54. Інститут референдуму в Україні: становлення, проблеми та нормативно-правове регулювання

Референдум - це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення. У законодавстві і філософській доктрині права термін «референдум» тлумачиться по-різному. Закон України «Про всеукраїнській та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1). У конституційній модернізації інституту референдуму не останню роль відіграє єдиний орган конституційної юрисдикції – Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. На даний момент в Україні існує певна криза застосування законодавства про референдуми. Чимало рішень, прийнятих на місцевих референдумах, оспорюється в судах, рішення останнього всеукраїнського референдуму взагалі залишилось без реакції з боку органів державної влади.

Історія становлення і розвитку референдумів в незалежній Україні має два основні періоди: І період (1991-2000 роки) - початок практикування референдумів в Україні; II період (2000 рік - до сьогодні) - вдосконалення національної теорії та практики референдумів.

Проведення першого в історії України загальнонаціонального референдуму було призначене Верховною Радою Української PCP на підставі Закону Української PCP «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. Його результати були переконливими - 90,3 % громадян Української PCP підтвердили чинність Акта проголошення незалежності України. Уже 2 грудня 1991 р. незалежність України була визнана Польщею та Канадою, а пізніше всім світом. Так, лише з 1 грудня 1991 р. по 31 січня 1992 р. Україну як суверенну незалежну державу визнали понад 100 країн.

На підставі результатів всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Україна першою з колишніх радянських республік заявила, що стосовно себе Договір 1922 р. про утворення СРСР вважає недійсним і нечинним. 8 грудня 1991 р. підписання Біловезької угоди президентами Росії, України та Головою Верховної Ради Білорусі юридично припинило існування Радянського Союзу.

Наступний всеукраїнський референдум за народною ініціативою було проведено в 2000 році. Не зважаючи на чисельні песимістичні прогнози, 16 квітня 2000 р. відбулося голосування з питань, винесених на всеукраїнський референдум, участь у якому взяли 29 728 575 виборців (81,15 %) з 36 629 926 громадян, що були включені до списку громадян України, які мали право голосу на всеукраїнському референдумі. Усі питання референдуму отримали підтримку виборців: за питання про додаткові підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України проголосувало 84,78% громадян України, що взяли участь у голосуванні; за обмеження депутатської недоторканості - 89,06%; за зменшення конституційного складу парламенту з 450 до 300 народних депутатів України - 89,97%; за необхідність формування двопалатного парламенту в Україні - 81,81%. Утім результати цього всеукраїнського референдуму так і не були реалізованими.

На сьогодні ідеї проведення всеукраїнського референдуму з конституційних питань знову отримали своє поширення у суспільстві. Всеукраїнський референдум розглядається як спосіб легітимізації змін до Конституції України в контексті її системного оновлення та удосконалення.

Отже, всеукраїнський референдум слід розуміти як пріоритетну форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає в прийнятті або затвердженні громадянами України Конституції, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного та місцевого значення шляхом голосування.