10.2.2. Властивості розчинних сумішей і затверділих розчинів

Якість розчинної суміші характеризується: рухомістю, водоутримувальною здатністю, водовідділенням та розшаруванням (ДСТУ Б В .2.7. -114-2002).

Рухомість розчинової суміші - здатність розтікатись під впливом власної маси або прикладених зовнішніх сил. Вона характеризується глибиною занурення стандартного конуса в розчинну суміш протягом певного часу (рис. 10.1).

:

Рис. 10.1 – Прилад для визначення рухомості розчинної суміші:

1 — штатив; 2 — посудина для щойно приготовленої розчинної суміші; 3 — конус масою 300 г; 4 — пусковий гвинт; 5 — шкала для відліку; 6 — ковзкий стрижень

Одним із способів підвищення рухливості розчинної суміші є збільшення вмісту води, але для забезпечення міцності розчину збільшують і витрату цементу. Більш раціональний спосіб - введення пластифікуючих добавок. У табл. 10.1 наведені марки розчинної суміші за рухомістю.

Таблиця 10.1 - Марки розчинної суміші за рухомістю

Марки розчинної суміші за рухомістю	Глибина занурення конуса, см	Призначення розчинної суміші
П 4	Від 1 до 4 включно	Бутова кладка, ущільнення вібруванням
П 8	Вище 4 до 8 включно	Бутова кладка звичайна із порожнистої цегли і каменю, монтаж стін із крупних блоків і панелей, розшивання горизон-тальних і вертикальних швів у стінах із панелей і блоків, облицювальні роботи
П 12	Вище 8 до 12 включно	Кладка із звичайної цегли і різного ви-ду каменя, штукатурні й облицювальні роботи
П 14	Вище 12 до 14 включно	Заповнення порожнин у бутовій кладці

Водоутримувальна здатність - це здатність розчинної суміші утримувати воду при нанесенні на пористу основу чи при транспортуванні. Якщо розчинну суміш з малою водоутримувальною здатністю нанести на пористу поверхню, то розчинний шар швидко знезводниться в результаті відсмоктування води в пори. У цьому випадку затверділий розчин буде пористим і неміцним.

Чим менше водоутримувальна здатність розчинної суміші, тим імовірніше її розшарування при транспортуванні (пісок осідає вниз, вода підіймається нагору). Одним зі способів збільшення водоутримувальної здатності є введення мінеральних порошків (вапна, глини) чи загусних водорозчинних полімерних добавок (метилцелюлоза, карбоксіметилцелюлоза і т.д.).

Розшаровуваність розчінної суміші визначають порівнянням маси заповнювача у нижній і верхній частинах щойно відформованого ущільненого зразка.

Основними показниками якості затверділого розчину є міцність і морозостійкість.

Міцність будівельних розчинів характеризується маркою, зумовленою межею міцності при стиску зразків-кубів розміром 70,7x70,7x70,7мм. Випробовувані зразки твердіють на повітрі 28 діб при температурі (20±5) ⁰ С. За міцністю при стиску (в кгс/см²) будівельні розчини поділяють на марки: 4; 10; 25; 50; 75; 100; 150; 200. Для виготовлення розчинів марок 4; 10; 25 застосовують вапно і місцеві в'яжучі. Розчини більш відповідальних марок, як правило, одержують на змішаному вапняно-цементному, цементно-глиняному і цементних в'яжучих.

Міцність цементного розчину за умови його нанесення на щільну поверхню залежить від активності цементу і цементно-водяного відношення. Зазначену залежність описує рівняння:

R = 0,4 R_ц·(Ц/В – 0,3),

де R_ц- активність цементу;

Ц/В- цементно-водяне відношення;

Для розчинів, покладених на пористу основу, міцність пов'язують у першу чергу з витратою в'яжучого:

R= k·R_ц(Ц –0,05) + 4,

де Ц- витрата цементу;

k – залежить від якості піску: для великого - 2,2; для середнього - 1,8; для дрібного –1,4.

Морозостійкість розчинів визначається кількістю циклів «заморожування і відтавання» до втрати 25 % початкової міцності (чи 5 % від маси). Розчини для кам'яної кладки зовнішніх стін і зовнішньої штукатурки мають марки за морозостійкістю F10, F15, F25, F35 і F50. З урахуванням вологих умов експлуатації марка розчину задовольняє і більш високі вимоги за морозостійкістю: F100; F150; F200; F300.