленого проти політичних партій, блоків чи окремої частини електорату.