39.Грошова пропозиція, гр. База і гр. Мульт-р

Гр мульт-р відображає залежність грош. пропозиції від гр. бази

Для виведення мультиплікатора скористаємося осн. залежностями сфери грош. обігу.

Грош.пропозиція ( ) склад-ся з готівки і депозитів:

=C+D

Грош.база(В)- це готівка на руках у населення та у банківських резервах

B=C+R

Для перетворення наведених формул, скористаємося коеф-ми:

Коеф-т розподілу доходів населення на готівку і депозити:

d=C/D→C=dD

Мінімальна норма банківських резервів:

r =R/D→R=rD

Підставимо значення С та R у формули.

=dD+D=D(d+1)→

D= /(d+1)

B=dD+rD=D(d+r)→D=B/(d+r)

Матимемо:

→

Продиференціювавши ф-цію гр. пропозиції матимемо:

40. Грошово-кредитне регулювання економіки.

Грошово-кредитна, або монетарна, полі­тика є одним із головних інструментів державного регулю­вання економіки. Саме на цій політиці держави акценту­ють свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регу­лювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується пов­ною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію і регу­лює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи: операції на відкритому рийку; зміна рівня міні­мальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку — найбільш важливий метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінан­совими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папери, Національний банк здатний збіль­шувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

Змінюючи мінімальну обов'язкову резервну норму, Національний банк також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резер­ву призведе до скорочення грошової пропозиції і підви­щення відсоткової ставки. Гроші стають «дорогими», що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму. Національний банк здійснює експан­сіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей.

Облікова ставка — це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. Національний банк може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика називається також дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку. Національний банк скорочує резерви комерційних банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає.

Розглянута грошово-кредитна політика держави має безпосередній вплив на рівень національного виробницт­ва, забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабіль­ність.

Отже, ефективна грошово-кредитна політика розгляда­ється як невід'ємний компонент антиінфляційної політи­ки тому, що помилкове, необгрунтоване збільшення гро­шової пропозиції спричинює інфляцію.

На результати монетарної політики значно впливають і процеси, що відбуваються в світовій економіці

Для будь-якої економіки поряд із підтримкою внутріш­ньої рівноваги виключно важливою є проблема досягнен­ня балансу між експортом та імпортом.

До складу грошової пропозиції входять як депозитні, так і готівкові гроші, тобто: Пр^Г = ГГ + ДГ, де ГГ — готівкові гроші.

Крім того, грошовий обіг має ще один канал вилучень — це готівкові гроші. За умов зміни величини готівки вели­чина депозитних грошей в складі грошей, залучених бан­ками, змінюється в протилежному напрямку. Це впливає на здатність банків створювати нові гроші.

Щоб визначити модель грошової пропозиції з ураху­ванням усіх обставин, визначимо два додаткових показни­ки, що впливають на її величину.

Коефіцієнт готівки (Кг) — це відношення готівкових грошей до депозитних грошей:

Кг = ГГ / ДГ, звідси ГГ = Кг х ДГ.

Грошова база (ГБ) — це сума готівкових грошей та банківських резервів: ГБ=ГГ+БР.

З урахуванням цього формула грошової бази набуває вигляду:

ГБ = Кг х ДГ + ДГ х Рн = ДГ х (Кг + н).

Звідси депозитні гроші дорівнюють: ДГ = ГБ / (Кг + Рн).

Виходячи з цього, модифікуємо формулу готівкових грошей:

ГГ = Кг х ДГ = Кг х [ГБ / (Кг + Рн)].

Отже, розгорнута формула грошової пропозиції може бути записана:

Пр^Г = ГГ + ДГ = ГБ / (Кг + Рн) х Кг + ГБ / (Кг + Рн) = ГБ х [(1 + Кг) / (Рн + Кг)].

Тобто, остаточна формула грошової пропозиції прий­має вигляд:

Пр^Г = ГБ х [(1 + Кг) / (Рн + Кг)].

У цій формулі вираз [(1 + Кг) / (Рн + Кг)] – це грошовий мультиплікатор, який враховує два канали вилучень у формі готівки та банківських резервів: