МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра документознавства та інформаційної діяльності
В.П. КУБКО
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Інформаційні ресурси
Одеса 2007
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра документознавства та інформаційної діяльності
В.П. КУБКО
Конспект лекцій
Інформаційні ресурси
для студентів спеціальності 7.020105 –
документознавство та інформаційна діяльність
денної та заочної форм навчання
Затверджено
на засіданні кафедри ДІД
Протокол № 1 від 28.08.07р.
Одеса
2007
Інформаційні ресурси. Конспект лекцій для студентів спеціальності 7.020105 – документознавство та інформаційна діяльність денної та заочної форм навчання. Автор: Кубко В.П./Одеса, 2007.- ОНПУ. 81 с.
Автор: Кубко В.П.
У конспекті лекцій, викладено загальні поняття інформаційних ресурсів, їх види та системи, у яких вони існують, включаючи глобальну мережу Інтернет; наведено основні відомості про документні ресурси таких соціальних інститутів як бібліотеки, архіви, музеї тощо.
Для студентів гуманітарного факультету.
Передмова
Інформаційні ресурси надзвичайно важливі для діяльності будь-якої установи, підприємства, організації чи фірми. Відомий афоризм «Хто володіє інформацією, той володіє світом» перестає бути афоризмом, стає реальністю.
Існує багато суспільних інститутів, які всю свою діяльність побудували/будують лише на інформації: її збирання, обробки, переробки, зберігання, використання. Такі, наприклад, державні і комерційні органи науково-технічної інформації; служби розвідки – економічної, політичної, військової тощо.
Таким чином, інформаційні ресурси – основа діяльності як окремої установи, так і їх сукупності – у локальному, регіональному, державному, міждержавному і глобальному масштабі. Зокрема, Інтернет – це глобальна система інформаційних ресурсів.
У конспекті лекцій викладено загальні поняття інформаційних ресурсів, їх види та системи, у яких вони існують, включаючи глобальну мережу Інтернет; наведено основні відомості про документні ресурси таких соціальних інститутів як бібліотеки, архіви, музеї тощо.
Лекція 1
Вступ. Інформаційні ресурси – основа діяльності суспільства
Значення інформаційних ресурсів.
Поняття «інформаційні ресурси».
Французьке слово «ressourses» означає «засоби», «джерела», «можливості». Наявність корисних ресурсів у якій-небудь сфері – гарантія її стабільності та процвітання (незалежно від того, чи йдеться про індивідуума (життєві сили, ресурси здоров’я, економічні можливості), чи про суспільство (ресурси корисних копалин, військові ресурси, політичні ресурси тощо)).
До останнього часу у складі ресурсів виділяли матеріальні (сировина, знаряддя праці тощо) та енергетичні, у яких розуміють усі види енергії: електричну, ядерну тощо.
З кінця 1970 – початку 1980-х рр.. у науковий та практичний вжиток почало входити третє поняття цього роду: інформаційні ресурси. Їх не можна розглядати як різновид перших двох – вони складають самостійний рід, тобто мають якісні відмінності від матеріальних і енергетичних ресурсів, а також власні унікальні якості, велике суспільне значення і впливають на всі суспільні процеси.
Значення інформаційних ресурсів полягає в тому, що вони:
Дозволяють суттєво зекономити матеріальні, енергетичні затрати при створенні нових продуктів та послуг;
Значно скорочують терміни і підвищують якість виконання інтелектуальних процесів у всіх сферах (чи то прийняття управлінських рішень, нові наукові, технічні і технологічні розробки, діагностика і лікування хвороб чи автоматичний переклад текстів з однієї мови на іншу).
За своєю значимістю інформаційні ресурси не лише не поступаються іншим видам стратегічної сировини, але і відносяться до найбільш важливого виду ресурсів, що визначають перед усім інтелектуальну, а також економічну, політичну і військову міць їх володаря/власника.
Наявність, обсяг, якість та впорядкованість інформаційних ресурсів – все це найважливіші ознаки інформаційного суспільства. Інші ознаки походять від названих. Це і зростання кількості спеціалістів, зайнятих в інфосфері. Це і наявність інформаційних технологій – електронних машин, програмного забезпечення, засобів зв’язку. Зрозуміло, що без наявності предмета праці – власне самих інформаційних ресурсів – решта ознак виникнути і функціонувати не можуть.
Невеликий екскурс в історію. Найбільш прогресивні вчені ще у ХІХ ст. передбачали, що інформаційні ресурси будуть основним джерелом прибутків для всього людства. Ще Карл Маркс говорив, що головним накопичувачем суспільного багатства є ступінь майстерності наявного населення. Про те ж саме писав Фрідріх Енгельс: «Настане час, коли духовний елемент буде належати до елементів виробництва». На Заході інформація вже протягом декількох десятиріч розглядається як товар і як найбільш цінний ресурс суспільства.
Розуміння виключної ролі інформаційних ресурсів у розвитку світової цивілізації одним із перших проявив японський уряд, запропонувавши своїм вченим вирішити стратегічне завдання: яким шляхом вести національну економіку – чи шляхом подальшого спустошення світових природних ресурсів (адже у Японії їх майже немає), чи шляхом підняття національного добробуту посередництвом максимального нарощування інформаційного потенціалу. Вибір було зроблено на користь розвитку інформаційних ресурсів. І в результаті Японія з невеликими кадровими можливостями швидко стала найбільшим виробником і експортером мікроелектроніки і навіть такої продукції, як супертанкери, важка дорожня техніка, автомобілі.
Західна Європа, як і більшість країн світу дуже швидко пішли тим же шляхом, що і Японія.
У СРСР ситуація була значно складнішою. У 1988 році Центральний комітет Компартії СРСР визнав наше відставання у цій галузі і констатував необхідність переходу країни на шлях інформатизації. Як було сказано у Постанові Політбюро ЦК КПРС «Про розробку концепції інформатизації» (1988р.), у зв’язку з таким відставанням «існує небезпека, що увесь світ і наша країна будуть розмовляти немов різними мовами».
Установку на інформатизацію прагнули зробити стратегічною у діяльності партії з керівництва країною. У 1990 р. генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов визнавав: «Чи не пізніше усіх ми зрозуміли, що у вік інформатики найбільш дорогий капітал – це знання, широта кругозору та творчої уяви. Щоб надолужити втрачене, необхідно сьогодні не пошкодувати коштів на науку, освіту, культуру, мистецтво – все те, що підносить людину і в той же час збільшує продуктивність її праці».
Дуже важливий висновок, але у той час він залишився лише побажаннями. Зробити різкий поворот у бік створення інформаційного суспільства те керівництво не ризикнуло, а далі катаклізми у суспільстві в цілому і у політиці погіршили стан справ.
На даний час самостійна Україна, хоча і повільно, поступово входить у світове інформаційне співтовариство.
Інформаційні ресурси надзвичайно важливі для діяльності будь-якої установи, підприємства, організації чи фірми. Відомий афоризм «Хто володіє інформацією, той володіє світом» перестає бути афоризмом, стає реальністю.
Існує багато суспільних інститутів, які всю свою діяльність побудували/будують лише на інформації: її збирання, обробки, переробки, зберігання, використання. Такі, наприклад, державні і комерційні органи науково-технічної інформації; служби розвідки – економічної, політичної, військової тощо.
Таким чином, інформаційні ресурси – основа діяльності як окремої установи, так і їх сукупності – у локальному, регіональному, державному, міждержавному і глобальному масштабі. Зокрема, Інтернет – це глобальна система інформаційних ресурсів.